24 Квітня 2019, 12:05 | Реєстрація | Вхід

Вірші Зіґуне Шнабель в перекладах українською

26 Березня 2019 о 01:23 | Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Марта Мохнацька | Перегляди: 355



Зіґуне Шнабель (Sigune Schnabel) народилася у Фільдерштадті, вивчала художній переклад у Дюсельдорфському університеті. З 2014 року активно публікується (Die Rampe, Kraut­garten, Karussell та mosaik). Поетичні тексти отримали ряд нагород, серед яких нагорода фестивалю Literaare (2017). Фіналістка Literarischer März 2017. Авторка поетичної збірки «Apfeltage regnen» (2017). 



Aussprache

Draußen rücken
die Dinge zusammen,
kalt
fällt dein Wort
in den Wind.

Ich versuche,
es zu fangen,
doch mein Schatten schürft sich wund
am Schotter.

Noch immer entgleitet es mir
am letzten Vokal.
Вимова

Надворі речі
зсуваються докупи,
холодно
пада твоє слово
у вітер.

Намагаюся
його упіймати,
та моя тінь зчісує собі шкіру
до щебеню.

Й досі вислизає з рук
на останній голосівці.


Wohin träumen

Wieder drücken sich die Tage
eng an meine Haut,
tritt ein Teil aus mir heraus
und geht
in sie über,

und ich weiß nicht,
wie ich mich halten soll
inmitten dieser Zeit,
in der die Schritte
blind übereinander fallen

und ich
in keine Himmelsrichtung
träumen kann. 
Куди мріяти

Знову тісно туляться дні
до моєї шкіри,
одна часточка проступає з мене
і перетворюється
на них,

і не знаю,
як мені втриматися
всередині
цього часу,
де кроки
падають наосліп один поперед одного, 

а я
не можу мріяти
у жодну сторону світу.


Ratlos
 
Ich werde eine Vermisstenanzeige aufgeben
für den Hut am Fensterbrett.
Er streckt sich nicht mehr
in diese Stunden aus Glas.
Meine schneeweißen Schultern tragen den Tag
mit Würde.
Vaters Stirn: eine Steilwand,
die ich nicht erklimme.
An diesem Sonntag
verdichte ich
mich hinter der Wiese.
Im Kornfeld zwischen Zeisigen
liegt mein Wort gelb.
Gestern lief ich mit vollen Armen
die Wege entlang.
Über die Finger schwappte
das Meer.
Безпорадно

Я подам оголошення 
про зникнення
капелюха на підвіконні.
Він більше не простягається
у ці скляні години.
Мої сніжно-бліді плечі несуть 
день
з гідністю.
Батьків лоб – круча,
на яку мені не видертись.
У цю суботу
позаду лугу я зміцнію.
На ниві між чижів
лежить моє слово так жовто.
Вчора бігала з повними оберемками
вздовж стежок.
Через пальці розплюскувалось
море.


Wir mischten die Tage

in Tuschegläsern
und ließen die Farben
bis in die Nächte rinnen.

Deine Stimme fiel
aus heiterem Himmel.
Ich sammelte sie von Hinterhöfen
und blies sie in den Klang der Bäume.

Manchmal stehst du noch
am Zeitfenster alter Träume.
In deinen Haaren nistet
ein letztes Wort.
Ми змішували дні

у баночках для туші
і лишали кольори 
струменіти до самих ночей.

Твій голос падав
з радісного неба.
Я збирала його задвірками
і видихала співзвучно деревам.

Іноді ти ще стоїш
на межичасі старих мрій.
Чиєсь останнє слово
гніздиться у твоєму волоссі.


Die Nächte tragen Steine

in den Taschen
und manchmal heben sie
ihr dunkles Kleid,
geht Großmutter in den Garten
und pflückt Vergessen
für die kleinen Vasen.
Wie es blüht
am Rand der Beete,
Jahr für Jahr in neuen Farben.

In der Küche kocht Mutter
die Tage zusammen,
stellt nur die guten auf den Tisch.
Salzig liegen sie mir
auf der Zunge,
schwimmt auf ihnen
noch das Meer.
Ночі носять каміння

у кишенях
й інколи підбигають
свою темну сукню,
іде бабця в садок
й збирає забутки
у ківшики.
Як же вони цвітуть
на межі квітника,
рік по рокові новими барвами.

В кухні мама варить 
у каструлі дні,
та на стіл кладе лише гожі.
Солоно лежать вони мені
на язиці,
ще хлюпочеться море
в них.


Steine

Ich höre den Herbst 
auf den Dächern meiner Kindheit.
Seine Farben krallen sich 
an Schindeln.
Der Winter: ein weißes Blatt 
ohne Verse.
Am Fluss der Sprache sitzen Eisvögel.
Auch du bist dort,
wenn sie Geschichten 
aus dem Schnee klauben.
Am Boden liegen Schreie.
Aus den Worten 
habe ich Steine gesammelt.
Wozu,
fragst du und gehst
über Sätze.
Каміння

Я чую осінь
на дахах мого дитинства.
Її відтінки вчепилися
до ґонту.
Зима – білий листок
без віршів.
Біля мовного струмка сидять водоморози.
І ти там,
коли вони видзьобують
історії зі снігу.
На землі лежать покрики.
Я склала
зі слів каміння.
Для чого це? – 
питаєшся і йдеш
поверх речень.


