Марія Ілляшенко (Marie Iljašenko) — чеська поетка, перекладачка, редакторка українського походження. Народилася 1983 року в Києві в українській родині з чеським і польським корінням. У 2015 році видала поетичну книжку «Осип прямує на південь» (Osip míří na jih), що була номінована на премію Magnesia Litera 2016 у номінації «Відкриття року».

Її вірші перекладено англійською, німецькою, польською, угорською, українською та іншими мовами. Пише також оповідання, есеї та публікує регулярні колонки на сайті iLiteratura.cz. За есей «Я всюди місцева» у 2023 році отримала премію Тома Стоппарда.

Перекладає з польської та української здебільшого сучасну поезію, як редакторка уклала книжку репортажів про війну в Україні «Хліб з мінного поля» (Slovart, 2022). Для Чеського радіо підготувала декілька програм про українську поезію. Живе в Празі. 

Чому досі ніхто не виніс сміття?

Не роби так більше, не спи на моїй постелі, коли я не вдома!

Треба брати свою. Коріандр пожовк, треба було забрати його з балкона.

Підлога брудна. Я відчуваю це, коли ходжу тут, і мені неприємно.

Птахи мають що їсти? Судячи зі звуку, ні.

Чому ти все розкидаєш? Ти завжди так робитимеш?

Що це за пляма на столі? Що ти тут пила?

Сьогодні до мене дійшло, що якби ми були синами, все було б інакше.

Навіть з троянди, яку ми купили, щоб зустріти тебе, виліз огидний жук.

Може, ми навіть були б як боги, як колись тато і як тепер рудий кіт.

Проте ми дочки.

Proč ještě nikdo nevynesl koš?

Tohle už nedělej, spát v mým povlečení, když jsem pryč!

Musíš si brát svoje. Koriandr zežloutl, měla jsi ho dát pryč z balkónu.

Je špinavá podlaha. Když tu chodím, cítím to a je mi to nepříjemné.

Mají ptáci co jíst? Podle zvuku slyším, že ne.

Proč to házíš vedle? To budeš dělat vždycky?

Co je to za flek na mém stole, co jsi to tu pila?

Dnes poprvé mě napadlo, že kdybychom byli synové, bylo by to jiné.

A takhle i z růže, kterou jsme ti koupily na uvítanou

vylez ošklivý brouk.

Možná bychom dokonce byli jako bozi,

tak jako kdysi táta a jako dnes zrzavý kocour.

Jenže my jsme dcery. 

ми стріляли по людях у зеленому коридорі,

потім ми окопались у рудому лісі.

бо ми не знаємо, що таке іонізуюче випромінювання,

декотрі з нас навіть не чули про вибух

на чорнобильській електростанції,

ми не зважаємо на попереджувальні написи,

їдемо де захочемо.

тільки нам було дивно, що не бачимо білок і птахів,

тільки нам було дивно, що погано почуваємось,

мабуть, ми просто дістали погані накази,

вся операція була погано спланована і погано проведена.

але не жалійте нас, перед тим, як нас вивели,

ми встигли винести з електростанції

електрочайники, кавоварки та порцеляну,

кровотечу з рота, в декого з нирок, тимчасову безплідність,

наші органи будуть повільно розкладатися,

наші кості будуть світитись і після смерті.

stříleli jsme po lidech v zeleném koridoru,

potom jsme se zakopali v rudém lese.

nevíme totiž, co je ionizační záření,

někteří z nás ani neslyšeli o výbuchu černobylské elektrárny,

nedbáme na výstražné nápisy, jedeme si, kam chceme.

jen nám bylo divné, že nevidíme veverky a ptáky,

jen nám bylo divné, že se cítíme špatně,

nejspíš jsme prostě dostali špatné nařízení, 

celá operace byla špatně naplánovaná a špatně provedená.

ale nelitujte nás, než nás stihli odvolat, 

ještě jsme si stačili z elektrárny odnést 

rychlovarné konvice, kávovary a porcelán, 

krvácení z úst, někteří z ledvin, dočasnou sterilitu, 

naše orgány se budou pomalu rozpadat,

naše kosti budou světélkovat i po smrti.

