3 червня о 19.00 у Французькому культурному центрі відбудеться літературне чаювання, під час якого поет, перекладач і видавець Олег Жупанський представлятиме переклади творів французького поета Поля Елюара, що побачили світ у його видавництві.
Жупанський Олег Іванович (22 лютого 1952 року, с. Космач, Богородчанський район, Івано-Франківська область) — український поет, перекладач і видавець. Лауреат Премії імені Рильського. Батько Олексія Жупанського.
Біографія
Олег Жупанський народився 22 лютого 1952 року в селі Космач Богородчанського району Івано-Франківської області. ЗакінчивГорлівський державний педагогічний інститут іноземних мов. Працював у видавництві «Веселка», журналі «Всесвіт», нині — головний редактор видавництва «Юніверс». У 2007 році разом із сином Олексієм заснував власне видавництво «Видавництво Жупанського», яке спеціалізується на виданнях перекладної художньої літератури та сучасної української прози.
Автор збірок віршів «І відзоветься в мені…», «Розсипаний час». Переклав з французької та німецької мов твори Жака Превера,Альбера Камю, Жана-Поля Сартра, Рене Шара, Філіппа Жаккотте, Жана Жене, Анрі Мішо, Райнера Марії Рільке, Андреаса Окопенка та ін. У 2008 році став лауреатом Премії імені Рильського за переклад з французької твору Альбера Камю «Перша людина».
Поль Елюар (фр. Paul Eluard, повне ім'я — фр. Eugene Emile Paul Grindel; *14 грудня 1895, Сена-Сен-Дені — 18 листопада 1952, Париж) — французський поет, творчість якого відносять до сюрреалізму.
Життя і творчість
У 1912 у юного Елюара був виявлений туберкульоз, він був вимушений перервати своє навчання в Парижі і виїхати лікуватися до Швейцарії. Там в санаторії він познайомився з Оленою Дьяконовою, яку називав Гала. Вона стала його музою, саме тоді він почав писати вірші. У 1917 році Поль Елюар і Гала одружилися, через рік у них народилася дочка Сесіль.
Поет брав участь в Першій світовій війні як санітар в госпіталі, на фронті він написав збірку віршів, вперше підписавшись ім'ям Поль Елюар. У 1918 його «відкрив» Жан Полан, він же познайомив його з Бретоном, Арагоном, Максом Ернстом. Разом з ними Елюар став одним із засновників дадаїзму, а потім сюрреалізму. У 1923 порвав з дадаїзмом, посварився з Тристаном Тцара. У 1926 разом з іншими сюрреалістами вступив в комуністичну партію, в 1933 був виключений за антирадянські вислови.
У 1929 році Поль Елюар зустрічає Сальвадора Далі і з ним же пізніше знайомить свою дружину. Гала приймає рішення піти від Елюара до Далі, який з цієї нагоди написав «Портрет Поля Елюара». Далі висловився про це так: «Я відчував, що на мене покладений обов'язок відобразити лице поета, з Олімпу якого я викрав одну з муз».
Напередодні публікації збірки Mourir de ne pas mourir (Вмирати тому, що не вмираєш), про яке Поль Елюар сказав, що це буде його остання книга, він, не попередивши нікого, відправився в подорож. Гала і його друзі думали що він мертвий. Ця подорож навколо світу тривала сім місяців. Тоді він зустрів Марію Бенц (Нуш), його нову музу, а в майбутньому дружину. У 1930 році Гала остаточно пішла від Елюара до Далі, а в 1934 він одружився з Нуш. Під час громадянської війни в Іспанії Поль виступав проти франкістського руху. В ті роки він зближувався з Пабло Пікассо; саме картина художника «Герніка» надихнула Елюара на написання поеми «Перемога Герникі».
На початку Другої світової війни Поль влаштувався в Парижі і почав активну боротьбу проти нацистів, що окупували Францію. Він писав вірші щоб підтримати дух партизан в роки Опору. Листівки з текстом одного з найзнаменитіших творів Елюара «Свобода» були скинуті англійськими літаками над Францією. У 1942 році, вже в підпіллі, він був знов прийнятий в комуністичну партію. Після війни поета спіткав новий удар, смерть улюбленої дружини Нуш.
Поль Елюар подорожував по всьому світу беручи участь в різних конгресах присвячених миру і як представник руху сюрреалістів. У 1950 році, у Варшаві, він був присутній на розробці Усесвітньої Ради Миру. У тому ж році він познайомився з Домінік Лемор, вони взяли шлюб в 1951. Поль написав збірку віршів «Фенікс», присвячених їх відносинам і новознайденій радості життя. У лютому 1952, поет представляв французьку культуру на ювілеї Віктора Гюго в Москві. 18 листопада 1952 року Поль Елюар помер від інфаркту, похований на паризькому кладовищі Пер-Лашез.
Визнання
Лауреат Міжнародної премії миру (1952).
До творів Елюара писали музику Ф. Пуленк,
А. Соге, Л. Ноно, К. Сааріахо, А. Волконський, О. Градський.
За матеріалами: Буквоїд
0
Anna Hezky
