Поезія Артура Новачевського в перекладах українською
Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Наталя Ткачик | Перегляди: 2580
Артур Новачевський/Artur Nowaczewski (нар. 10 жовтня 1978 в Ґданську) – польський поет і літературний критик; доктор літературознавства. Працює в Ґданському університеті.
Перекладався англійською, чеською, німецькою та українською мовами. Автор поетичних збірок («Виїмки», 2002; «Commodore 64», 2005; «Елегія для Ієна Кертіса», 2010; «Кутабук», 2015), трьох літературно-критичних книг, численних публікацій в літературних антологіях та часописах, лауреат багатьох конкурсів і премій. Свої вірші виконує разом із гуртом «Кутабук», записав одноіменний диск (2011).
rzygodność co myśli ten chłopak wyrzucony na brzeg ulicy, w sercu tamtego sierpnia? co czuje wchodząc po raz ostatni w obce miasto, gdzie po raz pierwszy zakochał się? odtąd będzie szukał w kobietach jej rysów, jej czarnych włosów, dołeczków w kącikach ust. to daremne powtarzać: są inne dziewczyny i kraje, inne włosy będą ci muskać dłonie w tańcu. to daremne powtarzać: są inne melodie i wieczory. jego pamięć pozostanie na zawsze jeńcem chińskich przekupniów i rowerowych dzwonków. oto właśnie przygodność: już na zawsze i nigdy już. stanąwszy nad brzegiem ulicy po raz pierwszy czuje siebie jak ziarnko piasku. kochać będzie jeszcze kiedyś, będzie zyskiwał miłość i tracił, żenił się i rozwodził, lecz cóż mu po tych wzlotach i upadkach w chwili pierwszej straty? kiedy mam trzynaście lat, kra kroków usuwa mi się spod stóp i jestem już na zawsze poruszony, dotknięty, więc nie dziw się, że oczy mi wilgotnieją kiedy słucham Jean Michela Jarre'a souvenirs from China (to nic żuczku, to tylko Pekin płonie, to płonie Pekin, tamten sierpień zatrzymany na brzegu twarzy). to nic, to nic. | випадковість що думає цей хлопець, викинутий на берег вулиці, у серці того серпня? що відчуває, коли востаннє входить в місто чуже, де вперше в житті закохався? відтоді шукатиме у жінках її рис, її чорне волосся, ямочки в кутиках вуст. і намарно повторювати: є інші дівчата й країни, інше волосся лоскотатиме твої долоні у танці. намарно повторювати: є інші мелодії і вечори. його пам'ять назавжди залишиться бранцем китайських перекупок і велосипедних дзвоників. оце випадковість: вже назавжди й ніколи вже. стоячи на березі вулиці він вперше почувається піщинкою колись ще любитиме, здобуватиме любов і втрачатиме, буде одружуватись і розлучатися, та що йому до цих злетів і падінь у мить першої втрати? коли мені тринадцять років, крига кроків скресає під стопами і я назавжди зворушений, розчулений, тож не дивуйся, що мені навертаються сльози коли слухаю Жан-Мішеля Жара souvenirs from China (нічого, жучку, це всього лиш Пекін палає, палає Пекін, той серпень зупинився на околиці обличчя). нічого, нічого. |
34 Dla Andrija Bondara mam trzydzieści cztery lata i mecze na euro skłaniają mnie do niewesołych przemyśleń: najstarsi zawodnicy są w moim wieku, w TYM WIEKU wyczynowe uprawianie sportu kończy się. jeszcze kilka lat temu starsi ode mnie byli Figo, Zidane i wchodziłem w czerwiec pewien że przyszłość należy do mnie jeśli nie w piłce nożnej to przynajmniej na polu poezji a teraz, dopiero teraz coraz mocniej ciało, moja zewnętrzna powłoka, coraz gorzej wydolna, coraz bardziej podatna na kontuzje mówi wszystkimi mięśniami mówi wszystkimi mięśniami mówi wszystkimi mięśniami NO FUTURE! jakby tego było mało, w oktawę Bożego Ciała złamałem rękę podczas podwórkowego meczu a w dzień spotkania Polska – Rosja pokłóciłem się