Польща показала мені своє гірше обличчя,

коли мені у купе повільного інтерсіті без розеток і без кави

один польський пияк сказав, що я українська курва.

Він мав би бути ясновидцем, із третім оком, може, йому відкрила його війна,

може, йому відкрило його бухло,

хай там як, щодо мене він був абсолютно впевненим.

Марно йому пояснювала, що я чешка,

марно нагадувала, що цей потяг їде до Праги,

зрештою, я замовкла.

І діти, що сьорбали біля вокзального кіоску суп,

і старий дід, що безпорадно глядів на розклад поїздів,

і мама двох немовлят із громіздким візком,

усі вони раптом стали моєю родиною,

бо я вмить відчула їхню вразливість

і їхнє безсилля: війна видала їх усім пиякам світу.

Зелена монокультура минала нестерпно повільно,

поки він на мене вищав:

ти не гарна чеська дівчина,

ти українська курва, я це відчув, я це знаю.

Polsko mi ukázalo svou horší tvář, 

když mi v kupé pomalého Intercity bez zásuvek a bez kávy 

jeden polský opilec řekl, že jsem ukrajinská kurva.

Musel být jasnozřivý, mít třetí oko, možná mu ho otevřela válka,

možná mu ho otevřel chlast,

každopádně si byl naprosto jistý mým původem.

Marně jsem mu vysvětlovala, že jsem Češka,

marně se oháněla tím, že tenhle vlak jede do Prahy,

nakonec jsem zmlkla.

A děti chlemtající u nádražního stánku polévku, 

a starý dědek bezmocně zírající na jízdní řád

a máma dvou mimin s neskladným kočárkem,

ti všichni najednou byli jako moje rodina,

protože jsem během vteřiny pocítila jejich zranitelnost

a jejich bezmoc: válka je vydala všem opilcům světa.

Zelená monokultura ubíhala nesnesitelně pomalu,

zatímco on na mě ječel:

ty nejsi hezká česká holka, 

ty jsi ukrajinská kurva, já to poznám, já to vím.

моє тіло пухке і м’яке, моє обличчя кругле,

я була хмелем, я стала хлібом,

готова насичувати й годувати, я була пшеницею,

я стала сестрою хліба.

не доїдай мій окраєць надкушений, щоб не забрати ні в кого щастя,

не їж мене за спиною в друга, щоб не забрати силу його,

я ж бо тіло боже і сонце,

я відповідь на запитання, що ставить голод.

я з білого борошна, я свято, насичу тебе,

але якщо ти чужий і спробуєш це приховати,

якщо ти прийшов зі злим наміром,

візьмеш мене до рота й згориш.

на війні я вже не тісто, я шиболет,

моє тіло це не зерно, розтовчене в борошно,

ані вода, ні закваска, але звуки, які ти не вимовиш,

і я тебе викрию.

скажи паляниця,

скажи паляниця,

скажи паляниця,

вимовляєш «ц» там, де в мене «ць»,

і кажеш «лья», «лья», там, де у мене м’яке «ля»,

нездатний на тверде «и» після «н», це для тебе незвично,

як і солодке м’яке закінчення в останньому шматочку.

докотився ти на край світу,

докотився туди, де нема тобі що робити,

скажи паляниця, і нам стане ясно, хто ти,

скажи паляниця — й згориш.

moje tělo je kypré a měkké, moje tvář kulatá,

bývala jsem chmelem, stala jsem se chlebem,

připravená sytit a krmit, bývala jsem pšenicí,

stala jsem se sestrou chleba.

nedojídej můj nakousnutý krajíc, ať nikoho nepřipravíš o štěstí,

nejez mě příteli za zády, ať ho nepřipravíš o sílu,

jsem totiž tělo boží i slunce,

jsem odpověď na otázku, kterou položil hlad.

jsem z bílé mouky, jsem svátek, nasytím tě,

ale jestli jsi cizí, a předstíráš že nejsi,

jestli jsi přišel se zlými úmysly,

vezmeš si mě do úst a shoříš.

za války už nejsem těsto, jsem šibolet,

mé tělo není zrno roztlučené na mouku,

ani voda, ani kvas, ale zvuky, které nevyslovíš,

a já tě odhalím.

