26 Вересня 2020, 23:19 | Реєстрація | Вхід

Вірші Аґати Яблонської в перекладах українською

01 Вересня 2020 о 12:18 | Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Анна Грувер | Перегляди: 854



Аґата Яблонська (Agata Jabłońska, нар. 1985 р.) – польська поетка. Авторка поетичної збірки «Raport wojenny» (Biuro Literackie, Stronie Śląskie 2017), за яку отримала Вроцлавську поетичну нагороду «Силезіус» у категорії «Дебют року», та ін. Брала участь у зустрічах Краківської Школи Поезії, співредакторка журналу Stoner Polski. Мешкає у Кракові, працює в Національному музеї.  



Poznań-Zagórz

1984. Pomyliłam pociąg, właściwie on mnie pomylił
z jakimś innym dzieckiem na całkiem innej stacji.

Kiedyś Wars¹  to był lokal. Patrz, słońce
prześwietla wagony, okna jak perforacja kliszy
lecą nasypem. Chustka w grochy, furkot i wiatr.
Stygnie kawa Agaty Katarzyny. Dym – wtedy
mógł wypełnić każdą klatkę, jeśli tego warta.
Podróże były długie, opóźnienia (dwadzieścia

jeden lat, czas może ulec zmianie) piętrzące bagaż
i tylko raz da się wysiąść. W Krakowie jeszcze
nie byłam.
Познань-Заґуж

1984. Я переплутала потяг, власне, він мене переплутав
із якоюсь іншою дитиною на геть іншій станції.

Колись Wars був лише приміщенням. Дивись, сонце 
осяває вагони, вікна ніби перфорація плівки
летять над насипом. Хустка в горошок, скрегіт і вітер. 
Стигне кава Аґати Катажини. Дим – тоді
міг заповнити кожний кадр, якщо він того вартий. 
Подорожі були довгими, запізнення (двадцять

один рік, час може змінитися), нагромадження багажу, 
і тільки раз можна зійти. В Кракові ще 
не була. 

¹ – Przedsiębiorstwo Wagonów Sypialnych i Restauracyjnych „Wars” – польська компанія, що надає послуги у вагонах-ресторанах, барах, спальних вагонах.


Drugie szukanie skarbu

Idź pod prąd tak długo, aż droga przejdzie w ścieżkę niknącą,
gdzie brzeg opada piaszczystą łachą w lewy dopływ Wisły.
Po drugiej stronie, bodaj, klasztor Norbertanek, ale to tu się
wierzy we wszystko, po omacku, aż niebo się zaróżowi.

Zmiana podłoża, nim zrośniesz się z łupiną, świat lekko drgnie
i zakołysze. Przytul się do dna łodzi, daj się polizać, jestem
wodą kiedy wpadam w nurt, zwalniam bieg, mieszamy się

i odwracasz oczy w stronę muru,
w stronę przeszłą, w czas bierny.
Другі пошуки скарбу 

Йди проти течії так довго, поки шлях не перетвориться на зникаючу стежку, 
де берег впадає піщаною мілиною до лівої притоки Вісли. 
З другого боку, напевно, монастир норбертинок, але тут 
віриться в усе, на дотик, поки небо не розпочне рожевіти. 

Зміна ґрунту, перш ніж зростися зі шкіркою, світ легко ворухнеться
та заколишеться. Притулися до дна човна, дозволь облизнутися, я є
водою, коли впадаю до течії, сповільнююсь, ми перемішуємось,

і ти повертаєш погляд до стіни, 
до минулого, у бездіяльний час.


Okno

Ciało jest jasne, mówi prostym językiem, 
krzyczy kiedy potrzebuje
Boga na świadka, albo świadków na Boga! Krew jest słodka, że lizać
tę rzekę, płynie w palce.

To ciało milczy jak Grób Pański, jak gdyby go nigdy nie dotknął
Jego blask ani nawet brak.

Blask zatem szkło: unieś rękę, na ramieniu 
siedzi bure
stworzonko strachu. Potem pomału opuść, odłóż broń,
tu i teraz. Stań się.
Вікно 

Тіло є зрозумілим, говорить простою мовою, кричить, коли потребує 
Бога у свідки або свідків у Бога! Кров є солодкою, як лизати 
ту ріку, тече в пальці.

Це тіло мовчить, як Гроб Господній, ніби його ніколи не торкалося
Його сяйво чи навіть нестача.

Тому сяє скло: підніми руку, на плечі 
сидить бура
істота страху. Потім потроху опусти, відклади зброю, 
тут і тепер. Здійснися. 


Na drugim krańcu głodu

Największe tajemnice poznaję jak zwykle po kaczkach:
płyną w stygnący świt. Nikt już nie uwierzy dziecku
w wodne panny. Przypominam sobie, co powinnam była dawno zrobić.

