Вірші Наталії Бельченко в перекладах Маріанни Кіяновської
Категорія: «Переклади рос/укр» | Переклад: Маріанна Кіяновська | Перегляди: 2571
Наталія Бельченко — українська поетеса й перекладачка. Пише російською й українською мовами. Член Національної спілки письменників України з 2003 р. Авторка поетичних збірок і численних журнальних добірок, опублікованих в Україні та за кордоном. Певний час працювала в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. З 2005 - літературний редактор журналу «ШО».
Друкується з 1990 р. Поетичні добірки виходили в журналах і альманахах «Радуга», «Collegium», «Зоил», «Византийский ангел», «Соты», «ШО», «Многоточие», «Черновик», «Вавилон», «©оюз Писателей», «Черным по белому», «Дружба народов», «Октябрь», «Новый мир», «Волга», «Новый берег», «День и ночь», «Вестник Европы». Вірші представлено в антологіях «Антология современной русской поэзии Украины» (Х., 1998), «Киев. Русская поэзия. ХХ век» (К., 2003), «Освобождённый Улисс» (М., 2004), «Ветка былой Эллады. Греческие мотивы в современной русской поэзии» (Х., 2004), «Київ. Анатомія міста. ХІХ.ХХ.ХХІ...» (Х., 2009), «Жіночий погляд» (Х., 2009), т.і..
Авторка поетичних збірок: «Смотритель Сна» (1997), «Транзит» (1998), «Карман имен» (2002), «Зверек в ландшафте» (2006), «Ответные губы» (2008), «Бродяга/Беглец» (2010), «Зримородок» (2013).
Твори перекладено українською, німецькою, французькою, англійською, польською, болгарською, голландською та корейською мовами. Опубліковані у виданнях Росії, Німеччини, Швейцарії, Австрії, США, Польщі, Нідерландів.
* * * Коли народження керує Волхвами — щоб лишили дім, Тоді по місту йде, хто чує Той поклик, явлений не всім. В Різдва заріччя повернулись Ті, хто далеко — і самі. Їм вогники в мансардах вулиць – Як бакени ріки в пітьмі. По бездоріжжі, по безводді Волхвам допитливість щемить, І ось вони уже при вході: Зоря говорить і горить. Волхви схилилися в поклоні, Народження ждучи Царя. Так добре в матері у лоні, Та час настав, горить зоря. | * * * Когда рожденье – руководство Для любознательных волхвов, Тогда по городу идётся На самый неприметный зов. В заречье Рождества вернулись Кто от любимых далеки; Им огоньки в мансардах улиц – Как бакены ночной реки. Меандры и речные мели Прошли беспечные волхвы, И вот теперь они у цели: Звезда у самой головы. И одарить среди младенцев Осталось только одного… Так хорошо ему под сердцем, Но время выманить его. |
* * * В лісі вночі виростаєш, як гриб, Диханням грієш неляканих риб, Перехилившись з байдарки. Хвоя, трава пропікають наскрізь, Щоб не згубились ніколи колись Ці подарунки, ці хмарки. Подих грибниці, судин метушня, Йде проводир, ти за ним — навмання, Маючи нині і присно Сплеску нічного на плесі розряд, Тіла пругкого грибний аромат, Мед первородства — вітчизну. | * * * Ночью в лесу вырастаешь, как гриб, Греешь дыханьем непуганых рыб, Перегибаясь с байдарки. Хвоя, травинки пронзают насквозь, Чтоб никогда потерять не пришлось Эти земные подарки. Дышит грибница, а лёгкие спят, За посвящённым идёшь наугад, И у тебя остаётся Всплеск безнадежный на зыби речной, Тела упругого запах грибной, Вязкий глоток первородства. |
* * * Він стопроцентний Геракліт, Він не захоче над і під ввійти повторно. А просто буде ждати весь, Щоби гладка поверхня плес — Йому по горло. До Стугни в простоті своїй Ріки ідеш на водопій, І в цім — звірине. З губ не зійде, з рук не зійде Дочасне вод змикання, де У плоть і кров твою впаде Осколок глини. | * * * Он стопроцентный Гераклит, Он никогда не норовит Войти повторно. А просто будет ожидать, Чтоб стала штилевая гладь Ему по горло. К Унаве, Стугне и другой Реке идешь на водопой Почти звериный. С губ не сойдёт, с рук не сойдёт До срока замыканье вод. До первой крови проберёт, Последней глины. |
* * * Коли крізь пам'ять новина повіє — Посунеться, зелена і німа Юрма тисячолистих деревіїв; Ти ж — деревійка, все така сама. І все такі ж — Татарки крутосхилами, Лук’янівкою, іноді Сирцем, — З численними дарунками щасливими, Волхви приходять в дім, як світло це. Аби лише не страхом, тінню Місяця, Аби лише не трав гіркі сліди, — Все те, що назавжди від нас очиститься… Та що, коли — по колу, назавжди? | * * * Когда сквозь память новое протиснется — Подвинется зеленая толпа Тысячелистников; тысячелистница, Всё так же пахнешь ты и так груба. Всё так же пробираются Татаркою, Лукьяновкой, Кудрявцем и Сырцом, Нагружены счастливыми подарками, Волхвы — и попадают в нужный дом. О, только бы не страхом и бессмыслицей Запомнилось, а снегом и травой, Всё то, что навсегда от нас очистится… А вдруг — пойдет по новой, круговой? |
