Проект «Wordyssey»: Автори та вірші.
1 грудня 2012 року стартував культурно-перекладацький проект «Wordyssey». У проекті беруть участь по одному віршу п'ятьох сучасних українських поетів, а саме Олега Лишеги, Маріанни Кіяновської, Сергія Жадана, Остапа Сливинського та Богдани Матіяш.
Прийшов час ближче познайомити вас із поетами та віршами, що беруть учась в мандрівці:
Маріанна Кіяновська — українська поетеса, прозаїк, есеїст, перекладач, літературний критик та літературознавець. Член Національної спілки письменників України. 1997 року закінчила філологічний факультет Львівського університету. Координатор Львівського осередку Асоціації українських письменників. У 2003 року стала стипендіатом програми Міністра культури Польщі «Gaude Polonia». У 2004-2006 роках вела рубрику «Нова польська література» у журналі «Кур'єр Кривбасу». З 2011 року є засновницею та директором незалежної літературної премії «Великий Їжак», якою відзначаються автори найкращих сучасних україномовних книжок для дітей.
Диптих (із присвятою Мілошеві)
якби місто звідки все починалося
було тільки містом
місцем
а не місцем на карті
не сотнею фотографій
з обличчями й без
якби вітер і сніг
якби маслини й цитрини
якби кава й вино
якби все що всередині
кожної з книг
не залишало плям
наприклад на шкірі або на бруківці
наприклад як тінь
якби минуле було тільки минулим
або не тільки минулим
не тільки
поет міг би бути тільки поетом
або не тільки поетом
не тільки
сходить і заходить
сходить і заходить
сходить і заходить
і так весь час
смерть як сонце
у віршах і поза ними
а розуму птах
не в гнізді і не в клітці
не в вусі не в оці і не в руці
а десь посередині
дуже посередині
дуже
ходить і ходить
не може літати
встає і сідає
і так весь час
Сергій Жадан — український письменник, перекладач та громадський діяч. Літературні твори Сергія Жадана одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені тринадцятьма мовами, зробивши автора одним з найвідоміших сучасних українських письменників. Сергій Жадан є також активним організатором літературного життя України (з 2000 року — віце-президент Асоціації українських письменників), учасником мультимедійних мистецьких проектів, а також акцій громадянської непокори. У 1996 році закінчив Харківський Національний Педагогічний Університет ім. Г. С. Сковороди, факультет українсько-німецької філології, у 1996-1999 рр. навчався в аспірантурі цього ж університету, захистив дисертацію присвячену українському футуризму.
Любити тебе навіть по смерті
Ти пам’ятаєш той підозрілий будинок,
заселений якимись невтішними зомбі?
Після пошуків житла, спання на стільцях
і у ваннах, після кількох ночей готельної печалі,
ти торкалася пальцями його цегли,
і вона була тепла й груба,
наче свиняча шкіра.
Пам’ятаєш того старого, який трапився нам на сходах?
Притиснувшись до стіни, аби пропустити,
він завмер, дивлячись услід настороженим поглядом.
Як він ловив кожен твій рух,
заворожено задивляючись угору,
доки в потоках сонця й пилу
спалахували твої порцелянові литки,
горіли твої солодкі коліна.
Сержант, який вів його справу, питав розгублено й недовірливо:
- Ну як же так? Місяць! Минув цілий місяць!
Ви що – не помічали, що він зник, що його немає? Цілий місяць?!
- Ну що ж, - виправдовувався я, - це був найкращий місяць у нашому житті.
- Ну а запах? – Не міг заспокоїтись сержант. – Ви що – не помічали запаху?
- Ну що ж, - не погоджувався я. – Живі тут пахнуть не краще.
- Ви знаєте, що він помер в ліжку? Просто над вами. Проїв собою матрац,
стік на підлогу. Ще трішки – зішкрібали б його зі стелі.
Невимовне літо починалось тоді за нашими вікнами,
гіркі новини передавали по державному радіо,
і якби я міг померти, я би помер під ті новини.
Ти візьмеш моє серце, коли воно зупиниться, ти наповниш
його надією, щоби воно знову забилося в твоїх руках.
Що він говорив, дивлячись тобі услід?
Що він міг сказати, побачивши тебе?
Любити тебе навіть по смерті.
Я буду любити тебе навіть по смерті.
Ми чекаємо на неї, аби вилітати в повітря,
пробиваючи в темряві тунелі та ями.
Давай, старий зомбі, рухай кінцівками,
підспівуй смерті, підігравай їй на
розбитому банджо.
Співай про те, що ти знаєш краще за інших.
Час не має над нами влади, ми відганяємо його своїм співом.
