Вірші Корнеля Філіповича в перекладах українською
Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Юрій Матевощук | Перегляди: 3841
Корнель Філіпович (Kornel Filipowicz) — польський прозаїк, сценарист і поет, автор близько 40 книжок, один із творців новітньої польської літератури, король малих жанрів: оповідання, новели, мікроповісті. Його твори перекладено багатьма мовами.
Cпівпрацював з виданнями Odrodzenie, Dziennik Literacki, Życie Literackie, Tygodnik Powszechny, Odra та ін. Філіпович є також автором сценарію кількох кінофільмів («Три жінки» (1956), «Місце на землі» (1959), «Голос із потойбіччя» (1962), «Пекло і Небо» (1966), «Скляна куля» (1972), «Екзекуція в зоопарку» (1975)).
У 1947 році Філіпович дістав Літературну премію міста Кракова. Серед його нагород також: Золотий Хрест Заслуги (1955), Офіцерський Хрест Ордена Відродження Польщі (1963), Нагорода Міністра культури і мистецтва Польщі І ступеня за літературну творчість (1975) та інш. Розгорнута довідка про Корнеля Філіповича у [Вікіпедії].
Скажи це слово
Скажи це слово
Не мовлене тобою чи може просто забуте
Чи замовчане
Або ж гірше вживане не у тому значенні
Відважся нарешті
В історії Польщі
Жодного народу пригнобленого
Але нескореного
Ніколи це слово нічого поганого не значило
Тож скажи це слово
І врешті пригадай собі
Що воно значить.
Зміна почуттів
Замість любові до Вітчизни
Він повторював дати і цитував гасла
Замість вірити в Бога
Він сповідався клякав співав
Замість почуттів до жінки
Він мав лише слова про любов
Замість ласки до тварин
Він тільки терся до них
Замість
Замість
Замість реального життя
Дні місяці роки
Він тішився міцним здоров’ям
І жив довго
Бо кохав терпів ненавидів
Зневірявсь і навіть рвав на собі одяг
І багаторазово помирав
Ніби
За чужий рахунок
Неначе актори
Котрі грають чужі ролі
Повторюють чужі слова
І корчать не свої міни.
Зарано
Чому війни мусять починатись о п’ятій
Чи навіть о четвертій ранку?
В цей час я
Напівпритомний
Встаю лише щоб піти на рибу
Або на гриби
Чи тому що арміями керують маршали
І ґенерали переважно за шістдесят
Які мучаться від безсоння
І можуть легко прокинутися на світанку?
Війни повинні починатись о десятій
Або в одинадцятій перед полуднем
А ще краще о п’ятій
Чи навіть о шостій вечора
Можна було б довше поспати
І довше пожити.
Неволя
В тоталітарній країні
Свободу
Не відбиратимуть у нас
Миттєво
З дня на день
З вівторка на середу
Вони будуть її викрадати поволі
Забирати по шматочку
(Часом навіть повертати
Але завжди менше ніж брали)
Щоденно потрохи
В незначних кількостях
Аж одного дня
Після кількох або кільканадцяти років
Ми прокинемося в неволі
Але не дізнаємось про це
Ми будемо переконані
Що так мусить бути
Що так було завжди.
Радість життя
Блайберґ людина
Із трансплантованим серцем
Сказав
На двадцять перший день
Після операції цитую
Я сьогодні вмився поголився
Й сам натягнув шкарпетки
І це був найкращий день
У моєму житті.
Республіка без поетів
Влада однієї з республік дійшли такої думки
Що без поезії можна прекрасно обійтися
Що поезія є легковажною і надто невигідною
Бо нічого не стверджує не продукує і не помножує
Тож вона зовсім непотрібна
А один теоретик навіть довів
Що все що непотрібне є загальним
Може бути цілком шкідливе
Тож для певності буде краще поезію скасувати.