z dziewczyną to upokarzające, że w TYM WIEKU muszę być uwikłany w absurdalne dryblingi o nic jesteś przekonany, że wiesz co czujesz do niej że nieraz to mówiłeś, udowadniałeś tymczasem ona tobie wciąż każe grać mecze o honor odbiera raz już zdobyte punkty, strzelone bramki, sadza na ławkę, nie odbiera telefonu no sam powiedz, to przecież bez sensu zgrzeszyłem tylko tym, że przez jeden wieczór najbardziej na świecie kochałem piłkę bardziej niż literaturę kulturę i życie nie można przecież wyjść z tej baśni, do której weszło się będąc chłopcem i zawsze się już nim będzie czy to podczas EURO 2012 czy podczas mundialu w Meksyku dobrze, że chociaż Polska nie przegrała z Rosją a Andrij Szewczenko podniósł się – piszą, zmartwychwstał, strzelił dwa gole Szwecji | 34
мені тридцять чотири роки і матчі євро наштовхують на невеселі роздуми: найстарші гравці – мого віку, у ЦЬОМУ ВІЦІ вже закінчують професійно займатися спортом ще декілька років тому були старші за мене Фігу, Зідан і я заходив у червень впевнений, що майбутнє за мною. якщо не у футболі, то, принаймні на полі поезії а тепер, тільки тепер все сильніше тіло, моя зовнішня оболонка, все менш справна, все більше вразлива до травм каже усіма м'язами каже усіма м'язами каже усіма м'язами NO FUTURE! ніби цього було замало, після свята Божого Тіла я зламав руку у дворовому матчі а в день зустрічі Польща - Росія посварився з дівчиною принизливо, що в ЦЬОМУ ВІЦІ я втягнутий в безглуздий дриблінг за ніщо думаєш, ти знаєш, що відчуваєш до неї що не раз це казав, доводив а вона тобі безперестанно велить грати матчі за честь відбирає уже здобуті очки, забиті голи, садить на лавку, не відповідає на дзвінки ну, сам скажи, адже немає сенсу я згрішив тільки тим, що одного вечора понад усе у світі любив футбол більше, ніж літературу, культуру й життя але ж не можна вийти з цієї казки, в яку потрапив ще хлопчиком і тепер уже завжди ним будеш чи то на ЄВРО-2012 чи на чемпіонаті світу в Мексиці добре принаймні, що Польща не програла Росії а Андрій Шевченко піднявся - пишуть, воскрес, забив два голи Швеції |
Das Boot opuścimy czarne i białe, jasne i ciemne i wpłyniemy w szarą strefę północy (ilekroć patrzę na Bałtyk ma barwę deszczu i mgły, jest substancją października). czas wyrośnie w naszych oczach, żyłki - przekrwione korzenie snu. kapitan rodzi się z siwych włosów i brwi. z głosu, który nie zadrży. z ryzyka. we włosach jest wszystko zapisane i wiatr i burza, bitwa. wiara wydaje się dzieciniadą jak odprasowana komża ministranta i równy ścieg partyjnych gazet grzmiących słowami, słowami, słowami. nie wokół nich obraca się nasz los, kiedy niszczyciele ruszają w pościg. i porzucić trzeba sny o niewinności, gdy nadciąga szkwał. epicka rozległość i rozwlekłość godzin, dni. smak tego, co nie smakuje, głód tego, czego nie ma. żyje się po to, żeby było teraz. ale teraz jest ciągle jutro. i ciągłość z nas drwi. | Das Boot залишмо чорне і біле, світле і темне й пливімо у сіре поле півночі (скільки не дивлюсь на Балтику має барви дощу і туману, будучи сутністю жовтня). час виросте в наших очах, судини – кров’янисте коріння сну. капітан починається з сивих волосся і брів. з голосу, що не тремтить, з ризику. у волоссі усе записано – і вітер. і буря, і битва. віра здається блазенством як найкрохмалена комжа міністранта і рівний стос партійних газет що горлопанять словами, словами, словами. не довкола них обертається наша доля, коли винищувачі вирушають в гонитву. і треба відкинути сни про невинність, коли насуваєтья шквал. епічна розлогість і тяглість годин, днів. смак того, що не смакує, і спрага того, чого немає. живемо для того, щоб було зараз. але зараз постійно є завтра. і постійність з нас кпить. |