Наша любов весело плескає в долоні,
щоденно поливаючи квіти
на наших могилах.
Богдана Матіяш — поетеса, редактор, літературний критик. Навчалася в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». 2004 року закінчила магістерську програму «Філологія. Історія, теорія літератури та компаративістика». У 2004-2008 рр. була аспіранткою кафедри філології. Добірка віршів «Твоя любов проста й усміхнена» увійшла в антологію «Метаморфози. Десять українських поетів останніх десяти років». Перекладає з польської й білоруської мов. Редактор видавництва та часопису «Критика». Представник київської редакції часопису «Український журнал» (Прага). У 2010 році отримала нагороду від Союзу Українок Америки та Фундації Лесі та Петра Ковалевих за збірку «розмови з Богом».
ті що люблять подивися які вони прості і красиві
делікатні як найперше ранкове світло
безтривожні як голуби
ті що люблять поглянь як багато вони віддають
і як легко усе що приходить приймають
подивися на їхні долоні повні скарбів
на їхню шкіру на їхні очі на усміх
радісний і щасливий на їхній спокій
погідний як літній вітер
ті що люблять вони як дельфіни
що вистрибують із води веселі й лагідні
розбризкуючи довкола сотні бризок
розливаючи довкола стільки світла
навчися в них дякувати за все що є і чого немає
навчися приходити довірливо й лагідно
і відходити просто
як світло увечері гасне як птах засинає
як вода що тече в землю вертається
Остап Сливинський - український поет, перекладач, критик, есеїст. Автор п'яти поетичних збірок, вірші та есе перекладалися 13-ма мовами. Лауреат Літературної премії "Привітання життя", Премії Губерта Бурди для поетів з Центральної і Східної Європи. Перекладає з англійської, болгарської, македонської, польської, російської мов. Член редакції польсько-українсько-німецького літературного журналу "Радар".
Щось постійно горіло попереду
Щось постійно горіло попереду –
не орієнтир,
не знак заблуканих,
не багаття, не знак остороги,
нічиє житло, нічиї
полювання чи війна, що спинилися
тут назавжди,
не людина, не звір,
не сухе дерево, що впало у своє
чистилище,
невідступне, як душа світила, не
наказ і не допомога,
щось
солідарне з нами в безвиході,
безутішне, коли нам безутішно,
спокійне, коли
миримося з утратою.
Однакове в час війни і час миру,
глухе до прохань, але стривожене, коли
мовчимо надто довго. Однакове
для королів кварталу
і тих, кого женуть сходами.
Короткозоре і чуйне,
ніби мати в глибокій старості.
І не надія, бо
буває так, що немає надії,
а воно – є.
Олег Лишега — український поет, драматург та перекладач. Народився у 1949 році на Івано-Франківщині в родині вчителів. Вивчав англійську філологію у Львівському університеті, але був відрахований за участь в неофіційному літературному колі «Львівська богема» та публікацію в самвидавному альманасі «Скриня». Служив у Бурятії, працював на фабриці у Тисмениці, потім художником-декоратором сцени у Києві, закінчив кінофакультет Київського державного інституту театрального мистецтва, одружився. Олегові було офіційно заборонено публікуватися з 1972 по 1988 роки. Перша його книжка під назвою «Великий міст» з'явилася у 1989 році, а вже через рік вийшла друком збірка «Оповідок давнього Китаю». У 1997—1998 роках Лишега відвідав Пенсильванський університет, отримавши стипендію Фулбрайта. Лишега — перший український поет, якого було нагороджено премією ПЕН-клубу за поетичний переклад.
ПІСНЯ 551
Поки не пізно – бийся головою об лід!
Поки не темно – бийся головою об лід!
Пробивайся, вибивайся –
Ти побачиш прекрасний світ!
Короп – той навпаки, зануриться в глибини,
Втече на саме дно –
Та короп і служить для того,
щоб колись бути пійманим, раніш чи пізніше..
Але ж ти людина – тебе не впіймає ніхто.
Коропи – ті не такі.
Цілі століття повільно осідають
Їхні зграї, полохливі і темні, –
Вони віддаляються в протилежний бік –
Бач, наше століття давно поспішає вслід? –
Торкається плавником як рукою їхніх плавників
І втікає.. ти покинутий? – але ж ти людина –
Не відчаюйся – ти проб’єшся.
Поки не пізно – бийся головою об лід!
О прекрасний неозорий засніжений світ...
