Джемма Борґ в перекладах українською
Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Іван Гнатів | Перегляди: 2956
Джемма Борґ народилася в Ессексі. Закінчила з відзнакою Зоологічний факультет в Оксфорді, де також захистила докторську дисертацію в галузі еволюційної генетики. Джемма працювала науковим редактором та письменником, координатором наукових досліджень, учасником кампанії з захисту навколишнього середовища, а також викладачем; жила й працювала в Австралії, Пакистані та Гонконзі. Її вірші публікувалися в чисельних журналах, зокрема Poetry Review, Poetry London та Stand, а також в антологіях: I am twenty people! (Enitharmon, 2007), Oxford Poets Anthology 2007 (Oxford Poets/Carcanet, 2007), Lung Jazz: Young British Poets for Oxfam (Eyewear/Cinnamon 2012) і The Poets’ Quest for God (Eyewear, 2014).
Джемма Борґ отримувала нагороди і входила до шортлистів таких конкурсів, як: the Kent and Sussex Open Poetry Competition, the Bridport, Mslexia Poetry Competition, Smith/Doorstop Pamphlet Competition, а також the Jane Martin Poetry Prize. У 2007 році Джемма Борґ здобула нагороду the New Writing Ventures Award for Poetry і стала резидентом the Leighton Artists’ Colony at the Banff Centre у Канаді в 2009 році. Перша збірка її віршів «Ілюмінований світ» (The Illuminated World) побачила світ у жовтні 2014-го у видавництві Eyewear. Нині Джемма живе в Іст-Ессексі з чоловіком та малим сином.
«Борґ — поетка для спогладання. Її вірші з неймовірною обережністю та точністю ведуть нас крок за кроком до істинно небачених місць», — Карол Руменс, Poetry London, жовтень 2007, з рецензії на I am twenty people! (Enitharmon, 2007).
How it is with the circle Actually it's just a line, but all points are equidistant from the centre without distortion and that's what makes it special. Contained by and within that line are all the attributes of circularity: the infinite exactitude of π, a disc too correct to be a moon or an eye, though sure enough to be a wheel, a curve that is not a skull or a country's anxious border, but that untroubled arc the compasses draw: the black lead circle, stark and unbreached. But we haven't come nearly far enough. What does a circle become if you puncture it? All lines and roads and scars. Did Euclid consider this? Arcs rejoining to make circlets, their untethered balloons, for a moment, carrying rainbows, as soap bubbles do. And the insides - all that was circle - seeping out into the circumambient air. What of desire? The body is drawn towards the shape of its perfect star: to be something else, to be something more. | Як це відбувається з колом Взагалі-то, це просто лінія, але всі точки є рівновіддалені від центру без викривлення і саме це робить його особливим. У межах цієї лінії містяться всі властивості округлості: безкінечна точність π, диск, надто правильний, щоб бути оком чи мі-сяцем, але досить певний, щоб бути колесом, крива, яка не є черепом або тривожним кордоном країни, але є сумирною дугою, яку креслять компаси: чорне свинцеве коло, досконале й непорушне. Однак ми майже нікуди не наблизилися. Чим стає коло, якщо його проштрикнути? Усі його лінії, дороги та шрами. Чи врахував це Евклід? Дуги возз’єднуються, щоб стати кільцями, на мить їхні звільнені повітряні кулі, немов мильні бульбашки, несуть веселки. А нутрощі, — все, що було колом, — просочуються в навколишнє повітря. Як щодо бажання? Тіло — витягнуте до форми його ідеальної зорі: щоб бути чимось іншим, бути чимось більшим. |
