Вірші Збіґнєва Герберта в перекладах Валерія Бутевича
Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Валерій Бутевич | Перегляди: 4444
Збіґнєв Герберт (Zbigniew Herbert) — польський поет, есеїст, драматург. Кавалер Ордену Білого Орла. Найціннішим у доробку Герберта вважається цикл творів про «пана Cogito», постаті, глибоко зануреної в сучасність і одночасно міцно закоріненої в європейській культурній традиції. У 1980-х роках Збіґнєв Герберт був поетичним прапором польської опозиції. Його вірші були перекладені на англійську, італійську, чеську, голландську, шведську та угорську мови. Герберту присудили багато нагород: Нагорода ім. Ніколаса Ленау (1965), Нагорода ім. Гердера (1973) і Нагорода ім. Петрарки (1978). [Більше інформації у Вікіпедії]
O tłumaczeniu wierszy Jak trzmiel niezgrabny siadł na kwiecie aż zgięła się łodyga wiotka przeciska się przez rzędy płatków podobnych słownikowym kartkom do środka dąży gdzie aromat i słodycz jest i choć ma katar i brak mu smaku jednak dąży aż bije głową w żółty słupek i tu już koniec trudno wniknąć przez kielich kwiatów do korzeni więc trzmiel wychodzi bardzo dumny i głośno brzęczy: byłem w środku tym zaś co mu nie całkiem wierzą nos pokazuje z żółtym pyłem | Про переклад поезії Як джміль незграбний сів на квітку аж затремтіло стебло ніжне і лізе між рядами пелюсток мов серед словникових сторінок прямує до нутра де аромат і насолода хоч в нього нежить і смак відсутній втім прямує аж поки не упреться лобом у маточку жовтаву це вже кінець нелегко докопатись до коріння крізь квітів чашечки́ тож джміль вилазить дуже гордовито й голосно гуде: я всередині був а тим які йому не зовсім вірять він демонструє ніс у золотім пилку |
Różowe ucho Myślałem znam ją przecież dobrze tyle lat żyjemy razem znam ptasią głowę białe ramiona i brzuch aż pewnego razu w zimowy wieczór usiadła przy mnie i w świetle lampy padającym z tyłu ujrzałem różowe ucho śmieszny płatek skóry muszla z żyjącą krwią w środku nic wtedy nie powiedziałem - dobrze byłoby napisać wiersz o różowym uchu ale nie taki żeby powiedzieli też sobie temat wybrał pozuje na oryginała żeby nawet nikt się nie uśmiechnął żeby zrozumieli że ogłaszam tajemnicę nic wtedy nie powiedziałem ale nocą kiedy leżeliśmy razem delikatnie próbowałem egzotyczny smak różowego ucha | Рожеве вухо Я гадав що добре її знаю адже стільки років живемо разом знаю пташину голову білі плечі й живіт аж ось одного разу у зимовий вечір вона сіла біля мене й у світлі лампи що падало ззаду я побачив рожеве вухо кумедна пелюстка шкіри мушля з кров’ю що живе всередині я нічого тоді не сказав – добре було б написати вірш про рожеве вухо але не такий щоб сказали теж собі тему вибрав вдає оригінала щоб навіть ніхто не всміхнувся щоб зрозуміли що я сповіщаю таємницю я нічого тоді не сказав але вночі коли ми лежали поруч я делікатно пробував екзотичний смак рожевого вуха |
Зі збірки «Гермес, пес і зірка» (1957)
Próba opisu Naprzód opiszę siebie zaczynając od głowy albo lepiej od nogi albo od ręki od małego palca lewej ręki mój mały palec jest ciepły lekko zagięty do środka zakończony paznokciem składa się z trzech członów wyrasta wprost z dłoni gdyby był od niej oddzielony byłby sporym robakiem jest to osobliwy palec jedyny na świecie mały palec lewej ręki dany mi bezpośrednio inne małe palce lewej ręki są zimną abstrakcją z moim mamy wspólną datę urodzin datę śmierci wspólną samotność tylko krew skandująca ciemne tautologie spina dalekie brzegi nicią