24 Листопада 2020, 05:38 | Реєстрація | Вхід

Поезія Яни Беранової в перекладах українською

30 Травня 2016 | Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Оксана Смерек | Перегляди: 1284


 
Яна Беранова (Jana Beranová) – нідерландська поетеса, перекладачка, культурна діячка чеського походження. Еміґрувала до Нідерландів 1948 року. Перебуває в тісному контакті з покинутою Батьківщиною, перекладає здебільшого відомих чеських поетів. 2005 року отримала високу державну нагороду за визначну заслугу перед Чехією. Член міжнародного ПЕН-клубу. Відомі поетичні рядки Яни Беранової, написані для Amnesty International: «Якщо люди не слухають один одного, то помирають замість слів».

Авторка ряду поетичних збірок, серед яких: «Поміж ріками» (Tussen de rivieren, 1999), «Між землею і небом» (Tussen aarde en hemel, 2002), «Перст часу» (Vinger van de tijd, 2007), антологій «На честь Яна Палаха» (Hommage aan Jan Palach, 1994), «Посібник – Антологія» (Werkboek – Bloemlezing 1983-2010, 2011) та ін.



Високе дерево

Новий Нурєєв народився.
Босоніж ледь землі торкається,
Відверті контури шаріють, 
Як щічки дитини схвильованої.
Так мало до землі його притягує.
Сонце і дощ, буря і град –
Неблагословенна загибель.
Змія жодна з-під трави
Стовбура не досягне.
Це місце, де він владарює,
Вилощений і причепурений.
Птаство, що на землю не воліє,
Зловтішно насміхається.
І нема неба так високо,
Щоб за нього вхопитися.
Лише коріння.
De grote boom

Een nieuwe Nurejev is opgestaan.  
Blote voeten raken amper de grond, 
de volmondige contouren gloeien 
als wangen van een opgewonden 
kind. Weinig bindt hem aan de aarde.  
Zon en regen, hagel en storm 
zijn rampspoed noch zegen. 
Geen adders onder het gras krijgen 
grip op die stam. Dit is de plek waar 
hij heerst, opgepoetst en opgedoft, 
de bevlogene die zich niet neer wil 
leggen, spottend met zwaartezin. Geen 
hemel zo hoog of hij zal ernaar grijpen 
alleen zijn wortels nog.


Беслан

Сибірський холод школа розвалена
Старий клоун дні долічує на площі 
Сніг у клунок зібрав діти далеко
Подих на морквину-носа повісив
Кров – бранка сміх за ногами 
І лялька біла як хрест безкарний
Мумія королеви в королівстві холодному.
Beslan

Siberische koude / de school ingestort
telt de oude clown / zijn dagen op het plein
Pak sneeuw op zijn pak / de kinderen ver weg
hangt alleen zijn adem / om zijn neus van peen
Bloed is gegijzeld / lach volgde op de voet
en die witte pop / lijkt een strafloos kruis
mummie van een koning / in een koud koninkrijk


Відбуття

Померлий оранжевий, як сонце,
Мертвий слід зсередини
Спалив його домівку,
Як колись сонце Південну Францію.
Там, високо в Альпах,
Де колись Ганнібал із військом брів,
Годував він метеликів, п'яний від вина.
Як сміялися ми тоді втрьох.
Нині, високо на подушках,
Тримається життя лише за розум,
Своєму тілу більше не вірить.
Смерть майже приспала його.
На ключ замкнула.
Я здіймаюся, як Магомет,
Тричі на день по балкону
До своєї гори.
Сьомого дня він здивовано каже:
«Нарешті Ти тут!»
І сміється на краю ями-постелі
Двома ногами в одній штанині.
Vertrek
 
De dood is oranje net als de zon.
Dood spoor van binnen 
Verbrandde zijn huis 
Zoals vroeger de zon in Zuid-Frankrijk.
Daar, hoog in de Alpen,
Waar Hannibal ooit met zijn troepen trok,
Voerde hij vlinders dronken met suikerwijn.
Wat hebben wij toen alle drie gelachen.
Nu, hoog in de kussens,
Kleeft het leven alleen nog aan zijn brein.
Zijn lichaam gelooft hij niet.
De dood heeft hem al bijna gedoofd,
Zijn sleutel is op slot.
Ik klim als een Mohammed
3 x daags over het balkon
Naar mijn berg.
De zevende dag zei hij verbaasd:
«Eindelijk dat je d'r bent!»
En hij lachte
Op de rand van zijn bedgraf
Beide benen in één broekspijp.


