Вірші Вілфреда Оуена в перекладах Івана Бережного
01 Липня 2025 | Світова поезія українською | Переклад: Іван Бережний | Перегляди: 636
Вілфред Оуен (англ. Wilfred Owen, 1893 - 1918) — англійський поет і солдат. Один з провідних поетів Першої світової війни. Народився в Озвестрі (Англія), здобув освіту в Лондоні та Франції. Добровольцем пішов на фронт Першої світової, де пережив шок, шпиталі, а згодом знову повернувся на фронт. Загинув у листопаді 1918 року, за тиждень до перемир’я. Оуен — анатом війни та суспільства. Його поезія сповнена іронії, сарказму, психологічної глибини та реалістичних зображень жахів поля бою. Поет писав не про славу чи героїзм, а про біль, абсурд, тілесні й душевні руйнування. Більшість віршів були написані в період із серпня 1917 по вересень 1918. За життя автора опубліковано лише п’ять його творів. Вірші, як-от Dulce et Decorum Est, Anthem for Doomed Youth стали класикою антивоєнної літератури.
| Dulce et Decorum Est Bent double, like old beggars under sacks, Knock-kneed, coughing like hags, we cursed through sludge, Till on the haunting flares we turned our backs, And towards our distant rest began to trudge. Men marched asleep. Many had lost their boots, But limped on, blood-shod. All went lame, all blind; Drunk with fatigue; deaf even to the hoots Of tired, outstripped Five-Nines that dropped behind. Gas! GAS! Quick, boys!—An ecstasy of fumbling Fitting the clumsy helmets just in time, But someone still was yelling out and stumbling And flound’ring like a man in fire or lime Dim through the misty panes and thick green light, As under a green sea, I saw him drowning. In all my dreams before my helpless sight He plunges at me, guttering, choking, drowning. If in some smothering dreams, you too could pace Behind the wagon that we flung him in, And watch the white eyes writhing in his face, His hanging face, like a devil's sick of sin, If you could hear, at every jolt, the blood Come gargling from the froth-corrupted lungs, Obscene as cancer, Bitter as the cud Of vile, incurable sores on innocent tongues,– My friend, you would not tell with such high zest To children ardent for some desperate glory, The old Lie: Dulce et decorum est Pro patria mori. |
Dulce et Decorum Est Скоцюрблені, як жебраки попід мішками, Криві, в багно відкашлявшись матюччям, Ми відвернулись від вогнів, які повзли за нами І до спочинку стомлено пішли назустріч. Солдати засинали на ходу. Хтось загубив чобо́ти, Але кульгали далі, взуті в кров, клишаво й сліпо. Сп’янілі втомою; оглухлі до роботи Натруджених сто-п’ятдесяток, що лягали слідом. Газ! ГАЗ! Скоріш! — Нестяма спроб невдалих Поспіти натягнути громіздкий шолом. Солдати борсалися, падали, кричали, Немов охоплені вогнем або вапном. Крізь тьмяне скло й густе зелене світло, Немов під морем зелені, я бачив, як він тоне. У снах перед моїм лицем безсилим Він тягнеться до мене, давиться і тоне. Якби ти теж міг у кошмарах звичних Іти за возом, у який його поклали, Дивитися в запалі білі очі на обличчі, Обличчі вішальника — грішного диявола. Якби ж почув ти кров, яка при рухах Хлюпоче й піниться з легень зогнилих Безстидна, немов рак, Гірка, як жуйка З гидких невиліковних ран на язиках невинних, — О друже мій, тобі не стало б за велику честь Казати дітям, спраглим слави в горі Брехню одвічну: Dulce et decorum est Pro patria mori. |
| The Parable of the Old Man and the Young So Abram rose, and clave the wood, and went, And took the fire with him, and a knife. And as they sojourned both of them together, Isaac the first-born spake and said, My Father, Behold the preparations, fire and iron, But where the lamb for this burnt-offering? Then Abram bound the youth with belts and straps, and builded parapets and trenches there, And stretchèd forth the knife to slay his son. When lo! an angel called him out of heaven, Saying, Lay not thy hand upon the lad, Neither do anything to him. Behold, A ram, caught in a thicket by its horns; Offer the Ram of Pride instead of him. But the old man would not so, but slew his son, And half the seed of Europe, one by one. |
