27 Січня 2021, 05:52 | Реєстрація | Вхід
/ Події / 17 лютого: презентація нової книги Сергія Жадана "Месопотамія" (м.Київ) - 1 Лютого 2014

17 лютого: презентація нової книги Сергія Жадана "Месопотамія" (м.Київ)

Категорія: «Події»
Дата: 01 Лютого 2014 (Субота)
Час: 15:43
Рейтинг: 0.0
Матеріал додав: pole_55
Кількість переглядів: 1207



17 лютого у «Майстер-класі» (м.Київ, вул. Лаврська, 16а) відбудеться презентація нової книги Сергія Жадана "Месопотамія".

«Месопотамія» — це дев’ять прозових історій і тридцять віршів про любов і смерть, освідчення і зради, втечі і повернення, ніжність і жорстокість. Усі тексти цієї книги — це життя міста, хроніка вуличних сутичок і щоденних пристрастей. Її герої переходять з однієї історії в іншу, а потім — у вірші. Фантастичні образи, вишукані метафори, гумор і філософські відступи. Словом те, чого ми чекаємо від Сергія Жадана, але в новій неочікуваній формі.


"Нова книжка Сергія Жадана – це ніби і збірка оповідань, а ніби й роман.

Але почнемо з назви. Месопотамія кожному, хто читає цей текст, відома зі шкільних підручників як Межиріччя. Тож не випадково місцем дії в "Месопотамії" є місто, що "стояло на пагорбах, в межиріччі, омиваючись із двох боків руслами".

Тут особливий плин часу, особливий темп руху і відтінок повітря. До речі, відголоски подібного хронотопу вже чулись і у "Ворошиловграді", і у "Палаті №7".

Саме в "Месопотамії" Сергій Жадан створив повноцінний художній всесвіт, а не звичний мені камерний простір, де всі всіх знають.

Це місто, цей всесвіт – Вавилон і Багдад, Нью-Йорк і Лондон, Київ і Париж - будь-яке велике місто біля води. Найбільш важливі саме оці його побережність, порубіжність і подорожність.

Кожен текст "Месопотамії" присвячений одному герою, названий його іменем. Як і в старому-доброму "Декамероні", одна оповідь час від часу стає рамкою для іншої оповіді, а персонажі мандрують із тексту в текст.

Перший текст "Месопотамії" - про боксера Марата. Тобто про його поминки. Після застілля друзі згадують Марата, і на очах у читача народжується народний героїчний епос. Майже як "Пісня про Гільгамеша" - жодного програного бою, відкрите серце, справжня чоловіча дружба, а ще всі жінки витирали волоссям його взуття.

Подібні ковзання між умовним "реалістичним" і умовним "міфологічним" модусом повторяться ще не раз.

Тож не варто читати "Месопотамію" тільки як текст про життя мешканців доволі депресивного пострадянського міста. Сюди треба додати ще й дрібку міфологічності та навіть певної казковості з епічністю вкупі.

Символічним є останній прозовий розділ – "Лука". Тут за сюжетом декілька друзів збираються за містом для своєрідної тайної вечері, щоби попрощатися зі смертельно хворим Лукою. Вечеря закінчується колективним купанням – в останньому прозовому тексті герої нарешті покидають місто, нарешті приходять до води, пливуть… і десь самі собою зникають. Із Лукою залишають тільки троє - нікому не знайома жінка, друг і його вагітна колишня. Всі четверо на щось чекають.

Оця фінальна сцена чекання віддзеркалюється і в останній частині книжки – поезіях розділу "Уточнення та узагальнення":
Можливо, вона чекає.
Можливо, навіть на мене.

"Месопотамія" - це книжка про повернення. Її герої, здається, нарешті кудись дійшли. Щоби знову піти і знову чекати."

Ірина Славінська, літературний оглядач "Української правди. Життя"


17 лютого, 19:00.
«Майстер-клас», м.Київ, вул. Лаврська, 16а


0 коментарів

Залишити коментар

avatar