В ім'я миру

Моя ніч тендітна,
Як колібрі.
Незнайомці снують біля ліжка
У великих чоботах-хмаросягах.
Гримить і блискає,
І я стою вже на вулиці
Мала і самотня.
Я біжу на поле битви,
Щоб писати вірш
І не копати яму
Для випадкових слів.
Хай дерева
шелестять до нестями закохано.
Гора з горою хай знову стрінуться.
І, щоб не стати дитиною,
Яка заснути не зможе,
Ноги землям даю,
Аби щастя наше розділити.
В ім'я миру саджаю мальви
Зі спиною, випростаною, як свічка.
In vredesnaam

Mijn nacht is breekbaar
Als een kolibrievlinder
Vreemde stappen naast mijn bed
Laarzen groot als wolkenkrabbers
't bliksemt en knalt en ik sta weer
Op straat – klein – alleen
Ik ren naar het slagveld
Om een gedicht te schrijven
Graaf geen kuilvoor gevallen woorden
Ik laat de bomen
Stapelverliefd ruisen
De bergen elkaar
Opnieuw ontmoeten
En om geen kind te zijn
Dat nooit meer slapen kan
Geef ik landen voeten
Om het geluk met ons te delen
Voor vrede plant ik
Een stokroos een echte
Met kaarsrechte rug.


Манто

Роками поспіль холодні зими.
Чи є там сховок для них у хутрі,
Що він з любов’ю ватою підшив,
Їй на плечі вузькі накинув?
Чи могла вона з холодом змагати
Від усіх відбулих і мертвих,
Страху та злості?
Аби м’яко упасти, як упалося.
Чи можливо в шубці тій
Холод неохопний втопити.
Ти зберегла її покручену:
Комірець, рукави,
Гачечки невидимі.
Зношену, рубці посічені,
як книжка всоте прочитана.
Шашіль часу струсила,
Тілом своїм наповнила,
На вулиці не насмілившись.
Ніхто й гадки не мав,
Що хутро твоє не норкове,
А з кроля фарбованого.
Jasje

Alle seizoenen waren harde winters.
Zou ze zich verborgen hebben in dit bontjasje
Dat hij ooit met liefde gewatteerd
Om haar smalle schouders had gelegd?
Zou zij zo de kou hebben kunnen weren
Van al die landverhuizingen en andere doden,
Van de angst en de grimmige wortels
Zodat ze zacht zou vallen als ze zou vallen?
Zou ze op een dag
In dit jasje
De oneindige koude
Zijn ingedoken?
Je bewaart het, bladert het door: de mouwen,
Het haast onvindbare sluitinkje, de kraag,
Het ding slijt, rafelt, vervaalt als een veelgelezen boek.
Je schudt met de mot de tijd eruit
En vult het op met je eigen lijf
Al durf je zo de straat niet op.
Niemand weet dat het jasje
Van geverfd konijn is
En niet van nerts.


Багаж відсутній

Серце хиже, звірячий рот,
Поїдаю землі по черзі.
Кожна мить – то стрибок, 
Часу кручу моток.
Ачей би?!
Таїною була далекою
та межа, що натуго.
Місяць-кров уночі.
Височезна гора 
Каменюк натягла,
Де пляминочка світла − 
Прощальна сльоза.
Небезпека бинтує рану.
У гірського хребта 
Між зубами діра,
За спиною дитячі крила,
Ранець, знимка шкільна, 
І сліди від любові, 
Котра первинна.
Людина – томик один,
Недописаних оповідок.
Рости, нападати,
У піжмурки грати готова
Але в гавані цій − 
Тимчасова.
Між валізами, саквояжами,
Витребеньками багажними
Помічаю шкільний портфель − 
Далечінь свою розказану.
Що зі мною?!
На землю лягла, як пакунок.
Я зникома і лишусь доти,
Доки місяць себе чесатиме
Порту старого навпроти.
Zonder bagage

Ik heb een roofdierhart en roofdiermond,
Verorber land na land, elk moment is 
Het moment voor de sprong.
Ik knop tijd aan elkaar.
Hoe het komt?
De grens, klemvast, was een ver geheim.
Het was nacht, de maan was rood.
De hoge heuvel sleepte stenen aan 
Waar 't licht afdroop als 
Afscheidstranen. Het gevaar 
Verbond de wond.
We liepen. 
De bergkam had 
Gaten in zijn tanden en het kind 
Vleugels op haar rug: 
Schooltasje, foto van de klas,
Krabbel van de eerste liefde.
De mens is een bundel 
Verzwegen verhalen, klaar om 
Op te stijgen, uit te varen,
Verstoppertje te spelen, alleen 
Tijdelijk in een haven.
Daar zoek ik weleens tussen sleetse 
Koffers, reistassen en andere bagage 
Het schooltasje terug. De eerste 
Verte. Hoe ik dat doe?
Ik leg me op de grond en vouw me 
Op tot een pakketje. Verloren maar 
Vrij om te gaan als de maan 
Zich schurkt tegen de havenkade.

Переклад – Оксана Смерек. Куратор та редактор розділу – Олег Коцарев. Залучений експерт – Катерина Таранова




Оксана Смерек – поетеса, перекладачка, літературознавець, кандидат філологічних наук. Донедавна наукова співробітниця Інституту Івана Франка НАН України. Авторка поетичної збірки «Панфіла» (Львів, 2003) та наукової монографії «Романи Емми Андієвської: художньо-філософські шукання» (Львів, 2007). Друкувалася в часописах «Сучасність», «Літературний Львів», «Річ». Перекладає з англійської, нідерландської та фламандської мов. Пише дитячі казки.

0 коментарів

Залишити коментар

avatar