W sierpniu zmarł Michalewski. Każda miłość ma swoje kamienie
układane wzdłuż ścieżki, uściski bez brzmienia. Największe grzechy
są nieśmiertelne i rzadkie. Cała chłodna, naga pościel skręca się.
Jak jedwab, jak szafran, jak lawenda.

Ale czemu ona, czemu ona. Ona ma zawsze

tłuste włosy. Wzruszające jak zielony przecinek po tym, co było, nim
będzie, co będzie. Granice przebiegają dreszczem po ostrzach.
Chce się nie myśleć, czy nie ładniej by mu było z brunetką. Czy nie lepiej,
gdyby przyszedł i ją przedstawił, można by pluć w brodę.

Pamiętam: sporysz pobudza ośrodek strachu.
Jak zboże dojrzeliśmy razem, dojrzeliśmy więcej. Jak zboża
trzeba doglądać. Oglądałam film, w którym ona tylko przewracała nuty.
A po dwudziestu latach przyszła na pogrzeb.
На іншому краю голоду 

Про найбільші таємниці я дізнаюся, як завжди, завдяки качкам: 
вони пливуть у світанок, що остигає. Ніхто вже не повірить дитині –
про водяних дів. Я пригадую, що повинна була давно зробити.

В серпні помер Міхалевський. У кожного кохання є власне каміння,
покладене вздовж стежки, беззвучні обійми. Найбільші гріхи –
безсмертні та рідкі. Вся холодна, оголена постіль скручується. 
Як шовк, як шафран, як лаванда. 

Але чому вона, чому вона. У неї завжди

жирне волосся. Зворушливо, як невпевнена кома після того, що було, що буде
таким, яким буде. Межі перебігають трепетом по лезах. 
Я хочу не замислюватися, чи було б йому приємніше з брюнеткою. Чи не краще, 
якби він прийшов і представив її, можна було би кусати лікті. 

Я пам’ятаю: спориння пробуджує осередок страху. 
Ніби зерно, ми дозріли разом, ми дозріли більше. Ніби зерно 
треба доглядати. Я дивилася фільм, у якому вона лише перегортала ноти. 
А двадцять років по тому прийшла на похорон.


Sińce

Pożyczone książki, puste miejsca na półkach, które biorę
ze sobą, kiedy zmieniam domy. Nawarstwiam je w logicznym porządku,
żeby zbierały kurz, resztki resztki różnic; Wiki, Piotra, Grześka.

Porzucone kasety, puste miejsca w szkatułkach (dwie przegródki i dwa
przedsionki, brak klucza), wsunięte między kartki kartki z imionami
państw i miast i ludzi; partytury spotkań, rządki liter, które bieleją
jak moje włosy. Basia, Jacek, Magda.

Poniszczone próbki, niedokończone wiersze, mapy naszych wypraw,
które złożę pod stertą kamieni, za żelazną bramą, pod ostatnim
drzewem, albo które zostaną i będziesz je składać. Adresy, które
nie przyjmą listów, gliniane skorupki, uszka potłuczone o ściany
ściany, dachy, misy. Gośka, Ola, Aśka
Синці

Позичені книжки, пусті місця на полицях, які я беру 
із собою, коли переїжджаю. Влаштовую їх у логічному порядку, 
щоб збирали пил, залишки залишок різниць; Вікі, Пьотра, Ґжеська. 

Покинуті касети, пусті місця в скриньках (дві перегородки та 
два відділення, ключа немає), вставлені між картками картки із назвами 
країн і міст, і людей; партитури зустрічей, рядки літер, які біліють, 
як моє волосся. Бася, Яцек, Маґда. 

Понищені спроби, незакінчені вірші, мапи наших мандрів, 
які я складу під купою каміння, за залізною брамою, під останнім
деревом або вони залишаться, і ти будеш їх складати. Адреси, які
не приймають листи, глиняні черепки, ручки, розбиті об стіни,
стіни, дахи, миски. Ґуська, Оля, Аська

Переклад з польської – Анна Грувер. Куратор та редактор розділу – Олег Коцарев. Фото © Paulina Pidzik, Biuro Literackie



Анна Грувер — поетка, есеїстка, критикиня. Народилася в Донецьку в 1996 році. Навчалась у Літературному інституті ім. А.М. Горького. Студентка Інституту Юдаїстики Яґеллонського університету. Вірші друкувались у журналі культурного спротиву «ШО», журналі «Контекст», на порталах Litcentr, Soloneba, Ф-письмо. Перекладає з польської та на польську есеї та сучасну поезію (переклади оприлюднено у журналах Kontent і «Ф-письмо»). Лауреатка (III премія) конкурсу видавництва «Смолоскип». Авторка збірки віршів «За вашим запитом нічого не знайдено» (Київ; «Антивидавництво», 2019). Співредакторка журналу Paradigma. Живе між Харковом і Краковом. 

0 коментарів

Залишити коментар

avatar