Деякі поети ще писали
Але ніхто їх не друкував
Тож через певний час вони замовкли
І стали безробітними поетами
Ходили містом дивилися вистави
Купували на ринку картоплю і моркву
Їм не вистачало коштів на лимони й апельсини
Бо жили вони зі скромних підробітків
І прислуговували всім
Колись ця республіка називалася країною
Загальної справедливості
Тож усі рахували гроші нарікали на подорожчання
Інколи помилялись або робили непотрібні покупки
Бо думки їхні кудись утікали
До дивних квітів почуттів небесного мигдалю
Любові до звірів і навіть каміння
Республіка без поетів повністю процвітала
І так тривало досить довго
А гроші які заощадили на поезії
Були спрямовані на видовища та підтримку парадів і озброєння
Аж одного дня щось почалося псуватись у республіці
Спочатку це були дрібні зміни зовсім непомітні
Якісь малі риси тріщини плями щілини
Потім почали утворюватися перерви між реченнями
І навіть словами
Які невідомо чим було заповнити
Унаслідок дійшло до того
Що почали розсуватися будинки
Спустошувалися площі розходилися люди
Замикались у своїх помешканнях і мовчали
Терпіли вмирали без співчуття без прощання
І ніхто не міг відповісти що сталося
А потім було вже запізно
Бо старі поети вмирали а нові не народжувались
І не було нікого хто вмів би поєднати розірвані зв’язки
Між людьми і людьми людьми та звірами
Деревами камінням хмарами птахами
Речами і речами
Землею та небом місяцем і зорями
Поняттями й зображеннями
Усі слова і назви ще існували
Але були вже відірвані від себе
Бо забракло тих
Котрі перед тим нічого іншого не робили
А лише намагалися розуміти
Як усі ті речі взаємодіють між собою.
Останнє слово підсудного
6.Х.1989 року
O 12.35 опівдні у Закопаному
Підсудний
Що народився 27.Х.1913 в Тернополі (Тернопільське воєводство)
Сидячи на терасі
Читаючи й правлячи свій штучний надуманий
І нікому крім нього не потрібний текст
Який підсудний називає художнім твором
Одним нетерплячим
Обдуманим як пояснює підсудний
Порухом руки позбавив життя муху
Народжену 4.Х.1989 року в Пороніні
Що в Закопаному (воєводство Новосондецьке)
Вона прибула сюди з поривом холодного північного вітру
А потім підсудний з метою приховання скоєного
Намагався брудним пальцем затерти сліди злочину
Високий суде підсудний стверджує що на момент
Скоєння злочину йому не спало на думку
Що його дії можуть мати взагалі якесь значення
Але високий суде підсудний є людиною
Освіченою
І повинен усвідомлювати
Що істота котру він умертвив
Незважаючи на невеликі розміри і те що вона значно слабша
Була творінням досконалим
Було в ній усе
Вона мала маленький тулуб і хоботок
Голову прикрашену парою очей
Мала безліч маленьких жилок на тремтячих крильцях
Зроблених з тканини ніжнішої за муслін
Гарних хоч утомлених далекою дорогою
Її тіло дихало повітрям
У ній пульсувало життя
Її маленькі клітини ділились і множились
І так само як у підсудного
Містили ДНК та РНК хромосоми та гени
Котрі якби не передчасна смерть
Були б готові відтворити покоління
Таких самих досконалих істот
Високий суде промовив підсудний
У своєму останньому слові
Зважаючи на мікроскопічні розміри жертви
Довжина два міліметри розмах крилець три
І незначну суспільну шкоду мого вчинку
Я прошу про найнижчу міру покарання.
Переклад з польської – Юрій Матевощук. Куратор та редактор розділу – Олег Коцарев
Юрій Матевощук (1991) народився в м. Ланівці Тернопільської області. Поет, перекладач, засновник поетичного конкурсу «Dictum», координатор літературної студії «87» імені юріязавадського, програмний директор «Мистецького фестивалю «Ї», арт-менеджер книгарні «Є» у Тернополі, організатор та учасник багатьох літературних заходів.
Автор книжок «Прототип» (2011) та «Метрополь» (2014). Твори перекладались німецькою, англійською та польською мовами. Автор перекладу книжки Корнеля Філіповича «Провінційний роман»(2015). Лауреат премії ім. С. Будного (2015). Перекладав твори Корнеля Філіповича, Віслави Шимборської, Пйотра Черського. Член НСПУ з 2014 року.