řekni paljanycja,

řekni paljanycja,

řekni paljanycja 

vyslovuješ „ts", tam kde mám „c"

a říkáš "lja, lja”, tam kde mám měkké „ľa",

neumíš tvrdé „y" po „n", pro tebe tak nezvyklé,

ani sladký měkký závěr v posledním soustě.

dokutálel ses daleko do světa,

dokutálel ses tam, kde nemáš co dělat,

řekni paljanycja a bude nám jasné, kdo jsi,

řekni paljancja – a shoříš.

ми живемо саме так: вона бачить у ванній невидимих тварин

я перечіпляюсь об неї під час нічних походів квартирою

ми бачимо свої неглибокі сни я про швидкісні японські автівки

вона про дзеленчання ключів що віщує його прихід

вона весь час підхоплюється її хвіст тремтить від хвилювання

а потім розчаровано лягає: ворушіння килимка тихе посвистування

ми обоє останнім часом виросли: вогнем і димом

полум’я кухонних плит добротою карантину

перемо лише коли тариф дешевший ніхто нас не виведе з рівноваги

крім ванних невидимок

які живуть свої дні під високим ворсом

це через них уночі в нас вусики смикаються

my žijeme právě takhle: ona vidí v koupelně neviditelná zvířata

já o ni nechtěně zakopávám při nočních pochůzkách bytem 

sníme své mělké sny já o rychlých japonských vozech

ona o cinkání klíčů které znamenaly jeho příchod

každou chvíli vyskakuje ocásek se jí chvěje vzrušením

potom zklamaně uléhá: muchlání koberečků tiché pohvizdování

obě jsme v poslední době vyrostly: ohněm a kouřem

plameny kuchyňských plotýnek laskavostí lockdownu

pereme jen na nízký proud nikdo nás nevyvede z míry

výjimkou jsou neviditelná koupelnová

které žijí své dny pod vysokým vlasem 

to kvůli nim nám v noci cukají fousky

раз на рік фазани ловлять людських істот і роблять речі

що нездоланно ваблять людей: кожен обирає одного

фазан стріляє в людину й вона мусить обскубати його віднести додому та з’їсти

так фазан потрапляє всередину людини й живе в ній

чекає в ній і ховається але людина про це не знає

коли багато фазанів потрапить у багато людей вони раптом нападуть

люди всередині яких немає фазана теж будуть вражені

і все трішечки зміниться: ось що таке внутрішній переворот

jednou za rok loví bažanti lidské bytosti dělají věci

které člověka neodolatelně přitahují: každý si pak nějakého vybere

bažant člověka zastřelí ten je pak nucen ho oškubat donést domů a sníst 

tak se bažant dostane dovnitř člověka žije v něm

čeká v něm a skrývá se ale člověk o tom neví 

až se hodně bažantů dostane do hodně lidí náhle zaútočí

lidé kteří v sobě bažanta nemají budou také překvapeni 

a všechno se nepatrně změní: tomu se říká vnitřní převrat

куди йде любов коли припиняє бути любов’ю?

що робить у тому королівстві? як горіх

під мембраною чумацького шляху далі там триває далі там триває

коли ящірка на сонці що ловила себе за хвіст

перетворилась на камінь у малахітовому королівстві

де все зелене зупинився час

вона пішла і тепер у кишені генрі в котячому вусі

далі там триває далі там триває далі там триває

kam odchází láska když přestává být láskou?

co dělá v tom království? jako ořech

pod blánou mléčné dráhy stále tam trvá stále tam trvá?

když ještěrka na slunci která chytala vlastní ocásek 

se stala kamenem v jejím malachitovém království 

kde je všechno zelené přestal být čas 

odešla a nyní v henryho kapsičce v kočičím oušku 

stále tam trvá stále tam trvá stále tam trvá

він каже, що хотів би стояти в крижаній річці,

занурити до неї щиколотки, що він більше не хоче зватися філодендрон ксанаду.

