Вірші Делмора Шварца в перекладах українською
Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Олександра Крикова | Перегляди: 3972
Делмор Шварц (Delmore Schwartz) – американський поет та прозаїк, син румунських євреїв, народився у Нью-Йорку. Навчався у Колумбійському, Вісконсинському, та Нью-Йоркському університетах. Деякий час вивчав філософію в Гарварді. Поет друкувався у виданнях Partisan Review та The New Republic. У 1960 році Делмор Шварц став наймолодшим лауреатом престижної поетичної премії Bollingen Prize.
Відомі твори: «Сни породжують відповідальність» (In Dreams Begin Responsibilities), «Шенандоа та інші твори» (Shenandoah and Other Verse Plays), «Балада про царських дітей» (The Ballad of the Children of the Сzar), «Світ – це весілля» (The World Is a Wedding).
Делмор Шварц викладав креативне письмо у шістьох університетах, включаючи відомі Сіракузький та Прінстонський університети. У Сіракузькому університеті його учнем був Лу Рід, співак та композитор, лідер групи «The Velvet Underground». Шварц є автором численних оповідань, п’єс та літературних рецензій. Т. С. Еліот, Езра Паунд, та Вільям Карлос Вільямс високо цінували твори митця. Головний герой твору Сола Беллоу «Дар Гумбольдта» частково базується на особистості Шварца.
Baudelaire When I fall asleep, and even during sleep, I hear, quite distinctly, voices speaking Whole phrases, commonplace and trivial, Having no relation to my affairs. Dear Mother, is any time left to us In which to be happy? My debts are immense. My bank account is subject to the court’s judgment. I know nothing. I cannot know anything. I have lost the ability to make an effort. But now as before my love for you increases. You are always armed to stone me, always: It is true. It dates from childhood. For the first time in my long life I am almost happy. The book, almost finished, Almost seems good. It will endure, a monument To my obsessions, my hatred, my disgust. Debts and inquietude persist and weaken me. Satan glides before me, saying sweetly: "Rest for a day! You can rest and play today. Tonight you will work.” When night comes, My mind, terrified by the arrears, Bored by sadness, paralyzed by impotence, Promises: "Tomorrow: I will tomorrow.” Tomorrow the same comedy enacts itself With the same resolution, the same weakness. I am sick of this life of furnished rooms. I am sick of having colds and headaches: You know my strange life. Every day brings Its quota of wrath. You little know A poet’s life, dear Mother: I must write poems, The most fatiguing of occupations. I am sad this morning. Do not reproach me. I write from a café near the post office, Amid the click of billiard balls, the clatter of dishes, The pounding of my heart. I have been asked to write "A History of Caricature.” I have been asked to write "A History of Sculpture.” Shall I write a history Of the caricatures of the sculptures of you in my heart? Although it costs you countless agony, Although you cannot believe it necessary, And doubt that the sum is accurate, Please send me money enough for at least three weeks. | Бодлер Коли я засинаю і навіть коли сплю, Я надто добре чую голоси розмов. Цілі фрази, буденні та банальні, Що не стосуються моїх справ. Люба мати, чи будемо ми знову Щасливі? Борги мої нескінченні. Мій банківський рахунок під арештом. Я нічого не знаю. Я не можу нічого знати. Я навіть не здатен намагатись. Проте моя любов до тебе, як і раніше, росте. І ти завжди можеш закидати мене камінням, завжди. Це правда. Так було з дитинства. Вперше у моєму довгому житті Я майже щасливий. Книга, майже дописана, Здається майже хорошою. Вона стане пам'ятником Моїм пристрастям, моїй ненависті, моїй відразі. Борги та тривоги заважають мені, ослаблюють. Диявол звивається переді мною, солодко співаючи: «Відпочинь лиш день! Ти можеш відпочити, пограти сьогодні. А вночі попрацюєш». Та ось приходить ніч, Мій розум, наляканий боргами, Змучений печаллю, паралізований безсиллям, Обіцяє: «Завтра. Я зможу завтра». А завтра комедія повторюється З тим же результатом, з тією ж слабкістю. Мене верне від життя в мебльованих кімнатах. Мене верне від застуди та головного болю: Ти знаєш моє дивне життя. Кожен день приносить Свою квоту гніву. Ти мало знаєш Життя поета, люба Мати: Я маю писати Вірші, і це найбільш виснажлива праця. Цього ранку мені сумно. Не докоряй мені. Я пишу з кафе біля пошти, Під стукіт більярдних куль, дзенькіт посуду, Стук свого серця. Мене просили написати «Історію карикатури». Мене просили написати «Історію скульптури». Може, краще написати історію Карикатур на скульптури тебе в моєму серці? Попри те, що це коштує тобі незліченних агоній, Попри те, що ти не віриш у необхідність цього, Та маєш сумніви щодо точності суми, Прошу, надійшли мені грошей ще бодай на три тижні. |