Блог проекту: http://wordyssey.tumblr.com/
Прийшов час ближче познайомити вас із поетами та віршами, що беруть учась в мандрівці:
Маріанна Кіяновська — українська поетеса, прозаїк, есеїст, перекладач, літературний критик та літературознавець. Член Національної спілки письменників України. 1997 року закінчила філологічний факультет Львівського університету. Координатор Львівського осередку Асоціації українських письменників. У 2003 року стала стипендіатом програми Міністра культури Польщі «Gaude Polonia». У 2004-2006 роках вела рубрику «Нова польська література» у журналі «Кур'єр Кривбасу». З 2011 року є засновницею та директором незалежної літературної премії «Великий Їжак», якою відзначаються автори найкращих сучасних україномовних книжок для дітей.Диптих (із присвятою Мілошеві)
якби місто звідки все починалося
було тільки містом
місцем
а не місцем на карті
не сотнею фотографій
з обличчями й без
якби вітер і сніг
якби маслини й цитрини
якби кава й вино
якби все що всередині
кожної з книг
не залишало плям
наприклад на шкірі або на бруківці
наприклад як тінь
якби минуле було тільки минулим
або не тільки минулим
не тільки
поет міг би бути тільки поетом
або не тільки поетом
не тільки
сходить і заходить
сходить і заходить
сходить і заходить
і так весь час
смерть як сонце
у віршах і поза ними
а розуму птах
не в гнізді і не в клітці
не в вусі не в оці і не в руці
а десь посередині
дуже посередині
дуже
ходить і ходить
не може літати
встає і сідає
і так весь час
Сергій Жадан — український письменник, перекладач та громадський діяч. Літературні твори Сергія Жадана одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені тринадцятьма мовами, зробивши автора одним з найвідоміших сучасних українських письменників. Сергій Жадан є також активним організатором літературного життя України (з 2000 року — віце-президент Асоціації українських письменників), учасником мультимедійних мистецьких проектів, а також акцій громадянської непокори. У 1996 році закінчив Харківський Національний Педагогічний Університет ім. Г. С. Сковороди, факультет українсько-німецької філології, у 1996-1999 рр. навчався в аспірантурі цього ж університету, захистив дисертацію присвячену українському футуризму.Любити тебе навіть по смерті
Ти пам’ятаєш той підозрілий будинок,
заселений якимись невтішними зомбі?
Після пошуків житла, спання на стільцях
і у ваннах, після кількох ночей готельної печалі,
ти торкалася пальцями його цегли,
і вона була тепла й груба,
наче свиняча шкіра.
Пам’ятаєш того старого, який трапився нам на сходах?
Притиснувшись до стіни, аби пропустити,
він завмер, дивлячись услід настороженим поглядом.
Як він ловив кожен твій рух,
заворожено задивляючись угору,
доки в потоках сонця й пилу
спалахували твої порцелянові литки,
горіли твої солодкі коліна.
Сержант, який вів його справу, питав розгублено й недовірливо:
- Ну як же так? Місяць! Минув цілий місяць!
Ви що – не помічали, що він зник, що його немає? Цілий місяць?!
- Ну що ж, - виправдовувався я, - це був найкращий місяць у нашому житті.
- Ну а запах? – Не міг заспокоїтись сержант. – Ви що – не помічали запаху?
- Ну що ж, - не погоджувався я. – Живі тут пахнуть не краще.
- Ви знаєте, що він помер в ліжку? Просто над вами. Проїв собою матрац,
стік на підлогу. Ще трішки – зішкрібали б його зі стелі.
Невимовне літо починалось тоді за нашими вікнами,
гіркі новини передавали по державному радіо,
і якби я міг померти, я би помер під ті новини.
Ти візьмеш моє серце, коли воно зупиниться, ти наповниш
його надією, щоби воно знову забилося в твоїх руках.
Що він говорив, дивлячись тобі услід?
Що він міг сказати, побачивши тебе?
Любити тебе навіть по смерті.
Я буду любити тебе навіть по смерті.
Ми чекаємо на неї, аби вилітати в повітря,
пробиваючи в темряві тунелі та ями.
Давай, старий зомбі, рухай кінцівками,
підспівуй смерті, підігравай їй на
розбитому банджо.
Співай про те, що ти знаєш краще за інших.
Час не має над нами влади, ми відганяємо його своїм співом.
Наша любов весело плескає в долоні,
щоденно поливаючи квіти
на наших могилах.