The mathematician From his window, he could see snow falling as the fractals he couldn't see but which he relied on being there. There were numbers lost at the end of his imagination like countries so far away he'd never make it to them. A shadow fell and then he heard a crack as of glass: below, against the conservatory, an icicle like an organ pipe or stalactite of diamond had shattered into its pieces of supercooled clarity. He thought of her skin: it was as seductive of light as ice. It was impossible to talk to her. On a sheet of paper, he began a series of equations: numbers teaming up as water does, irresistible to itself in the cold, numbers aligning like the tracks of a sledge in unmeeting parallel. Then they writhed like meltwater. He held a set of keys for locks that may not exist. Or was he shadowing the word that set the world ringing? The dusk was growing deeper. Houses on the other side of the horizon began switching on their lights and he also reached for his lamp. There were some things of which he could be certain. The rest was love. | Математик Зі свого вікна він бачив, як сніг падав, мов фрактали, яких він не бачив, утім сподівався, що вони існують. Цифри губилися там, де закінчувалася його уява, немов далекі країни, які він так і не зміг відвідати. Впала тінь, а тоді пролунав тріск, наче від скла: внизу, навпроти консерваторії, льодяна бурулька, мов органна труба або діамантовий сталактит, розкололася на друзки переохолодженої прозорості. Він подумав про її шкіру: така ж спокуслива для світла, як лід. З нею було неможливо поговорити. На листку паперу він розпочав серію рівнянь: цифри зливалися, немов вода, нездоланна сама перед собою на холоді, цифри вирівнювалися, немов сліди від саней в незустрічній паралелі. Тоді судомились, мов тала вода. Він тримав в’язку ключів від замків, яких, може, й нема. Чи затіняв слово, від якого дзвенів увесь світ? Сутінки глибшали. Будинки по той бік горизонту почали вмикати світло, він також потягнувся до лампи. Існували речі, в яких він був упевнений. Усім іншим була любов. |
Chromatography If it could, it would smell of lilacs. If it could, it would rub its whiskered chin of violets. It is the shade of a bruise and the gleam of aubergine and the skin of plums which hang their mouth-watering opulence in a haze of wasps. Just there, disappearing if you look directly, at the edges of a rainbow, it sublimes into grey slate clouds. Ophelia made garlands with it among the weeds that were growing by the stream and the children of emperors were born into it at the roots of a porphyry wall. A distant star shifts its note into red as it speeds into the past; what's coming towards us is blue. At the crossroads of these two colours, the still moment waits. You love that dark heart of its indifference. If it could, it would taste of honey. If it could, it would wear robes of roses. It would not be itself at all. | Хроматографія Воно би пахло бузком, якби могло. Воно б терлося щетинистим фіалковим підборіддям, якби могло. Це затінення пом’ятості й мерехтіння баклажана і шкірка сливи нахиляють свою обважнілу рясноту в осиному серпанку. Ондечки, зникаючи, якщо дивитися прямо, на краях веселки, воно здіймається до сіро-чорних хмар. Офелія сплела з нього гірлянди поміж бур’яну що розрісся при струмку і діти володарів народжувалися в ньому в корінні порфірової стіни. Далека зоря змінює свою барву на червону кваплячись у минуле; що ближчає до нас — то синява. На перетині цих двох кольорів чекає мить світлини. Ти так любиш темне серце її збайдужіння. Воно б смакувало як мед, якби могло. Воно б носило одіж троянд, якби могло. Воно б аніскільки не було собою. |
Nocturne Then the Moon is a painful desert: no heat or ice bruises and fractures the rock, no overripe clouds pock its surface with hailstones. This is what fell from our side: ocean floor, basalts and ash sizzling, then reforming into this bare and luminescent skull over which the great mare, Earth, rises in signature. * Among solutions of rock and rubble, iridescent planets riddled with sulphurous breath and a dark in which nothing rattles, there is this: our absurd realm of hurricanes and lizards of mountain-spines above which the stars like thousands of enlightened souls are guttering and guttering and our Earth's flowering in all its effervescence: brief, as all possible bliss is. * Look at Saturn! Falling like a pale apple along the ecliptic's line: imperfect circle orbited with ellipses, blue diamond in a ring. Tilted