Видавництво «Смолоскип» і Харківська правозахисна група запрошують 6 жовтня на презентацію спогадів «Невільничі мандри» відомого дисидента Івана Русина (за участі автора).
Іван Русин – член Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, активний учасник допартійного Народного руху України. Жив у Києві. Дочка Оксана, 1964 р. н. – біофізик, захистила дисертацію. Син Іван, 1971 р. н., – лікар, відомий науковець, професор кафедри інженерії та охорони навколишнього середовища факультету охорони громадського здоров’я Університету Північної Кароліни (США).
Учасник руху шістдесятників Іван Русин народився 8 листопада 1937 року, ще «за Польщí», у Речі Посполитій. У 1954-1959 рр. Іван навчався у Львівському політехнічному інституті за фахом інженерна геодезія. За розподілом працював у проектному інституті «Київоблпроект» інженером-геодезистом. «Хрущовська відлига» пробудила до національного життя не лише гуманітарну, але й технічну інтеліґенцію. Вона намагалася дозволеними методами, використовуючи офіційну трибуну, ґазету, радіо, навертати людей до українства. Це був тихий, але впертий спротив колоніяльному режимові.
За вказівкою з Москви наприкінці серпня – на початку вересня 1965 року було проведено низку арештів. Усього було затримано понад 25 осіб. Серед них – Іван Русин. П’ятигодинний обшук у його помешканні відбувся 28 серпня і завершився арештом. Усім арештантам було пред'явлене звинувачення за ст. 62 ч. 1 Кримінального кодексу Української РСР «антирадянська агітація і пропаганда».
Під час обшуку в Івана Русина вилучили книжки Михайла Грушевського, «Історію русів» (ІІ половина ХVІІІ ст.), спогади Софії Русової, вірші та «Щоденник» Василя Симоненка, вірші Івана Драча, Миколи Вінграновського, друкарську машинку, копіювальний папір, за яким згодом експертиза встановила, що на ній друкувалися ті вірші і стаття "З приводу процесу над Погружальським", позов до суду С. Караванського на міністра освіти Даденкова.
У січні 1966 почалися судові процеси. 25 березня 1966 року підсудні були привезені на судове засідання Київського обласного суду. На їхнє радісне здивування, їх зустріли з букетами гвоздик Ліна Костенко, Алла Горська, Надія Світлична, Іван Дзюба. Судове засідання тривало тиждень у закритому режимі. Русин був засуджений на 1 рік позбавлення волі в таборах суворого режиму. Інкримінували зберігання, виготовлення і розповсюдження антирадянської літератури, до якої зарахували також книжки М. Грушевського, спогади Софії Русової, «Історію Русів», а до усної антирадянської агітації – цитування Тараса Шевченка (sic!).
У травні 1966 р. Іван Русин прибув етапом у табір №11, що на станції Явас у Мордовії. Тут Іван познайомився з найавторитетнішим політв’язнем Михайлом Сорокою, зі Святославом Караванським, з повстанцем Василем Підгородецьким, з шістдесятниками братами Михайлом та Богданом Горинями, з Михайлом Осадчим, з письменником Юлієм Даніелем, з литовським поетом Кнутсом Скуєніксом. Русин щиро шкодував, що його термін так швидко скінчився. Звільнений у суботу 27 серпня 1966 року.
Увечері 12 січня 1972 року Іван зайшов до Євгена Сверстюка. Той лежав з високою температурою. Щойно в його домі відбувся обшук. 14 січня Іван став випадковим свідком арешту Сверстюка, у зв’язку з чим і сам був брутально схоплений і затриманий на цілий день.
15 жовтня 1976 року Іван Русин був ув’язнений на 7 р. за цілком сфабрикованим звинуваченням у «присвоєнні державного майна шляхом зловживання службовим становищем» (ст. 84 КК УРСР) – нібито завищив собі терміни відряджень і присвоїв загалом 1.002 крб.
Про видання:
РУСИН ІВАН. НЕВІЛЬНИЧІ МАНДРИ / І. І Русин; вступна стаття В. В. Овсієнка; малюнки О. І. Заливахи. – Харків: ТОВ «Видавництво Права людини», 2015. – 284 с. [16] арк. іл.
На Заході, де тепер Автор бавить онуків, прийнято писати історію своєї родини, хоч би вона й не була визначною. Донедавна в Україні написати таку історію означало б скласти самодонос. Тяжкими зусиллями таких подвижників, як Іван Русин, нам удалося зруйнувати комуністичний тоталітарний режим, зламати цензуру. І він написав не просто свою історію – він написав історію одного з блискучої плеяди шістдесятників, якому довелося двічі стояти перед совєцьким судом, причому вдруге – за сфабрикованим кримінальним звинуваченням. Це в 60 – 80-х роках XX ст. було типовим явищем. Це свідчення про друзів-шістдесятників Панаса Заливаху, Євгена Сверстюка, Аллу Горську, Івана Світличного, а також про наших ворогів-кагебістів. Ця книжка про те, як інтелігентний українець зберігає власну і національну гідність у «малій» та «великій» політичній та кримінальній зоні. Це – заперечення скверни комунізму. Це – приклад для нащадків: не бійтеся, якщо за вами правда, то з вами Бог.
Четвер, 6 жовтня, о 18:00. Вхід вільний. Книгарня «Смолоскип», вул. Межигірська, 21