Богдана Матіяш — поетеса, редактор, літературний критик. Навчалася в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». 2004 року закінчила магістерську програму «Філологія. Історія, теорія літератури та компаративістика». У 2004-2008 рр. була аспіранткою кафедри філології. Добірка віршів «Твоя любов проста й усміхнена» увійшла в антологію «Метаморфози. Десять українських поетів останніх десяти років». Перекладає з польської й білоруської мов. Редактор видавництва та часопису «Критика». Представник київської редакції часопису «Український журнал» (Прага). У 2010 році отримала нагороду від Союзу Українок Америки та Фундації Лесі та Петра Ковалевих за збірку «розмови з Богом».ті що люблять подивися які вони прості і красиві
делікатні як найперше ранкове світло
безтривожні як голуби
ті що люблять поглянь як багато вони віддають
і як легко усе що приходить приймають
подивися на їхні долоні повні скарбів
на їхню шкіру на їхні очі на усміх
радісний і щасливий на їхній спокій
погідний як літній вітер
ті що люблять вони як дельфіни
що вистрибують із води веселі й лагідні
розбризкуючи довкола сотні бризок
розливаючи довкола стільки світла
навчися в них дякувати за все що є і чого немає
навчися приходити довірливо й лагідно
і відходити просто
як світло увечері гасне як птах засинає
як вода що тече в землю вертається
Остап Сливинський - український поет, перекладач, критик, есеїст. Автор п'яти поетичних збірок, вірші та есе перекладалися 13-ма мовами. Лауреат Літературної премії "Привітання життя", Премії Губерта Бурди для поетів з Центральної і Східної Європи. Перекладає з англійської, болгарської, македонської, польської, російської мов. Член редакції польсько-українсько-німецького літературного журналу "Радар".
Щось постійно горіло попереду
Щось постійно горіло попереду –
не орієнтир,
не знак заблуканих,
не багаття, не знак остороги,
нічиє житло, нічиї
полювання чи війна, що спинилися
тут назавжди,
не людина, не звір,
не сухе дерево, що впало у своє
чистилище,
невідступне, як душа світила, не
наказ і не допомога,
щось
солідарне з нами в безвиході,
безутішне, коли нам безутішно,
спокійне, коли
миримося з утратою.
Однакове в час війни і час миру,
глухе до прохань, але стривожене, коли
мовчимо надто довго. Однакове
для королів кварталу
і тих, кого женуть сходами.
Короткозоре і чуйне,
ніби мати в глибокій старості.
І не надія, бо
буває так, що немає надії,
а воно – є.
Олег Лишега — український поет, драматург та перекладач. Народився у 1949 році на Івано-Франківщині в родині вчителів. Вивчав англійську філологію у Львівському університеті, але був відрахований за участь в неофіційному літературному колі «Львівська богема» та публікацію в самвидавному альманасі «Скриня». Служив у Бурятії, працював на фабриці у Тисмениці, потім художником-декоратором сцени у Києві, закінчив кінофакультет Київського державного інституту театрального мистецтва, одружився. Олегові було офіційно заборонено публікуватися з 1972 по 1988 роки. Перша його книжка під назвою «Великий міст» з'явилася у 1989 році, а вже через рік вийшла друком збірка «Оповідок давнього Китаю». У 1997—1998 роках Лишега відвідав Пенсильванський університет, отримавши стипендію Фулбрайта. Лишега — перший український поет, якого було нагороджено премією ПЕН-клубу за поетичний переклад.ПІСНЯ 551
Поки не пізно – бийся головою об лід!
Поки не темно – бийся головою об лід!
Пробивайся, вибивайся –
Ти побачиш прекрасний світ!
Короп – той навпаки, зануриться в глибини,
Втече на саме дно –
Та короп і служить для того,
щоб колись бути пійманим, раніш чи пізніше..
Але ж ти людина – тебе не впіймає ніхто.
Коропи – ті не такі.
Цілі століття повільно осідають
Їхні зграї, полохливі і темні, –
Вони віддаляються в протилежний бік –
Бач, наше століття давно поспішає вслід? –
Торкається плавником як рукою їхніх плавників
І втікає.. ти покинутий? – але ж ти людина –
Не відчаюйся – ти проб’єшся.
Поки не пізно – бийся головою об лід!
О прекрасний неозорий засніжений світ...
Блог проекту: http://wordyssey.tumblr.com/
Новини проекту ви також можете знайти на Літературному порталі «LITFEST» (www.litfest.ru) та на сайтах організаційних й інформаційних партнерів проекту: Форум видавців, Книжковий арсенал, "Obreey store", ТСПП, "Платформа", "Київський міський туристично-інформаційний центр", Журнал "Community", Молоде радіо, Радіо "Культура", літклуб "Маруся", "Meridian Czernowitz", портал "Укр.Літ", портал "newstock", культурний портал "Експеримент", Портал "Буквоїд", Сайт "Телекритика", "АртВертеп", "Свідомо", "Друг читача", портал "Культура", портал join.ua, портал ukrhome.net, сайт "Almamater" та інші.