22 Січня 2020, 08:11 | Реєстрація | Вхід

Вірші Анни Свірщінської у перекладах українською

15 Грудня 2015 о 09:34 | Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Кирило Поліщук | Перегляди: 1204



Анна Свірщінська (Anna Świrszczyńska) – польська поетеса, прозаїк, перекладачка, авторка дитячих книжок. Народилася 7 лютого 1909 р. у Варшаві в родині художника. Закінчила філологічний факультет Варшавського університету (1932). Перша книжка побачила світ 1936-го року. Брала участь у Варшавському повстанні, підпільному літературному житті окупованої Варшави, була санітаркою у госпіталі. Після війни перебралася до Кракова. Працювала на радіо, писала сценарії для анімаційних фільмів, перекладала оперні лібрето, займалася адаптацією для сцени класичної прози. Померла у Кракові 30 вересня 1984 року. 



НОСИЛА СУДНА

Я була санітаркою в шпиталі
Без ліків і без води
Я носила судна
З гноєм кров’ю і калом

Я любила гній кров і кал
Вони були живі як життя
Життя навколо було
Все менше

Коли світ помирав
Я була двома руками які подають
Пораненому судно


БУДУВАЛИ БАРИКАДУ

Було страшно будувати під обстрілом
Барикаду

Власник пивної, коханка ювеліра, перукар
Всі боягузи
Впала на землю покоївка
яка вибивала бруківку, нам було дуже страшно
всі боягузи
двірник, продавщиця, пенсіонер

Впав на землю аптекар
Тягнучи двері ванної
Ми боялися більше
Спекулянтка, швачка, кондуктор трамвая
Всі боягузи

Впав хлопчина з виправної колонії
Тягнучи мішок з піском
Тепер ми боялися
Насправді

Ніхто нас не змушував
Але ми побудували барикаду
Під обстрілом


НЕ МАВ ПАЛЬТА

Солдати йшли в неволю
Люди дивилися мовчки
Люди стояли в тиші
По обидва боки вулиці

Наймолодший солдат ішов без пальта
Підбігла з пальтом жінка
Жандарм перегородив шлях
Вона бігла плачучи

Люди дивилися мовчки
Солдати йшли в неволю
Наймолодшому було десять


БУНТ

Вона втекла з будинку для пристарілих

Спить на залізничних вокзалах
Блукає вулицями полями
Кричить співає 
Лається

В голові за очницями
В кістяному ковчезі черепа носить
бунт


СПОВНЕНА КОХАННЯМ

Я сповнена коханням
Як велике дерево вітром
Як губка океаном 
Як велике життя стражданням
Як час смертю


ІШЛИ КАНАЛАМИ

Ішли каналами
Несла його на спині
По груди у смердючому лайні
В темряві без повітря
Спотикалася через трупи
Тих які потонули
Чіплялася за слизькі стіни
По яких бігали щури
Казала: лейтенанте
Тримайтеся міцніше за шию
Ще недовго

Блукали каналами
Несла його на спині
Десять годин

Коли вийшла на вулицю
Під ясне нічне небо
Санітарки сказали:
Ви принесли труп


КРИК ІЗ-ПІД ЗЕМЛІ 

Коли скінчився обстріл
Люди прибігли кричали
Тут поховані живцем
Чути їх крики
На цей підвал
Впало три поверхи

Люди рили руками
Хотіли три поверхи викопати
Лопатами рук
П’ятьма пальцями
Рили вдень і вночі

Вранці був обстріл знову
Убив тих які копали
Вже ніхто не чув
Криків із-під землі


СТРІЛЯТИ В ОЧІ ЛЮДИНИ

Йому було п'ятнадцять
Він був найкращим на уроках польської
Біг з пістолетом
На ворога

Побачив очі людини
Мав вистрілити в ці очі
Завагався
Лежить на асфальті

Не навчили його
на уроках польської
Стріляти в очі людини


НА ГОДИНУ ДОВШЕ

Дитині два місяці
Доктор сказав:
Помре без молока

Мати крадеться весь день підвалами
На інший кінець міста
В Чернякові
У пекаря є корова
Повзе на животі
Серед руїн, бруду, трупів

Приносить три ложки молока
Дитина проживе
На годину довше
NOSIŁAM BASENY

Byłam posługaczką w szpitalu
bez lekarstw i bez wody.
Nosiłam baseny z ropą, 
krwią i kałem.