* * * Коли все, що більше, Колись настає, Як осінь, наприклад, І силу дає Себе не жаліти, Вохристо-багряна, Ти пам’яттю майже завдячуєш ранам, — Ідеш дуже просто, забувши про зло, А там — неминуче живе джерело: В нім — ймення пташині, І листя на глині, Що руху чекає в буття серцевині. | * * * Когда всё, что больше, Берет в оборот, Как осень, к примеру, И силы даёт Себя не беречь, Ведь отмерен с запасом И памятью небереженью обязан, — Идешь напрямую, забыв про тупик, А там обязательно будет родник: В нем — имя второе, И листья, и хвоя, Заждавшиеся в сердцевине покоя. |
* * * Вселагідна осінь полів і дібров Прийшла. І настоялись вина На вітрі надсадному; день — птахолов, Що впав серед птиць на коліна. Затерпла земля, мов горіх в кулаці, Життя ж — половинка горіха, Допоки розмазував пил на щоці, Допоки зненацькіла втіха. Калина кривавить дівством, ніби звір, Дівства ж не трапляється нині: Народжений гермафродит для офір На живородящій калині. Він вглиб увійде родового стебла, Де Мойра з Мокошею — друзі, І зніме прокляття. В роду не без зла Воздасться усім по спокусі. У слові живому — віднайдення дня, Ще предком настояні вина, Та буде під серцем колоти стерня, Щоб тямилась власна провина. | * * * Целебная осень полей и холмов Пришла. Обостряется зренье, Как лемех на пахоте; день — птицелов, Упавший средь птиц на колени. Затерпла земля, как орех в кулаке, И жизнь — не крупнее ореха, Пока на лопатках валялся в тоске, Пока не латалась прореха. Но там, где калина девицей кровит — Девичества нет и в помине: Рождается жертвенный гермафродит На живородящей калине. Он вглубь родового строенья войдет, Где Мокошь и Мойра — подруги, И снимет проклятье. И вытравит род Свои роковые недуги. И всё оправдается в слове живом, Как в предках сгустилось когда-то, Но будет у сердца колоться жнивьём, Чтоб помнило, что виновато. |
* * * Хочеш дівчинку Домініку, Яснооку і світлолику, Чорноброву, як я і ти? Бо ж нічого понад знамення — Із ненатлості безімення У любов дитя привести. Не сказавши нікому, хто це, Що римується з днем і сонцем, Що стається у серці в нас. Ця жага нам колись воздасться Втаємниченням і причастям, На якому воздвигся час. Ця жіноча Дитина-Слово Вся — від Києва, вся — Дніпрова, Щоб життя не втекло в діру, Воздамо благодаті тим же, Світло в подиві народивши Домініку свою, сестру. | * * * Хочешь девочку Доминику, Узнаваемую по лику, Черным бровкам твоим-моим? Ничего нет важнее знака — Из неназванности, из мрака Взять младенца, чтоб был любим. Никому не расскажем, кто он, С кем рождением зарифмован, Чья дорога им продлена. Этой жадности можно сбыться Посвящением очевидца В то, чем держатся времена. Он — от Киева, он Днепровый, Этот женский Ребенок-Слово. Чтоб не вытекла жизнь в дыру, Перехватим ее объятьем, Изумлением перехватим, Доминику родим, сестру. |
У Мильному провулку Ківш, упавши під Єрусалимом У Йордан, – по Києву пливе: Ріками підземними, незримим — Лиш йому відомим, де живе Сил великих правзаємодіє: Устя із вустами міст злились, І пливе знамення, і радіє, Що і ти знайдеш його колись. Увійшовши в русла незамулені, Слід губів лишивши на ковші, Зрозумієш раптом, чим минуле Говорило з пам’яттю душі. А тепер — дощенту привідчинена, Бо вустами й устями близька, Радість благодаті безпричинна, По очах прочитана ріка. | В Мыльном переулке Ковш упал под Иерусалимом В Иордан — и Киевом плывет: По подземным речищам незримым, Лишь ему известным током вод. Удалось соприкоснуться силам — Теплыми губами городов, Чтоб к тебе знамение доплыло, Если будешь к этому готов. По лодыжки в тайных реках стоя, Губы отпечатав на ковше, Понимаешь то, о чем с тобою Говорило прошлое вотще. А теперь вплотную оказалась, Потому что устьями близки, Беспричинно-благостная радость По глазам читаемой реки. |