The Ballad of the Children of the Czar 1 The children of the Czar Played with a bouncing ball In the May morning, in the Czar’s garden, Tossing it back and forth. It fell among the flowerbeds Or fled to the north gate. A daylight moon hung up In the Western sky, bald white. Like Papa’s face, said Sister, Hurling the white ball forth. 2 While I ate a baked potato Six thousand miles apart, In Brooklyn, in 1916, Aged two, irrational. When Franklin D. Roosevelt Was an Arrow Collar ad. O Nicholas! Alas! Alas! My grandfather coughed in your army, Hid in a wine-stinking barrel, For three days in Bucharest Then left for America To become a king himself. 3 I am my father’s father, You are your children’s guilt. In history’s pity and terror The child is Aeneas again; Troy is in the nursery, The rocking horse is on fire. Child labor! The child must carry His fathers on his back. But seeing that so much is past And that history has no ruth For the individual, Who drinks tea, who catches cold, Let anger be general: I hate an abstract thing. 4 Brother and sister bounced The bounding, unbroken ball, The shattering sun fell down Like swords upon their play, Moving eastward among the stars Toward February and October. But the Maywind brushed their cheeks Like a mother watching sleep, And if for a moment they fight Over the bouncing ball And sister pinches brother And brother kicks her shins, Well! The heart of man is known: It is a cactus bloom. 5 The ground on which the ball bounces Is another bouncing ball. The wheeling, whirling world Makes no will glad. Spinning in its spotlight darkness, It is too big for their hands. A pitiless, purposeless Thing, Arbitrary and unspent, Made for no play, for no children, But chasing only itself. The innocent are overtaken, They are not innocent. They are their father’s fathers, The past is inevitable. 6 Now, in another October Of this tragic star, I see my second year, I eat my baked potato. It is my buttered world, But, poked by my unlearned hand, It falls from the highchair down And I begin to howl. And I see the ball roll under The iron gate which is locked. Sister is screaming, brother is howling, The ball has evaded their will. Even a bouncing ball Is uncontrollable, And is under the garden wall. I am overtaken by terror Thinking of my father’s fathers, And of my own will. | Балада про царських дітей 1 Діти царя Гралися зі стрибаючим м’ячем Травневого ранку, у царському саду Кидаючи його туди-сюди Він падав у квіткові клумби Або котився до північних воріт Місяць на заході, у денному небі, Був сяюче-блідим «Як таткове обличчя», — сказала Сестра, Жбурляючи м’яч вперед. 2 Я тоді їв печену картоплю За шість тисяч миль звідти, У Брукліні, у 1916 році У два роки, бездумний. Коли Франклін Д. Рузвельт Рекламував комірці. О, Микола! На жаль! На жаль! Кашляв мій дід у твоїй армії, Ховаючись три дні у просякнутій Вином бочці в Бухаресті А потім поплив до Америки Щоб самому стати королем. 3 Я — батько свого батька, Ти — гріх власних дітей. У жаху та горі історії Дитина знову Еней; Троя — дитяча кімната, Конячка-гойдалка палає. Дитяча праця! Діти мають Носити батьків на спині. Але зараз не часто побачиш таке, І така історія не змилостивиться Над тим, хто п’є чай, Хто хворіє, Нехай гнів буде загальним, Ненавиджу абстрактні речі. 4 Брат і сестра кидають Єднаючий, міцний м’яч. Сонце сяє промінням, Мов мечами, над їхньою грою, Рухаючись поміж зірок на схід, До лютого й жовтня. Утім травневий вітер пестить їхні щоки, Ніби мати, яка спостерігає, як вони сплять, І ось вони б’ються За стрибаючий м’яч, І сестра щипає брата, І брат копає сестру по гомілках. Що ж! Серце людини таке: Кактуса квітка. 5 М’яч стрибає по землі, Іншому м’ячу. Світ, що рухається та крутиться Перечить будь-чиїй волі. Обертаючись в сяючій темряві, Він завеликий для їхніх рук. Безжальна, безглузда Річ свавільна й незужита, Призначена не для гри, не для дітей Лишень щоб здоганяти саму себе. Невинних схопили, Вони вже не невинні. Вони батьки своїх батьків, Минуле неминуче. 6 Зараз новий жовтень Під трагічною зіркою, Минає мій другий рік, Я їм печену картоплю. Це мій намаслений світ, Але недосвідчені руки впускають Його на підлогу, І я починаю ревіти. І бачу, як котиться м’яч Під зачинені залізні ворота. Сестра кричить, брат волає, М’яч не схотів коритися їхній волі. Навіть стрибаючий м’яч Непідвладний. І під дверима саду Мене охоплює жах Коли я думаю про батьків своїх батьків І власну волю. |
Переклад з англійської – Олександра Крикова. Запрошений експерт, редактура – Гєник Бєляков. Куратор та редактор розділу – Олег Коцарев.