Kochałam ropę, krew i kał,
były żywe jak życie.
Życia była dookoła
coraz mniej.

Kiedy ginął świat,
byłam tylko dwojgiem rąk, co podają
rannemu basen.


BUDUJĄC BARYKADĘ

Baliśmy się budując pod ostrzałem
barykadę.

Knajpiarz, kochanka jubilera, fryzjer,
wszystko tchórze.
Upadła na ziemię służąca
dźwigając kamień z bruku, baliśmy się bardzo,
wszystko tchórze -
dozorca, straganiarka, emeryt.

Upadł na ziemię aptekarz
wlokąc drzwi od ubikacji,
baliśmy się jeszcze bardziej, szmuglerka,
krawcowa, tramwajarz,
wszystko tchórze.

Upadł chłopak z poprawczaka
wlokąc worek z piaskiem,
więc baliśmy się
naprawdę.

Choć nikt nas nie zmuszał,
zbudowaliśmy barykadę
pod ostrzałem.


NIE MIAŁ PALTA

 Żołnierze szli do niewoli, 
 ludzie patrzyli w milczeniu, 
 ludzie stali w milczeniu 
 po obu stronach ulicy. 

 Najmłodszy żołnierz nie miał palta, 
 nadbiegła z paltem kobieta, 
 żandarm zagrodził jej drogę, 
 biegła, płakała. 

 Ludzie patrzyli w milczeniu, 
 żołnierze szli do niewoli, 
 najmłodszy żołnierz miał dziesięć lat.


BUNT

Uciekła z domu starców.
 
Sypia na dworcach.
włóczy się ulicamy, polami,
krzyczy, śpiewa, klnie
plugawo
 
Z tyłu głowy, poza gałkami oczu
nosi w kościanym relikwiarzu czaszki 
bunt.


JESTEM NAPEŁNIONA MIŁOŚCIĄ

Jestem napełniona miłością,
 jak wielkie drzewo wiatrem,
 jak gąbka oceanem,
 jak wielkie życie cierpieniem,
 jak czas śmiercią.


SZLI KANAŁAMI 

Szli kanałami 
 niosła go na plecach 
 po piersi w śmierdzącym kale 
 w ciemności bez powietrza 
 potykała się o trupy 
 tych co się potopili 
 czepiała się śliskich ścian 
 po których pełzały szczury 
 mówiła: poruczniku 
 niech pan się trzyma za szyję 
 to już niedługo.

Szli kanałami błądzili 
 niosła go na plecach 
 dziesięć godzin. 

 Gdy wyszła na ulicę 
 pod niebo czystej nocy
 sanitariuszki powiedziały: 
 przyniosłaś trupa.


KRZYK SPOD ZIEMI 

 Kiedy się skończył nalot 
 ludzie przybiegli wołali 
 tu są pogrzebani żywcem 
 słychać jak krzyczą 
 na tę piwnicę 
 zawaliły się trzy piętra.

 Ludzie kopali rękami 
 chcieli odkopać trzy piętra 
 szpadlami rękami 
 o pięciu palcach.
 Kopali dzień i noc. 

Rano był drugi nalot 
 zabił tych co kopali 
 już nikt nie słyszał 
 krzyku spod ziemi.


STRZELAĆ W OCZY CZŁOWIEKA

Miał piętnaście lat, 
 był najlepszym uczniem z polskiego. 
 Biegł z pistoletem
 na wroga. 

 Zobaczył oczy człowieka, 
 powinien był strzelić w te oczy. 
 Zawahał się. 
 Leży na bruku. 

 Nie nauczyli go
 na lekcjach polskiego
 strzelać w oczy człowieka.


GODZINĘ DŁUŻEJ

Dziecko ma dwa miesiące. 
 Doktor mówi: 
 umrze bez mleka. 

 Matka idzie cały dzień piwnicami 
 na drugi koniec miasta. 
 Na Czerniakowie
 piekarz ma krowę. 
 Czołga się na brzuchu
 wśród gruzów, błota, trupów. 

 Przynosi trzy łyżki mleka. 
 Dziecko żyje
 godzinę dłużej

Переклад з польської - Кирило Поліщук



Кирило Поліщук (народився 21 березня 1991 р.)
Поет, прозаїк, аспірант кафедри української літератури Кіровоградського ДПУ ім.. В. Винниченка. Лауреат кількох літературних премій.


0 коментарів

Залишити коментар

avatar