повторює це мені знову і знову, ніби я ідіотка,

бо я поливаю його відстояною водою а він увесь тремтить від холоду —

він більше не хоче зватися філодендрон ксанаду.

літепла вода просочується до торфу, пара крапель світяться в моховому субстраті.

а я його люблю, вперту рослину, якій байдуже, що вона живе на полиці з книжками,

якій байдуже, що вона мерзлякувата, яка знає, що хоче, і що хоче даремно — судячи з усього, даремно —

нам треба лише відкрити річку, кажу йому, одного дня ми відкриємо річку,

в її дельті буде наше житло.

říká, že by chtěl stát v ledové řece, chodit v ledové řece,

nořit do ní kotníky, že se už nechce jmenovat filodendron xanadu.

opakuje mi to znovu a znovu trpělivě jako bych byla idiot, 

zatímco ho rosím odstátou vodou a on se celý chvěje zimou –

už se nechci jmenovat filodendron xanadu. 

vlažná voda vsakuje do rašeliny, pár kapek září v mechovém substrátu,

a já ho miluju, umanutou rostlinu, které je jedno, že žije na polici s knihami,

které je jedno, že je zimomřivá, která ví co chce a to chce marně –

podle všeho to chce marně –

musíme jen objevit řeku, říkám mu, jednoho dne objevíme řeku,

v její deltě bude ležet náš byt.

кішки сичали одна на одну мов змії

лишаємо їх самих у квартирі та їдемо на озеро

але виявляється що це неможливо далеко

неможливість була вже в самому зародку цієї ідеї:

вечоріє а ми все ще в дорозі

небо сьогодні наче тефлонова скатертина

стовп повітря тисне на голову

відчуваю як припиняють боліти ноги

але піднімається температура

відчуваю все окрім бажання

у змії машин чекаємо на місце запаркуватись

турнікети хвилюють: чи зрозумієш що куди вставити?

ліс грибків і сосон проростає між пальців

і на озері вже для нас нема місця

тут стільки людей: дві какаові дівчинки

діти чеської блондинки та сенегальця

рахітичний юнак що несе на руках свою дорослу сестру

(покручені ноги й підгузок повний озерної води тягне її донизу)

повітря сповнює їхній сміх

запах біляшів пив ковбас і сосон

повітря сповнює все окрім бажання

kočky na sebe syčí jako hadi

necháme je samotné v bytě a jedeme k jezeru

ale ukáže se že je neskutečně daleko

jeho neskutečnost byla už v samém zárodku toho nápadu:

blíží si večer a my jsme pořád na cestě:

nebe je dnes jako teflonový ubrus

sloupec vzduchu tlačí na hlavu

cítím že mě přestávají bolet nohy

ale blíží se horečka

cítím všechno jenom ne touhu

v hadu aut čekáme na místo k zaparkování

turnikety budí trému: poznáš kam co strčit?

les plísní a borovic prorůstá mezi prsty

a v jezeře už pro nás není místo

je tu tolik lidí: dvě kakaové holčičky,

které vzešly z české blondýny a senegalce

rachitický mladík nesoucí v náručí svou dospělou sestru

(zkroucené nohy a plína nacucaná jezerní vodou ji táhnou dolů)

ve vzduchu je jejich smích

vůně langošů piv klobás potu a borovic

ve vzduchu je všechno jenom ne touha

у басейні зустрічаєш тіла, позначені пологами,

бородаті вагіни, вірусні висипки на стегнах (власних),

золоті ланцюжки, сором. басейн творить інклюзію, а не епіфанію:

можеш гострити на неї кігті весь день, але ніколи не змити

втому й пилюку міста (для цього є душові),

хлорована вода втратила всю свою силу.

