22 Січня 2020, 06:43 | Реєстрація | Вхід

Вірші Єгуди Аміхая у перекладах Анни Хромової

02 Січня 2016 о 14:08 | Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Аня Хромова | Перегляди: 1119



Єгуда Аміхай (1924-2000) народився в Німеччині, в містечку Вюрцбурґ. Його родина переїхала до підмандатної Палестини у 1935 році, коли Аміхаю було 11 років. Аміхай навчався у релігійній школі в Єрусалимі. Був членом Пальмаху - бойового крила Агани, організації самозахисту євреїв в часи Британського мандату. Брав участь у Другій світовій війні в складі британської армії. Потім - у Війні за Незалежність Ізраїлю (1947-49). 

Загалом за життя Аміхаєві довелося взяти участь у чотирьох війнах. Отримав педагогічну освіту, працював учителем. Вивчав єврейську літературу у Єрусалимському Єврейському університеті. Аміхай був двічі одружений. Від двох шлюбів у нього народились два сини і донька. Помер у 2000 році від раку.

У 1955 році випустив першу збірку віршів «Зараз та інші дні». Остання його збірка «Відкрито закрито відкрито» побачила світ у 1998 році.

За висловом Роберта Альтера, Єгуда Аміхай заслужено є найбільш перекладуваним єврейським поетом після царя Давида.



Єгуда Аміхай
Із книжки «Відкрито закрито відкрито» | פתוח סגור פתוח
Переклад з івриту - Аня Хромова 

з циклу Будинки, будинки і одна любов

2
ми пожили в багатьох будинках і лишали пісні про загиблих
у кожному будинку, газета, на ній книжка, зім’ята мапа
далекої країни, забута зубна щітка стоїть у склянці,
і вона також свічка пам’яті, вічний вогонь.

3
у дні, коли ми не мали дому,
уся країна була нам за дім,
навіть пляж у кейсарії,
там ми складали у купу одяг
докупи сандалі, сорочки, рушники і штани твої та мої.
впереміш, ніби то ми самі, і заходили у воду.
неначе живемо у давнину, говорив я сам до себе, неначе кохаємо
в горах або у пустелі камінь складаємо до каменя
і кличемо господа на ім'я і йдемо далі,
але ми кохали біля моря, і купа одягу була нашим свідком,
і ми кликали наше кохання на ім'я.  
люди, які йшли повз нас, думали, що ми, мабуть, потонули у морі.
але ми не потонули в морі, ми потонули в роках,
що прийшли потому, і ми з тобою впереміш,
ніби наш одяг в тій купі на пляжі.

4
ми жили у ґей бен гіном¹ на нічийній землі в розділеному єрусалимі
в будинку з надтріснутим дахом та слідами від куль і осколків на стінах.
під ліжко замість поламаної ніжки ми підклали стос книжок.
(і я не знаю, чи ми читали їх потім.) і кам’яні сходи
були нам ніби драбина, яку янголи, відлітаючи, забули у сні якова
і залишили нам, щоб ми сходили і спускались.
нічийна земля англійською називається "земля без чоловіка”,
але ми були на ній чоловіком і жінкою, належними коханню,
а не нічийними. і якщо ми не померли, то кохаємо досі.

¹ – Ґей Бен Гіном - Долина Синів Єномових, район Єрусалима, що починається у центрі міста з вулиці Короля Джорджа і спускається до парку Незалежності. 

6
будинок, в якому ми колись кохали, зруйнований,
це міг би бути вірш просто зі святого письма¹,
він зруйнований не гнівними пророцтвами і не руками халдеїв чи римлян,
його зруйнували робітники. на тому місці нині глибока яма
неначе молитва з глибин і з неї постане дім, більший за попередній
архітектори не знали, що спроектували дім
за лініями наших тіл прилаштований до кохання.
а південну стіну залишили, і на вікні, що виходить на долину хреста²
залишили дерев’яні ставні, ніби крила,
наша кімната була янголом. і моріжок заглядав всередину  
він тепер старенький і можливо ми снимось йому
а можливо то був бог.
ми дали одне одному багато радості і багато сліз,
а все, що крім сліз і радості,
забудеться на тому світі і на всіх тих світах

¹ – Танах – П’ятикнижжя, Пророки, Писання
² – Долина Хреста – долина у Західному Єрусалимі, названа на честь Монастиря Хреста, що розташований в долині. 


7
і як же вони використають нашу любов. як перемалюють лінію твоїх стегон
і лінію моїх рук на свої мапи, аби позначити кордони між невідомими
нам країнами, як колір твоїх очей і колір моїх
поєднаються на прапорах нових націй у прийдешньому світі.
як слова, що їх ми промовляли одне одному вночі, вживатимуть у секретних
документах і деклараціях незалежності і договорах капітуляції та перемоги.
як вони використають нас! із наших любовних поз
вийдуть нові хитромудрі машини майбутнього,
із наших любовних рухів хтось, можливо, спланує велику військову
операцію, обійми і стискання, захоплення території, траєкторії ракет.
а з наших любовних спочивків вирахують, коли прийде кінець світу,
загибель усього сущого добра і спокійна
у тиші вічності і неминущій любові.

9
ми поділили між собою мову, ти взяла голосні,
я приголосні і разом ми були однією мовою
і багатьма словами. любий, любий, люба, люба,
наше життя одне, смерті багато, бога багато
наше життя одне і наша любов одна.



Аня Хромова - поетка, автор прози, переклачка. Народилася 1982 року в Києві. Вчилася в Київській Політехніці на редактора. У час та після закінчення навчання працювала за фахом. 2008 року переїхала з чоловіком до Ізраїлю. Має двох синів.

Одна з авторів колективної поетичної збірки «Jazzove Trio» (Київ, Port-Royal, 2005). Також серед авторів антології «АЗ, два, три… дванадцять – лист у пляшці: антологія авторського зарубіжжя» (Львів, ЛА «Піраміда», 2010) і «М’якуш: антологія сучасної української смакової поезії» (Харків, Фоліо, 2012). 

Автор тексту книжки-картинки Монетка/A Coin (Київ, Видавництво «Братське», 2015). Переклала з івриту повість у віршах Тірци Атар «Від війни плачуть» (Львів, ВСЛ, 2015). Твори друкувались в періодиці, зокрема альманасі «Київська Русь», журналах «Однокласник» і «Маленька Фея».

Лауреат конкурсів «Поетичні майстерні» (2003), «Неосфера» (2006), «Урбаперехрестя» (2015), фіналіст конкурсу Dictum (2014). Співредактор віртуального літературно-мистецького часопису Zahid-Shid.Net. 

0 коментарів

Залишити коментар

avatar