porozumienia | Спроба опису Спершу опишу себе починаючи з голови або ліпше з ноги або руки з мізинця лівої руки мій мізинець – теплий дещо зігнутий всередину завершений нігтем складається з трьох частин росте просто з долоні якби він був відділений від неї був би чималим хробаком це особливий палець єдиний на світі мізинець лівої руки даний мені безпосередньо інші мізинці лівої руки – це холодна абстракція з моїм маємо спільну дату народження дату смерті спільну самотність тільки кров що скандує темні тавтології скріпляє далекі береги ниткою порозуміння |
Głos wewnętrzny Mój głos wewnętrzny niczego nie doradza niczego nie odradza nie mówi ani tak ani nie jest słabo słyszalny i prawie nieartykułowany nawet jeśli się bardzo głęboko pochyli słychać tylko oderwane od sensu sylaby staram się go nie zagłuszać obchodzę się z nim dobrze udaję że traktuję go na równi że mi na nim zależy czasami nawet staram się z nim rozmawiać – wiesz wczoraj odmówiłem nie robiłem tego nigdy teraz też nie będę – glu – glu – no więc sądzisz że dobrze zrobiłem – ga – go – gi dobrze że się zgadzamy – ma – a – – no a teraz wypocznij jutro znów pogadamy nie jest mi na nic potrzebny mógłbym o nim zapomnieć nie mam nadziei trochę żalu gdy leży tak przykryty litością oddycha ciężko otwiera usta i stara się podnieść bezwładną głowę | Внутрішній голос Мій внутрішній голос не радить не відраджує не каже ані так ані ні ледь чутний і майже неартикульований навіть якщо дуже глибоко нахилитися чутно тільки відірвані від сенсу склади намагаюся його не глушити поводжуся з ним добре вдаю що ставлюсь як до рівного що він мені необхідний іноді навіть намагаюся з ним розмовляти – знаєш я вчора відмовився ніколи цього не робив зараз теж не буду – ґлю – ґлю – тобто вважаєш що я зробив добре – ґа – ґо – ґі добре що ми знайшли спільну мову – ма – а – ну а зараз відпочинь завтра знову побалакаємо анітрохи мені не потрібний я міг би про нього забути не тішу себе надією трохи шкода коли він так лежить прикритий співчуттям дихає важко відкриває вуста і намагається піднести кволу голову |
Objawienie dwa może trzy razy byłem pewny że dotknę istoty rzeczy i będę wiedział tkanka mojej formuły z aluzji jak w Fedonie miała także ścisłość równania Heisenberga siedziałem nieruchomo z załzawionymi oczami czułem jak stos pacierzowy wypełnia trzeźwa pewność ziemia stanęła niebo stanęło moja nieruchomość była prawie doskonała
jeśli zdarzy mi się to raz jeszcze nie ruszy mnie ani dzwonek listonosza ani wrzask aniołów będę siedział nieruchomy zapatrzony w serce rzeczy martwą gwiazdę czarną kroplę nieskończoności | Одкровення двічі можливо тричі я був переконаний що збагну сутність речей й знатиму матерія моєї формули з алюзій як у «Федоні» мала теж точність рівняння Гейзенберґа я сидів нерухомо з заплаканими очима відчував як хребет заповнює твереза впевненість зупинилася земля зупинилося небо моя нерухомість була майже досконала подзвонив листоноша треба було вилити брудну воду зігріти чай Шива підніс палець механізми неба і землі знов почали вирувати я повернувся до кімнати де ж ця досконала кімната ідея склянки розливалася на столі сів нерухомо з заплаканими очима заповнений пусткою тобто жаданням якщо зі мною це трапиться знову не зворушить мене ні дзвінок листоноші ні крик ангелів сидітиму нерухомий задивлений у серце речі мертву зірку чорну краплю безконечності |
Зі збірки «Дослідження предмета» (1961)