by an hour, it drops - lens by lens - to arrive at my eye and light, directly, my mind: I see it! The distance between us is nothing! I go to it as though I were shipwrecked and this my island. But we are sinking, the Earth and I, to the right, to the right, and drifting to the left in the telescope's eye: this apparition, Saturn, unrooted in the night sky. * Midnight. And I wake to find nothing asleep. The pods of last year's love-in-a-mist open up, leaking their black moons, and night-lovers - tobacco plants and jasmine - wreak opulence on the dark, under the lit matches of stars. The Earth seethes with moving mouths and captured light alive in leaves. In the garden, with the cold rising up through my feet, what is it I'm enacting, moth-like, transient? Life runs against the tide. It makes errors all the time. | Ноктюрн Місяць — болісна пустеля: ні спека, ні студінь не крешуть і не розщеплюють породу, переспілі хмари не всіюють його поверхню градинами. Ось що зронено з нашого боку: ложе океану, базальти, зола, спопеляючись, опісля перетворюється на голий і світний череп, над яким безкрає море, Земля, постає хвилеподібно. * Між сумішей породи й щебеню, переливчастих планет, просочених сірчистим подувом і безшелесною темінню, є ось що: наше абсурдне царство ураганів і ящірок з гірських хребтів, над якими зорі, немов тисячі освітлених душ, мерехтять і мерехтять, і цвітіння нашої Землі у всьому його пориві: коротке, як і будь-яка втіха. * А гляньте на Сатурн! Осідає вздовж лінії екліптики, мов бліде яблуко: недосконале коло, підперезане еліпсами, блакитний діамант в обручці. Нахилений часом, він знижується: шар за шаром, щоб прибути до мого ока й освітити зараз-таки мій розум: Бачу його! Між нами дрібочка відстані. Йду до нього так, немовби після кораблетрощі, а він — мій острів. Однак тонемо, Земля і я, рухаємося праворуч і нас зносить в око телескопа ліворуч: це видиво, Сатурн, викорчуваний в нічному небі. * Північ. І я прокидаюся, щоб знати: ніщо не спить. Стручки торішньої чорнушки розпускаються, цідячи свої чорні місяці, а нічні коханці — тютюн і жасмин — роблять темряву ряснішою під запаленими сірниками зірок. Земля вирує тривожними гирлами і живим світлом серед листя. У саду, де холод підіймається з землі, яка моя роль — молі, минущості? Життя струменить проти течії. І повсякчас хибить. |
Watching the fisherman at night, Tung Chung No longer water only, but the idea of it. In darkness, a needlework of currents on which the fisherman floats, his light fingerprinting the sea’s black, cold weight: bands of glimmering, thin rectangles of shivering surface puckered with the mouths of crystalline fish. The shining crosses the bay and enters my eye and does not end there but descends like the fisherman’s line from the boat’s prow into the sliding clarity and stutter of water. I’m here in this room, fishing. Here, in this room, I’m the white peaks of fish then the dull rainclouds of their eyes as they flutter up in the air among apparitions of diamonds. I’m not myself, but consistent with this burning. I only know it as a feeling, before it drops me. But I’ve been a fisherman and a fish. | Стежачи за рибалкою вночі, Тунґ Чунґ Вже не тільки вода, а думка про неї. У темряві мереживо течій, на яких гойдається рибалка, його світло залишає сліди на чорній холодній ваготі моря: смужки майоріння, тонкі прямокутники тремтливої поверхні, зморщені ротами кристалічних риб. Сяйво перетинає бухту й входить до мого ока, не зупиняється тут, а опускається, наче вудка рибалки, з носа човна в мінливу ясність і заїкання води. Я у кімнаті, рибалю. Тут, у цій кімнаті я — білі маківки риб, тоді — насуплені хмари їхніх очей, коли вони спурхують у повітря поміж примарних діамантів. Я — не я, але у згоді з цим горінням. Воно відоме мені лишень як відчуття доки не покидає мене. Та я була рибалкою і рибою. |
Переклад з англійської – Іван Гнатів. Запрошений експерт, редактура – Гєник Бєляков. Куратор та редактор розділу – Олег Коцарев.