Ein Leben lang

sprachen sie mir Heimat
unter die Füße. Ich gehe
mit der Zeit.
Verstaucht, ihr Fuß.
Wir stolpern
über Brachland und Gras,
ziehen unseren Fragen Häute ab.

In meinem stillen Wasser
fischst du nach Sinn
und fängst ein gebrochenes Wort.
Am Abend legst du
den Klang
zurück auf die Erde.
Впродовж життя

вони втовкмачували мені,
де моя рідна земля. А я йду у ногу
з часом. 
Нога його в мозолях.
Ми шпортаємося
за перелоги й траву,
знімаємо нашим питанням шкіру.

У моїй тихій воді
ти надиш значення,
хапаєш якесь зламане слово.
А ввечері кладеш
звучання
назад до землі.


Wir rennen über Tage

und stoßen mit dem Fuß an Stunden,
die sich borkenartig aus dem Boden heben.

Jemand hat Gedanken
angemalt: mit Kreide,
sie sich erst bei Regen wieder löst,

und weiß staubt,
was ich sage.

In deinem Standpunkt ist ein Federkern.
Du springst mit Kinderfüßen hin und her.
Du lachst,
vergisst im Taumel
jede Frage.
Ми гасаємо крізь дні

й наштовхуємося ногою на години,
які вивищуються над землею, мов струпи.

Хтось розмалював
думки: крейдою,
яка знову щезне тільки в дощ,

яка здійме в білу порохняву,
що я скажу.

З твого обрію видно ниву.
Ти стрибаєш дитячими ніжками туди-сюди.
Ти смієшся,
забуваєш в запамороці
кожне питання.


Über der Lehne deines Sofas

hängt der Frühling;
mehlweiß
verschluckt er den Morgen.

Auf Zehenspitzen gehst du
durch das Zimmer, willst
die Nebelkrähen nicht erschrecken,
nicht die Möbel,
die schon immer
mit den Füßen auf den Jahren standen.

Jeden Tag fegst du die Nacht
von deinem Boden.

Manchmal winkst du
deiner Sehnsucht,
einem rauen Freund.
Над бильцем твоєї канапи

висить березень;
так борошняно-біло
заковтує він світанок.

Ти йдеш крІзь кімнату
навшпиньках, не хочеш
сполохати крилатий туман
чи меблі,
які завше 
підпиралося роками.

Щодня змітаєш ніч
зі своєї підлоги.

А десь-колись махаєш
своїй мрії,
одному шерсткому другові.


Sommertag

Im Flirren des Sommers,
zwischen Gras und Apfelbäumen,
hält die Zeit inne,
kommt ihr Schaukeln zum Stocken.
Baumkronen erstarren
in Stille.

Für Sekunden
legt sich Ewigkeit
auf unsere Stirn.

Dann hallt die Stadt erneut,
und jeder Ton schmilzt
in der Hitze dieser Tage.
Літня днина

У літньому мерехтінні
між травами та яблунями
клякне час,
колихається аж до перестанку.
Ціпеніють крони
в тиші.

На мить
моститься вічність
на наше чоло.

Ново тоді роздається місто,
і кожен звук тане
у духоті цих днів.


An diesen Tagen

endet das Licht
vor den Grenzen der Haut.
Mein Körper ein fremder Ort
zwischen Steinen.

In diesen Nächten fallen Temperaturen
und Worte,
ist alles verdunkelt, auch dein Blick,
frieren Laute zu Kristallen.

Leg mir ein Zeichen
in den Wind,
bevor ich deinen Klang
nicht mehr verstehe.

Im Zwielicht dieser Stunden
stäubt das Schweigen
graue Tupfer
auf die Sprache.
Цими днями

закінчується світло
перед межами шкіри.
Моє тіло – чужинське місце
між каменів.

Цими ночами падає температура
і слова,
всюди смерклося, у твоєму погляді теж,
замерзають звуки на кристали.

Поклади мені знак
у вітер
до того, як я 
не зрозумію твого звучання.

У півсутіні цих годин
розвіває мовчання
сірий осад
над мовою.


Grenzland

Noch immer liegt
am Küchenfenster Schnee,
bigen sich Gedanken
wie Tannen.

In diesem Winter
haben wir keine Gesichter.
Unter Wollmützen spannt sich
ein Grenzland zum Traum,
folgen wir Flügen der Vögel.

Am Abend liegen die Blicke
in einer anderen Zeit,
sind wir uns beinah vertraut
in den fremden Bögen der Lippen.

Nachts gehen die Stunden
auf Stelzen,
größer als wir
je waren. 
Крайня земля

Ще й досі лежить
сніг в кухні на вікні,
хиляться думки,
немов ялиці.

Цієї зими
ми не маємо облич.
Під вовняними хустками
простягається за видивом крайня земля,
ми вдивляємось в крила птицям.

Увечері в іншому часі
спочивають погляди,
ми нам безмаль близькі
у чужих вигинах губ.

Щоночі ходять години
на дибах,
вищі, ніж ми
коли-небудь були.

Переклад з німецької – Марта Мохнацька. Куратор розділу – Олег Коцарев.

0 коментарів

Залишити коментар

avatar