* * * Серце, мов м’ячик, впаде під ноги, В горлі і в місті клубком вологим Тлінність достигла, пропахло потом Все, що безсмертя хапає ротом. Кинеться вулиця в ніч змією, Вигнеться друга услід за нею, Тужиться в коконі дім-шовкопряд, Нервом — ліхтарні світлА у ряд. Всяк, хто прямує, і всяк, хто застиг, — Наче вишневий крихкий пиріг. Площа нагадує чайний сервіз, Пара здіймається ввись — придивись. Як пречудово напитись з суниць Чаю, на колір — як грудка в синиць, З теплих, розписаних рясно горняток, З того пупка, де пригрівсь початок Днів. Під пупком — Прорізну зашито, Кесаря шрам чи апендициту, Скверик Шевченка в солодкій пітьми. Вийми-но руку — ми тут не самі. Можна не жити любов’ю цією, Можна вважати на трьох маячнею Все, що стається, — разом, не окремо: Київ не зрадить нас, ми — не вмремо. | * * * Сердце заводится с пол-оборота. В горле и в городе влажное что-то. Спелая бренность, опасный проём, Всё, что к бессмертию тянется ртом. Вынырнет улица, даль подминая, Выгнется следом за нею другая, Тужится в коконе дом-шелкопряд, В ряд фонари напряжённо горят. Каждый идущий и каждый стоящий Свежепечёного яблока слаще. Площадь похожа на чайный сервиз, Пар поднимается вверх — присмотрись. Как хорошо, что мы можем напиться Чаю, желтеющего, как синица В чашке, расписанной наискосок, В жизни, пригревшейся там, где пупок. Ниже пупка Прорезная зашита, Кесаря шрам или аппендицита, Скверик Шевченко, мохнатый ботсад… Вытащи руку — за нами следят. Можно не думать о городе этом, Можно считать одновременным бредом Всё, что случается с ним и в нём — Он не предаст, а мы не умрём. |
* * * Іди, іди, дорога буде, Усім судилася вона. Її в підошвах носять люди Чи просто в погляді з вікна І муки болісніша, з тою Між пауз безвістю ходи, Ти станеш тихо-мовчазною, Коли проявиться сліди Споріднення з земним пейзажем Задовго до шляхів земних. Пропащі спогади без вражень Гостріші втрат майбутніх всіх. Триває поза іменами Зв’язок, замкнувшись на не-суть. Ввібгалась в дно очної ями Зіниця, що вміщає путь. | * * * Иди, иди, дорога будет, Она на всех запасена. Ее в подошвах носят люди Или во взгляде из окна. Мучительнее перерыва В ходьбе – не зная ничего, Ты просто станешь молчалива, Когда проявится родство, Запечатленное в пейзаже Задолго до земных путей. Воспоминанье о пропаже Потери будущей сильней. Всё потому, что длится, длится Закольцевавшаяся связь. Пытается вместить глазница Наполненный дорогой глаз. |
Переклала з рос. - Маріанна Кіяновська
Маріанна Кіяновська (нар. 17 листопада 1973 року в м. Жовква) — українська письменниця, перекладач, дослідниця літератури. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка (1997). Лауреат багатьох українських поетичних і літературних конкурсів.
Авторка поетичних книжок, збірок оповідань, кількох книжок перекладів. Вірші, проза, переклади публікувалися зокрема в журналах "Світовид", "Сучасність", "Четвер", "Кур’єр Кривбасу", "Київська Русь", "Золота пектораль", "Потяг'76", "Радар", альманахах "Кальміус", "Королівський ліс-1", "Королівський ліс-2", у перекладах - в "Literatura Na Świecie", "Studium", "Akcent", "Ukrainian Quarterly", "The Wolf", "Knjiћevni magazin", "Šiaurės Atėnai","Ulduz", "Новый мир", "Литературная Газета", "Волга", "Forbes-Украина.Woman" та ін. Перекладає поезію, насамперед — польську. Окремими книгами вийшли переклади віршів Саліма Бабуллаогли, Юліана Тувіма, Евгеніюша Ткачишина-Дицького, Адама Відемана.
Член Асоціації українських письменників, Національної Спілки письменників України, українського ПЕН-у. Засновник і директор Літературної премії "Великий Їжак" за найкращу україномовну книжку для дітей. Стипендіат програми Міністра культури Польщі "Gaude Polonia" (2003, 2009), стипендіат CEI Fellowship (Любляна, Словенія, 2007). Учасник другого і третього Світових конгресів перекладачів польської літератури (Краків, Польща, 2009, 2013), фіналіст Літературної премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського (2011). Лауреат Міжнародного фестивалю поезії "Київські Лаври" (2011). За версією "Forbes-Україна" — в десятці найвпливовіших українських письменників (2014), за версією журналу "Новое время" — в сотні найвпливовіших українських діячів культури (2014). Відзначена Почесним званням "За заслуги перед польською культурою" (Zasłużony dla kultury polskiej, листопад 2013).