LITCENTR

Поетка, перекладач. Народилася в Києві 13 березня 1986 року. Здобула філософську освіту в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Авторка публікацій у вітчизняній та зарубіжній періодиці – зокрема, у виданнях «Березіль», «Всесвіт», «Критика», «Кур’єр Кривбасу», «Українська літературна газета», «Четвер», «ШО», «International Poetry Review», «Radar». Вірші перекладено англійською, німецькою, польською, російською та французькою мовами. Дебютну збірку поезій «Ран» (2011) відзначено першою премією літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» та українсько-німецькою премією імені Олеся Гончара.

Ірино, видається, що твоя дебютна книжка вийшла у той час, коли читач вже втомився на неї чекати…

Наталко, я б сказала інакше: думаю, моя книжка вийшла у той час, коли мені не соромно за жоден текст у ній. Краще змусити читача чекати – і винагородити його за чекання, аніж полізти поперед батька в пекло – й розчарувати.

І все-таки, що таке «РАН»?

Мушу зізнатися, що я сама не знаю смислу цієї назви, оскільки вона мені – хочеш вір, хочеш ні – наснилася. Так-так, як Мєндєлєєву його таблиця елементів. Тож у відповідь на твоє запитання я можу хіба запропонувати якусь свою інтерпретацію, яка навряд буде кращою за ще чиюсь.

Знаєш, коли ця книжка була ще рукописом, який я тільки-но збиралася подавати на «смолоскипівський» конкурс, я влаштувала міні-опитування серед друзів і колег-літераторів. «Слухайте, – казала я, – є таке собі несправжнє слово «ран»: із чим воно у вас асоціюється?». Перелічу лише кілька відповідей з-поміж тих, які я почула: «ран – це рана чоловічого роду», «ран – це run, що англійською означає «бігти», «ран – схоже на «ранній», «перший»… Невичерпний інтернет підказав також, що так звали одну із кельтських богинь, а в японській мові є аж два слова, що мають подібне звучання: одне з них означає «хаос», «сум’яття» (власне, так називалася одна зі стрічок Акіри Куросави), а інше – жіноче ім’я, що перекладається як «орхідея». Мені це сподобалося: аморфність хаосу – і абсолютна досконалість квітки, з усіма її тичинками та пелюстками.

Твоя поезія – медитативна. Нанизування слів, образів, алітерація, на твою думку, додає чи щось таки забирає?

Тут, мені здається, відповідь очевидна, адже кожен поет передовсім прагне писати якнайкраще. Або ні, не так: кожен поет передовсім прагне просто писати, але друге його найсильніше прагнення – писати якнайкраще. Тому кожен під свій внутрішній голос – під своє внутрішнє слово – підшукує якомога придатніший мовний інструментарій. Той інструментарій, яким я послуговуюся, я вважаю найпридатнішим для того, що я маю сказати.

Те ж саме, якщо намагатися відсторонено міркувати над недоліками\перевагами поезії римованої та неримованої, ритмізованої та ні, простішої за манерою висловлювання – та ускладненої будь-яким чином. Віддавати перевагу одному різновиду над іншим – справа смаку, і не більше. Для себе я поділяю поезію на хорошу – і не поезію взагалі: все, крапка.

А щодо моїх текстів, то медитативність набуває вияву, певно, більше в манері читання, ніж у самих текстах.

Попри свободу творчості, чи є у поета якісь обов’язки перед читачем?

Я переконана, що творчість – це завжди несвобода. Не в сенсі суспільному чи правовому, а, швидше, в сенсі метафізичному. Не думаю, що перо вільне писати, що йому заманеться – вільна рука, що ним водить. Певна річ, людина – митець, поет – не просто перо в чиїйсь руці, однак, на моє переконання, вона все ж ретранслює більше, ніж витворює сама.

Я не конче кажу тут про божественне провидіння – радше про те, що смисли вимагають опредметнення у мові. Поет – лише складова безперервного процесу творення слів і смислів. Втім, щоб не бути аж такою фаталісткою, зауважу: він – елемент провідний (і в прямому, і в переносному сенсі), без якого процес не набув би завершеності.

Тому поет передусім відповідальний перед самим собою – перед своєю здатністю бути поетом, яка (здатність) належить не йому і визначена не ним. Що ж до відповідальності перед читачем – це вже просто рівень елементарної етики. І тут, я б сказала, читач не менш відповідальний перед поетом, аніж поет перед читачем. Мати вдячного читача – це неоціненний подарунок поетові: такий собі бонус, що може скомпенсувати вередливість музи та ущипливість критиків.

Чим для тебе є міфологічні образи, до яких звертаєшся у своїх віршах?

Реальністю: плоттю і голосами.

У післямові до книжки Маріанна Кіяновська говорить про хіть. Що нового сказала Ірина Шувалова про секс у «РАНі»?

Ти мене провокуєш на конфлікт із Комісією з моралі? (Сміється – Авт.) Якщо чесно, мені про секс розбалакувати чи писати нецікаво – це царина більше практична, ніж теоретична. А от чуттєвість, тілесність – це інша справа. Думаю, недарма Маріанна у своїй чудовій післямові обрала саме слово «хіть», а не «секс», на позначення цієї – справді майже повсюдно присутньої у моїх віршах теми.

Хіть цікавіша за секс: вона йому передує, вона робить його неповторним – зрештою, вона його вичерпує. Секс без хіті – порожня фізіологія, інстинктивний поступальний рух – більше нічого. З іншого боку, хіть, як я її розумію, має стосунок не лише до виміру сексуального – це жага, жадання чогось, що роз’ятрює тобі нутро, не дає спати ночами.

Можна жадати чийогось тіла, можна жадати істини, можна жадати такої бездоганної краси та досконалості, яку мають небесні світила та кристалики снігу. Я розумію хіть саме так: тож, у певному сенсі, для мене весь світ сповнений хоті.

І насамкінець побажання читачам від Ірини Шувалової.

Я думаю, що найактуальніше, чого поет може побажати читачу, – це хороших книжок. Тож нехай вам щастить на авторів, до яких ви повертатиметеся знову й знову, як до добрих друзів.

Автор: Наталя ПАСІЧНИК

Джерело: "Українська літературна газета"

• 15 серпня: поетичний вечір Ірини Шувалової - "Межикнижжя" (м.Київ)
• 14 листопада: Ірина Шувалова. "Ран" - Ребус для тіла і віолончелі. Поетично-театралізоване дійство. (litfest)
• Ірина Шувалова: «Шипшина для мене дуже важливий символ, тотем».
• 3 травня: Ірина Шувалова у "Кабінеті" (м. Львів)
• 13 вересня: Поетичні читання-перформанс «Сув'язь». Катерина Калитко, Маріанна Кіяновська, Ірина Шувалова.