Притча про старого та юнака Тож встав Аврам, дров порубав, пішов й вогонь взяв із собою, взяв ножа. Коли удвох перебували разом Первíсток Ісаак сказав: мій Батьку приготування тут — вогонь, залізо, та де ж овечка на всеспалення? Тоді Аврам мотузом юнака зв’язав, скопав там парапети і траншеї, дістав ножа, щоб заколоти сина. Аж ось! з небес його окликнув янгол, сказав: не накладай же рук на хлопця, нічого не вчини йому. Дивись: баран застряг рогами в чагарах; тож замість юнака забий барана пихи. Але старий не захотів й зарізав сина, а потім — пів Європи з її сім’ям. |
| Futility Move him into the sun— Gently its touch awoke him once, At home, whispering of fields unsown. Always it woke him, even in France, Until this morning and this snow. If anything might rouse him now The kind old sun will know. Think how it wakes the seeds— Woke once the clays of a cold star. Are limbs, so dear-achieved, are sides Full-nerved, still warm, too hard to stir? Was it for this the clay grew tall? —O what made fatuous sunbeams toil To break earth's sleep at all? |
Безглуздя Перенесіть на сонце тіло — Той теплий дотик якось розбудив його уранці Удома, шепотом полів спустілих. Завжди будив його, навіть у Франції. До цього ранку й цього снігопаду. Якщо його щось зможе підійняти — Одвічне сонце має знати. Подумай, як воно насіння будить — Колись збудило крижаної зірки ґрунт. Чи вже кінцівками, що так беріг, чи гру́дьми Ще теплими, — не здатен ворухнуть? Хіба для цього ґрунт проріс? — І взагалі Що змусило безглузде сонце вдалині Порушити глибокий сон землі? |
| Anthem for Doomed Youth What passing-bells for these who die as cattle? Only the monstrous anger of the guns. Only the stuttering rifles’ rapid rattle Can patter out their hasty orisons. No mockeries now for them; no prayers nor bells; Nor any voice of mourning save the choirs, The shrill, demented choirs of wailing shells; And bugles calling for them from sad shires. What candles may be held to speed them all? Not in the hands of boys, but in their eyes Shall shine the holy glimmers of good-byes. The pallor of girls’ brows shall be their pall; Their flowers the tenderness of patient minds, And each slow dusk a drawing-down of blinds. |
Гімн приреченій молоді Які посмертні дзвони в тих, хто, як худоба, гине? Лише кошмарний гнів гарматний. Лише стук черги із заїк-гвинтівок Спроможний їх поспішно відспівати. Віднині жодних глузувань; ні молитов, ні дзвонів; Для хорів збережіть слова скорботи, Шалених і пронизливих артилерійських хорів; І сурм, які їх кличуть з графств німотних. Які свічки тримати, щоб у вічність Провести їх? Не у руках — в очах У юнаків засяють вогники прощань, За саван стане брів дівочих блідість. А замість квітів — ніжність душ залізних І кожен захід сонця їм — завіса. |
| Arms and the Boy Let the boy try along this bayonet-blade How cold steel is, and keen with hunger of blood; Blue with all malice, like a madman’s flash; And thinly drawn with famishing for flesh. Lend him to stroke these blind, blunt bullet-heads Which long to muzzle in the hearts of lads. Or give him cartridges of fine zinc teeth, Sharp with the sharpness of grief and death. For this teeth seem for laughing round an apple, There lurk no claws behind his fingers supple; And God will grow no talons at his heels, Nor antlers through the thickness of his curls. |
Зброя та хлопець Нехай візьме хлопець багнет гостролезий Відчує холодне й голодне до крові залізо; Від злості синє, ніби навісна гримаса; Тонке, струнке — воно жадає м’яса. Хай він попестить грубу сліпу кулю, Що рветься до сердець юнацьких з дула. Або патрони з цинкових подертих Зубів, заточених тугою й смертю. Ці зуби всміхнені — щоб яблуко кусати ними, Немає пазурів під пальцями гнучкими І Бог йому на п’ятах кігтів не зростить, Ні рогів серед кучерів густих. |
Переклад з англійської — Іван Бережний.
Куратор та редактор розділу — Олег Коцарев.
Іван Бережний — поет, письменник, військовий медик. Народився у 1999 році в м. Києві. Закінчив НМУ ім. О. О. Богомольця за спеціальністю «Педіатрія». Лауреат конкурсів та премій, як-от: Гранослов (2019); Смолоскип (2024, відзнака журі); Міжнародна премія імені Олеся Гончара (2025). Автор збірки поезій «Прогуляні уроки» (2021). Засновник творчого простору «перцепція».