07 Травня 2021, 23:12 | Реєстрація | Вхід

Вірші Івана Верніша в перекладах Ірини Забіяки та Олега Коцарева

18 Липня 2016 | Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Ірина Забіяка, Олег Коцарев | Перегляди: 1734



Іван Верніш (Ivan Wernisch) – чеський поет, ілюстратор, перекладач і видавець. Народився 1942 року у Празі. Належить до чеського покоління «шістдесятників», якому властиве експериментування у формі та змісті поезій, покликане підкреслити їх незгоду із панівною тоді риторикою. Довгий час був заборонений, друкувався у самвидаві та за межами Чехії. У 70-х і 80-х роках він підготував велику кількість радіо-шоу про знаменитих поетів світу (в яких він часто - суто з істинного інтересу до містифікації, - писав вірші сам). Його власні книги на той час офіційно опублікованими бути не могли… 

Є автором 25 оригінальних збірок. Перекладає з німецької, французької, італійської, нідерландської, російської, латинської мов. Укладач кількох антологій забутих чеських письменників. У 2012 році став лауреатом Державної премії з літератури. У 2013 отримав також престижну нагороду Magnesia Litera за видавничу діяльність (публікації маловідомих і забутих чеських письменників).



Тексти подано за виданням: Ivan Wernisch. Chodit po provaze je snadne. – Praha: Meander, 2011. – 80 s.
Верніш І. Прогулянка довкола пивоварні / переклад з чеської І.Забіяка, О.Коцарев — Київ: Люта справа, 2016 — 96 с.

Вовки 

Портретом літозамку є дім у землі порослій. 
Лишися в кімоно. Тобі пасують руки у вільних рукавах і
твоя зачіска.

Твій брат прийде у брилі
з морським чортом у кошику 
та з губанями.

У садах овець стрижуть уперше,
тварини линяють у скелях,
вовчиці гарчать на мене, коли їду без савану.

Портретом літозамку є дім у землі порослій.
Вовчиці гарчать на мене
й на мого поні з довгою шерстю.

Тобі пасують руки у вільних рукавах,
тобі пасує дім у землі порослій
і лука, що годує юних воронів.

Принюхуючись до ікебани
на столі наїдок,
я перестав їсти,

ти відкрила мені сад свого цілування,
так, наче я був дівчиною
а ти хлопцем звідти.

Ти маєш коня у стайні літозамку?
Коня з жіночим сідлом?
Я отрую його. Жили на ногах йому переріжу.

Я запитував себе, чому в тебе хрестик. «Віриш?»
Ти повісила його мені на шию і сказала «тобі ні».


Часу ще досить

Двері буфета підпирає мітла
І каже: Стій
Відкривається за годину

В парку мочусь на пеньок
На котрому ростуть вуха


Прогулянка довкола пивоварні 

Попід стіною й ліворуч
попід стіною й ліворуч попід стіною
й ліворуч попід стіною й ліворуч
попід стіною

запах висівок слабшає
піднімається курява
запах висівок слабшає
до вечора ще далеко
ліворуч попід стіною
і ліворуч попід стіною і ліворуч
попід стіною

попід стіною
попід стіною

аж до того там дому,
в саду прихованому, прихованому


*** 

білі береги
слизькі береги супового озера

довгим сталевим мостом
заходять туристи
на сталевий корабель

затверділий жир розламується

корчі кипіння
між жовтими брилами
корабель відчалює від берега
на дно опускається перець
зелені квіти закриваються та відкриваються
червоні хапають довкола себе
гади розплутуються
заплутуються

корабель причалює
і туристи сходять
довгим сталевим мостом
на білий
слизький берег


*** 

Пересувний цвинтар – оце так винахід!
То тут, то там. Сьогодні
він прямо під вікнами
нашого улюбленого ресторану!
Ідіть-но всі, подивіться – 
розваги почекають і праця не втече!
Уваги заслуговує, наприклад,
надгробок із оргскла, насадне дерево,
надувний пам’ятник. Складана стежка,
додаткові кущі,
вправи з віттям.
Хай живе кремація! Кілька місцевих старих
користуються нагодою і дають себе
безплатно спалити. Дехто
навіть двічі, тричі. Підлазять під брезент,
обходять огорожу і знову стають
у чергу. Як малі діти! У дощовику 
і береті на власний похорон!
Бачила б тебе 
твоя стара, бовдуре!
Ще навіть остаточно не стемніло,
а тов. Болотек, організатор розваг,
дозволив увімкнути освітлювач,
вигнав циганів, почалися
веселощі. Хай живе кремація! На розхитаній святковій арці
зорі з лампочок
і минулорічний напис


*** 

Нічого не змінилося
лиш курви молодіють
Не вистачає старих добрих курв
Захоче от людина почати все спочатку
Та це б означало
повернутися, довго повертатися
носити пиво в пивну
брати у жінок гроші
спочатку кидати а потім обіцяти
навіки вірність комусь кого вже добре знаю а це значить
брехати. Знову лише брехати й брехати

Переклад Ірини Забіяки та Олега Коцарева


 

Ірина Забіяка – кандидат філологічних наук, літературознавець, перекладач із чеської. Працює в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Основні наукові інтереси: сучасна чеська та українська літератури, компаративістика, переклад.



 Олег Коцарев –  поет, прозаїк, журналіст, перекладач. Народився 1981 року в Харкові. Автор поетичних книжок «Коротке і довге» (2003), «ЦІЛОДОБОВО!» (2007, спільно з Богданом-Олегом Горобчуком і Павлом Коробчуком), «Мій перший ніж» (2009), «Збіг обставин під Яготином» (2009), «Котра година» (2013), «Цирк» (2015), «Плавні річки» (2015, спільно з Тарасом Прохаськом), «Чорний хліб, білий кит» (2015) та збірки оповідань «Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого». 

Лауреат літературних премій «Смолоскип», «Молоде вино», імені Валер’яна Підмогильного, часопису «Кур’єр Кривбасу» та міжнародного фестивалю поезії «Київські лаври»Стипендіат резиденції Міжнародного будинку письменника і перекладача у Вентспілсі (Латвія) в листопаді 2015 року. Співупорядник антології «Українська авангардна поезія (1910-1930-ті рр.)». 

0 коментарів

Залишити коментар

avatar