Pan Cogito a ruch myśli Myśli chodzą po głowie mówi wyrażenie potoczne wyrażenie potoczne przecenia ruch myśli większość z nich stoi nieruchomo pośrodku nudnego krajobrazu szarych pagórków wyschłych drzew czasem dochodzą do rwącej rzeki cudzych myśli stoją na brzegu na jednej nodze jak głodne czaple ze smutkiem wspominają wyschłe źródła kręcą się w kółko w poszukiwaniu ziaren nie chodzą bo nie zajdą nie chodzą bo nie ma dokąd siedzą na kamieniu załamują ręce pod chmurnym niskim niebem czaszki | Пан Cogito і рух думок Думки рояться в голові так кажуть розмовний вираз переоцінює рух думок більшість з них стоїть нерухомо посеред нудного пейзажу сірих пагорбів засохлих дерев іноді доходять до бурхливої річки чужих думок стоять на березі на одній нозі мов зголоднілі чаплі зі смутком згадують пересохлі джерела топчуться на одному місці шукаючи зерен не ходять бо не дійдуть не ходять бо немає куди сидять на камені заламують руки під похмурим низьким небом черепа |
Alienacje Pana Cogito Pan Cogito trzyma w ramionach ciepłą amforę głowy reszta ciała jest ukryta widzi ją tylko dotyk przygląda się śpiącej głowie obcej a pełnej czułości jeszcze raz stwierdza ze zdumieniem że istnieje ktoś poza nim nieprzenikniony jak kamień o granicach które otwierają się tylko na moment potem morze wyrzuca na skalisty brzeg o własnej krwi obcym śnie uzbrojony w swoją skórę Pan Cogito oddala śpiącą głowę delikatnie żeby nie zostawić na policzku odcisków palców i odchodzi samotny w wapno pościeli | Відчуження Пана Сogito Пан Сogito тримає в обіймах теплу амфору голови решта тіла прихована бачить її тільки дотик придивляється до сонної голови чужої але сповненої ніжності ще раз стверджує зі здивуванням що існує хтось окрім нього непроникний як камінь з кордонами що відкриваються лише на мить потім море викидає на скелястий берег із власною кров’ю чужим сновидінням озброєний своєю шкірою Пан Сogito відсторонює сонну голову обережно щоб не залишити на щоках відбитки пальців і відходить самотній у вапно ліжка |
Codzienność duszy Rano myszy biegają po głowie na podłodze głowy strzępy rozmów odpadki poematu wchodzi pokojowa muza w niebieskim fartuchu zamiata do mego pana to przychodzą lepsi goście taki dajmy na to Heraklit z Efezu albo prorok Izajasz dziś nikt nie dzwoni pan chodzi zdenerwowany mówi do siebie drze niewinne papiery wieczorem wychodzi w niewiadomym kierunku muza odpina niebieski fartuch opiera łokcie na parapecie wyciąga szyję czeka na swego żandarma z rudymi wąsami | Буденність душі Зранку миші бігають по голові на підлозі голови клаптики розмов відходи поеми входить муза-покоївка у блакитному фартуху замітає до мого пана приходять найкращі гості зокрема Геракліт з Ефесу або пророк Ісая сьогодні ніхто не дзвонить пан ходить роздратований говорить сам до себе розриває папір безневинний увечері зникає у невідомому напрямку муза знімає блакитний фартух спирається ліктем на підвіконня витягає шию чекає на свого жандарма з рудими вусами |
Зі збірки «Пан Cogito» (1974)
Переклад з польської – Валерій Бутевич. Куратор та редактор розділу – Олег Коцарев. Фото: Materiały Prasowe
Валерій Бутевич – літературознавець, перекладач. Народився 1983 року в Черкасах. Закінчив Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова. Захистив дисертацію з філософських аспектів творчості Збіґнєва Герберта у Варшавському університеті. Співпрацює з відділом рукописів Національного музею літератури ім. Адама Міцкевича. Лауреат кількох літературно-перекладацьких конкурсів, зокрема «Metaphora» (2016) та «Гранослов» (2017).