місто влітку інакше, ніж у решту пір року,

наче б складало найважчий іспит.

я кажу йому: я пов’яжу тебе на шию, як петлю,

покладу тебе на язика, як горошину, цілі десятиліття

ти було, мов чуже, доки я не ввійшла до твоєї ріки

сходинками із трави та крейдяних порід.

повільна течія несла мене від градчан до лібені,

навколо мене кружляли хижі янголи,

на другому березі на ринку закінчувалось бієнале,

куди мене запросили як іноземку — на плакатах було написано: підійди ближче!

але я не могла підійти ближче, я була просто у центрі міста,

у кварталі нутрій та молюсків, річкових комах,

у міському районі підводних рослин.

na plovárně potkáš těla poznamenaná porodem,

vousaté vagíny, virovou vyrážku na stehnech (těch vlastních),  

zlaté řetězy, stud. koupaliště umí inkluzi, ne epifanii:

můžeš si na něj celý den brousit drápky, ale nikoli smýt

únavu a prach z města (od toho jsou sprchy) 

chlorovaná voda ztratila veškerou moc. 

město v létě je jiné než ve zbytku ročních období 

jako by procházelo nejtěžší zkouškou.

říkám mu: uvážu si tě na krk jako smyčku, 

položím si tě na jazyk jako hrášek, celé desetiletí 

jsi bylo jak cizí, dokud jsem nevstoupila do tvé řeky 

po schůdcích z trávy a křídových hornin. 

pomalý proud mě nesl od hradčan k libni,

cestou mě obletovali masožraví andělé, 

na druhém břehu v tržnici končilo bienále, 

kam mě pozvali jako cizinku – na plakátech stálo: pojď blíž!

ale já jsem nemohla přijít blíž, byla jsem právě ve středu města,

ve čtvrti nutrií a škeblí, říční havěti, 

v městském v obvodu podvodních rostlin.

життя фазана посеред великого міста:

наскільки загадковіше ніж людське? чим фазан переймається?

його нервова система розпізнає самотність

чи нерви його подібні до плетива бур’янів

серед будівництва він здається таким самотнім

чи він теж прагне буденності?

дрібних незначних речей

які можна повторити але не опишеш наново:

пектися про пір’я купатись у пилюці в поглибині

місто його весь час витягає з буденності

бачу його з великої висоти

вулицю за ним перспектива вже надіслала в наступний квартал

її ламає виставковий палац громіздкий мов кааба

сіра інверсійна покрівля перед ним порожня

як наші майбутні дні

в нього теж немає кольору та я його впізнаю

можливо за ходою або за поставою:

лапки як тички міряють будівництво

не знаючи що це будівництво

риштування для будівництва багатоповерхівок лежить уже неподалік

він не знає що буде а я знаю

бо спостерігаю його з великої висоти

наступні тижні він житиме в тіні

наступні тижні він житиме з робітниками

під крилами системи будівельного риштування «еверест»

život bažanta uprostřed velkého města:

o kolik je tajemnější než život lidí? čím se trápí bažant? 

rozpoznává jeho nervový systém samotu

nebo se jeho nervy podobají pletivům plevele? 

uprostřed staveniště vypadá tak sám

touží taky po všednosti? 

po drobných nepatrných věcech

které lze opakovat ale nikoli opakovaně popsat:

péče o peří popelení v prašných prohlubních

město ho z ní neustále vytrhává

vidím ho z velké výšky

ulici za ním už poslala perspektiva do další čtvrti

lomí ji veletržní palác neskladný jak kaaba

šedá inverzní plocha před ním je pustá 

jako naše příští dny

on taky nemá barvu a přece ho poznám

možná podle chůze nebo podle držení těla:

nožky jak tyčky měří stavební parcelu

aniž by věděly že je stavební parcelou

lešení na stavbu výškových budov už leží opodál

on neví co přijde ale já ano

protože ho pozoruju z veliké výšky

příští týdny bude žít ve stínu

příští týdny bude žít s dělníky 

pod křídly kompletního systému lešení everest