22 Грудня 2024, 03:03 | Реєстрація | Вхід

Вірші Теда Г’юза у перекладах Ірини Шувалової

Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Ірина Шувалова | Перегляди: 3245


Тед Г’юз (1930 – 1998) – англійський поет. Народився в містечку Мітолмройд у Йоркширі. Вступив до Кембриджа на англійське відділення, а згодом перевівся на факультет археології та антропології. В Кембриджі, вже після завершення навчання, Г’юз познайомився зі своєю майбутньою дружиною – американською поетесою Сильвією Плат, з якою вони прожили сім років – до її самогубства в 1963-му.

Перша книга Г’юза «Шуліка під дощем» вийшла друком 1957 року, і одразу ж прославила молодого письменника. Усього за життя поет опублікував понад 90 книг (поміж них більш ніж 20 оригінальних авторських поетичних збірок). Г’юз був активний не лише як поет, але й як письменник для дітей, перекладач, редактор, есеїст та драматург. Серед його численних нагород – поетична премія імені Томаса Еліота та британський орден «За заслуги».

Г’юза широко визнають як одного з найяскравіших англійських поетів другої половини ХХ століття. З 1983 року йому було присвоєне почесне звання Поета-Лауреата – титул, який до нього носили такі класики англійської літератури як Едмунд Спенсер та Бен Джонсон, Вордсворт і Теннісон. На його честь встановлено окрему меморіальну табличку в так званому «Куточку поетів» у Вестмінстерському абатстві.

Тексти Г’юза густо просякнуті міфологією. В його поезії образи природи розкладаються до першоелементів, розпадаються на стихії, набувають майже тактильної переконливості. 



Зі збірки «Адам та священні дев’ятеро» (1979)
Переклад з англійської - Ірина Шувалова

І прибув сокіл

Вогнепальне оперення,
Несхибне, неуникненне.

Леза крил,
Що розкраяли гору, світ пожбурили геть і лишили позаду.

Птах із профілем кулі,
Що пірнає сторчголов, випереджаючи
Свої тендітні кістки, в колізію
З мішенню.

Його кігті – 
Знаряддя першого, останнього, єдиного удару,
Миттєвий потиск на перехресті проміння.

Його безжальний інкрустований дзьоб,
Вихоплює душу,
Згодовує її своїй банькатій люті,

Він обпатрує м’який гарячий трепет землі
До первинних складових,
Задля пересотворення Сокола.

З його ока
Вибухає Сокіл.


І прибув жайвір

Зі своєю потугою, припнутою до сонця, як мотузяна драбина,

З піснею – 
Творивом усього свого тіла,
З утіхою, що боронить сонце

Від злив утоми,
Від снігів проминання,

Зі своїм трудом,
Що його докладає намарно, піднімаючи те, що знову мусить упасти,

Зі своїм чубчиком,
Що ним хотів би увінчати сонце,

Що його тим часом носить сам,
Аби земля теж була увінчана

Його піснею,
Аби здійнялася між тьмою й мороком,

Жайвір, що живе й помирає
Вінценосним.


Дика качка

знялася з криком,

Струсила свої арктичні опони,

Злинула з башти Північного Вітру
Й прибула, ляскаючи крилами по воді.

Дика качка, надтріснуте нуль-яйце,
Покинула сніг – свою матір – у зоряній шалі,
Полишила чорний вітер – свого батька – з зоряною бородою,

Вихопилася з досвітнього трясовиння.

Тепер шепіт її прибуття розвішано
Між небосяйвом і сяйвом землі.

Вона лагідно гукає до замерзлих озер,
Доки сонна земля піднімається в морозній темені, за спиною Полярної зірки,
Вона летить в необачну тріщинку світла,
Летить у росу,

Кахкаючи: Час! Час!


Незнаний корольок

З Королька співає лиш сам Корольок. Він співає,
Непідвладний світу Корольок,
У зблисках громовиць, на судомному світанні. Одвічний Корольок
Вітровійного лісу.

Корольок ще тут, та вже доходить до сказу:
Клубок схлипів – 
Божа страта електрошоком – 
Шаленство битви, перетворення – 

Корольок співає в мокрих чагарях.
Його пісня співа його, кожне перо – язик,
Він – піснеплетиво язиків – 
Закинута голова, шпичачок дзьоба силкується ковтнути небо,

Ходором ходять крила, як в передсмертних конвульсіях,
Кожне перо – лопотіння крила,
Корольок співає, Корольок, Король Корольків!
Впившися лапками в галузку.

Наближення смерті ще виразніше робить Королька – Королем,
Як густіше світло сонця, як твердіше світло землі.
Корольок – король! Корольок – на троні!
Його хвіст рішуче задерто.

Коли спить Корольок, навіть зоряні врата небес видаються сном,
Земля – як полумисок помислів.

Але зараз і вознесене сонце, і змокрілий ліс тремтять від радості...

О Король Корольків!


І сова

плине – душа під маскою, дослухається, шукаючи смерті,
Смерть дослухається, шукаючи душі.
Не сміють цявкнути малі роти.
Рухається лиш осердя.

Сузір’я побожно завмерли. Дерева принишкли, принишкло поле.
Допоки застигла сова заглибає в тишу.
Два її ока приросли до серця небес.

Погляду сови не уникнути.
Розкривається чрево – назовні виходить крик,
І тінь чиясь зашморгом
Лягає на життя. Сова

Кричить, здираючи пов’язки й бинти,
Бо так влаштоване її горло – знаряддя тортур,
Бо так влаштоване її обличчя – немов темниця,
Бо так влаштовані її кігті – неуникненні.

Небеса ячать. Земля ячить. Небеса пожирають землю.

І земля пожирає небеса.



Ірина Шувалова – поетка та перекладач. Народилася в Києві 1986 року, здобула освіту з філософії та перекладу в Україні, а також закінчила магістерку з порівняльного літературознавства в Dartmouth College (США) за програмою Фулбрайт. 

Лавреатка численних українських та мінародних премій та нагород у галузі поезії та художнього перекладу (в тому числі, першої премії конкурсу видавництва «Смолоскип», перекладацької премії «Метафора» та міжнародної перекладацької премії ім. Йосипа Бродського та Стівена Спендера). 

Учасниця літературних проектів, читань та резиденцій у Великобританії, Греції, Литві, Латвії, Польщі, Росії, США. Є авторкою трьох поетичних збірок – «Ран» (Смолоскип, 2011), «Ос» (Смолоскип, 2014) та «Аз» (Електрокнига, 2014). Її вірші перекладено дев’ятьма мовами.

Поезія, переклади та публіцистичні дописи Ірини широко друкувалися в українській та закордонній періодиці, зокрема, у «Всесвіті», «Критиці», «Кур’єрі Кривбасу», «Четверзі», «ШО», «Українському журналі», а також у виданнях Ambit, Modern Poetry in Translation, Poetry International, Radar, The International Poetry Review та Words Without Borders.

Ось уже кілька років поспіль Ірина суддює на Міжнародному фестивалі відеопоезії CYCLOP та перекладацькій премії «Метафора».
Над перекладами поезій Теда Г’юза Ірина працювала під час перебування на резиденції Hawthornden International Writers’ Retreat в Шотландії.

0 коментарів

Залишити коментар

avatar