14 Червня 2021, 12:54 | Реєстрація | Вхід

Поезія Інґер Крістенсен в перекладах українською

22 Травня 2021 | Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Юрій Денисов | Перегляди: 1495


Інґер Крістенсен (Inger Christensen; 1935-2009) – данська поетка, романістка, есеїстка і драматургиня. Її ліричні пошуки стали однією з найбільш значущих подій в данській поезії XX століття. Протягом усієї своєї творчості (починаючи з ранніх збірок «Світло» і «Трава» і закінчуючи пізнішими речами, такими як «Це», «Квітневий лист», «Алфавіт», «Вірш про смерть» і «Долина метеликів») вона зверталась до тем взаємозалежності поезії і дійсності, людини і природи.



Вірш про смерть 

нічого не відбулося
   цілими днями сиджу я 
      перед аркушем паперу але
         нічого не відбувається

*
я немов дитина яку
   годують сумом
       я підводжу руку
         але не можу нічого написати

я немов птах який
   забув свою рідню
      відкриваю дзьоб
         але не можу нічого заспівати

*
дивне відчуття
   як соромно думати
      про смерть коли ніхто
         зі знайомих не вмер

кожного разу
   коли бачиш себе у дзеркалі
      дивишся смерті у вічі
         а втім не плачеш

ніби вона і є чітка
   цілком зрозуміла відповідь
      але на такі питання
         які ти не в силі поставити

*
я не можу нічого написати
   аркуш паперу порожній як і учора
      він ніби обернутий усередину себе
         білястий і тихий

такий само білястий
   наче сніг коли він старішає
      і його скрижаніла кора розколюється
         але нічого не проступає назовні

нічого ні сльози
   ні підсніжника нічого
      подумай-но а якби ми і не
         мали помирати

подумай а якби ми завжди
   могли бути тут на землі
      який земний стан 
         тоді називався б смертю

а яка смерть — життям
   якщо душа сліпого 
      обернула назовні білки 
         очей і дивиться

*
сьогоніч мені снилося
   що я була мертвою і мчала
      разом зі своїм собакою
         до царства мертвих

не виднілось нікого
   лише камені та подекуди кущі
      місцина про яку подорожні
         зчаста розповідали

отже я вмерла
   але так втомилася що невдовзі
      заснула на скелі
         і снилось мені що я вмерла знову

я краще б умирала не
   тут у пітьмі царства мертвих
      а у себе вдома
         де я не вмирала

повертаючись
   я вирішила перепочити на скелі
      цілими днями сиділа і
         писала так ніби тут

уся та смерть
   крізь яку звичайній людині
      доведеться пройти самій 
         за своє життя

прокинувшись я побачила 
   що нічого не відбулося
      папір був порожній
         але я спокйіно видихнула

*
самотньо думати 
   про смерть у грудні
      коли сувої хмар
         кружляють навколо дому

у парку жахнé
   світло під деревами
      і прерізні померлі  
         прогулюються містом

один із рибою
   яку він оплакує
      безсилими
         сльозами рибалки

один зі змученим
   птахом якого він пригортає
      до свого серця 
         свого мертвецького серця

один зі словом
   що втратило своє діло
      посмертні слова
         які тіло струшує з себе

тіло чия кров
   відтікає від мозку
      тіло чиє серце
         холодне як ніж

замкнені всередині
   поміж зірок
      ми кричимо
         із труни

слова вмирають
   на наших вустах
      тіло — це звір
         який має вмерти

у нестримній скорботі
   пригадую раптово
      райський сад
         відкриті рани могил

цинковий глек води
   металеву вазу позаду каменя
      та осінній шерех шпаків 
         у повітрі під зливою

шерех у якому світ померлих
   і непомерлих
      зустрічаються у великій
         невтішній втісі


*
напиши-но про смерть
   в однім вірші опиши
      що відчуваєш
         коли ти при смерті

супроти смерті
   я наче звір
      та звір може вмерти
         але не може нічого написати

спробуй-но написати
   один вірш про смерть
      чи є в смерті сенс
         та який

отепер коли яблука
   падають так далеко
      від дерева пізнання
         що їх

з’їдають не за бажанням
  і не через голод
      а через буденну хіть
         смерть самотня

отепер коли яблука нагадують
   моделі яблук
      ідеальні яблука
         без жодної цятки

отепер коли черв’як гризтиме
   груди не тільки
      людських дітей
         смерть витіснена

візьми смерть за руку
   дай їй яблуко
      йди на її могилу
         та надкуси це яблуко першим

танцюй на її могилі
   хай мудрість буде порадницею
      вичерпай завої темряви
         після якої світитиме сонце

слова вмирають як мухи
   їхні трупи повсюди змітають
      із аркуша білого паперу
         дай брудові трохи місця

немовля наче
   неземне створіння яке 
      коли його вражають
         хвороби вперше нагадує

сина людського
   дай нам місце для любові
      смертну форму
         заради безсмертя

як надра виштовхують воду
   угору до джерела
      так смерть підводить живих
          щоб вони пили


Автор вступного слова й перекладу з данської  Юрій Денисов. Куратор та редактор розділу — Олег Коцарев
Фото © Schiffer-Fuchs/ullstein bild via Getty Images



Юрій Денисов (раніше друкувався під псевдонімом Бакштаєв) – народився в Києві в 1995 р. Поет, перекладач, есеїст. Публікувався у «Літературній газеті», увійшов до шортлісту конкурсу «Метафора». Навчався в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» (соціологія і філософія). Перекладає зі шведської, данської, португальської, іспанської, французької та англійської.

0 коментарів

Залишити коментар

avatar