*** preria znana jest z tego, że żyją tam Indianie. dumne szczepy. mają swoje kobiety i wigwamy. kanoe na brzegu rzeki. mustanga na którym ślad czerwonej dłoni. żyją zgodnie z wiarą przodków. synowie ziemi, tej ziemi. Wielki Duch unosi się nad nimi. potem przychodzą biali. kolej przecina prerię, wydobywa się dym z piersi żelaznego smoka. siła strzelb. oddziałów kawalerii. strumień ludzi. na zachód. po złoto, po góry, rzeki i lasy. nasze lasy. i wiesz, kiedy czytało się te historie zawsze byliśmy po stronie ostatniego partyzanta, szalonego wojownika. powstaniec styczniowy mieszkał w Górach Skalistych. muzealne bronie były dumą Apaczów. | *** прерія тим відома, що там живуть індіанці. горді племе́на. мають своїх жінок і вігвами. каное на березі річки. мустанга з відбитком червоної долоні. вони живуть за вірою предків. сини землі, цієї землі. Великий Дух витає над ними. а потім приходять білі. колія перетинає прерію, тягнеться дим із грудей залізного дракона. сила рушниць. загонів кавалерії. потік людей. на захід. по золото, по гори, ріки і ліси. наші ліси, і знаєш, коли ми читали ці історії ми завжди були на боці останнього партизана, божевільного борця. січневий повстанець жив у Скелястих Горах. музейна зброя була гордістю Апачів. |
***
trzaski strzałów, ujęcie z ręki a oni przebiegają przez kadr, wśród nich chłopak w błękitnym kasku na podobieństwo sił pokojowych ONZ. wypruje krew z błękitu berkut, Ulicą Instytucką popłynie w kłębach pożóg, przez noc, rozedrgane morze świec i dalej, dalej w proporce, w namioty ruchome wojsk koczujących sotniami po niebie aniołowie ostatnich dni, módlcie się za nami, aniołowie ostatniego kadru nie opuszczajcie nas | ***
гуркіт пострілів, ручна зйомка а вони перебігають кадр, серед них – хлопець в блакитній касці за образом і подобою миротворців ООН. розпоре кров з блакиті беркут, Інститутська палатиме в клубах зіткнень всю ніч, розтривожене море свічок і далі, далі у прапорці, у намети рухомі військ що кочують сотнями у небесах ангели останніх днів, моліться за нас, ангели останнього кадру не покидайте нас |
kłębek śpi zwinięta w kłębek nerwów, snów. kłębek słów. i śpi jej dziecko, które jest w środku ze środka wyrwane, z korzeniami. ze snami. kłębuszku, gdybym mógł, gdybym mógł bój bym o was wiódł, gdybym mógł. | калачик вона спить згорнута калачиком нервів, снів. калачиком слів. і спить її дитя, яке всередині з середини вирване, з корінням. зі снами. калачику, якби я міг, якби я міг за вас я вів би бій, якби я міг. |
żaba ze wszystkich Twoich stworzeń pełzających najbardziej ukochałem żabę. znalazłem ją w nocy na środku parkingu - życie wilgotne jeszcze, dopiero co opięte w kształt. w dłoni przypominała wystraszony mięsień, bezbronny i niezdolny do podstępu. takie skaczące serce. | жаба зі всіх Твоїх плазуючих створінь найбільше полюбив я жабу. знайшов її вночі посеред паркінгу – життя іще вологе, щойно увібгане в форму. на долоні нагадувала наляканий м’яз, беззахисний і нездатний на підступ таке стрибаюче серце. |
Переклав з польської – Наталя Ткачик. Куратор та редактор розділу – Олег Коцарев.
Наталя Ткачик, поетка, перекладач, журналіст, авторка двох поетичних збірок («Скалка в сонці» (2005); «Наскрізь» (2014)), перекладач книги спогадів Тадеуша Ольшанського «Колись у Станиславові» (2016), лауреатка кількох літпремій та конкурсів, стипендистка Gaude Poloniа 2017.