21 Вересня 2020, 22:03 | Реєстрація | Вхід
/ Події / «Голоси київських річок». Річка Совка літературна. - 22 Травня 2013

«Голоси київських річок». Річка Совка літературна.

Категорія: «Події»
Дата: 22 Травня 2013 (Середа)
Час: 13:28
Рейтинг: 5.0
Матеріал додав: pole_55
Кількість переглядів: 2075



На київській річці Совці 19 травня лунали вірші. І не просто вірші, а твори, присвячені саме малим річкам. До річок-невеличок зверталися й Микола Вінграновський («Сама собою річка ця тече…», і Микола Руденко («Віта»), і Ліна Костенко «Мені відкрилась істина печальна…»; Ігор Римарук писав про Чорторий).

Продовжили традицію і зосередились переважно на київських водоймах (серед яких історичні Либідь, Почайна)  учасники літературного конкурсу «Голоси київських річок»

Мета конкурсу – засобами художнього слова, красного письменства привернути увагу до долі наших річок, яким у Києві непереливки. Хотілося вивести поезію на свіже повітря, вдихнути дієвий, застережливий зміст у мистецький твір, бо наші думки, а надто слова – здатні справджуватися. Відчулася потреба вкинути в ноосферу небайдужий естетичний посил. І ось – літературні читання і нагородження переможців на березі річки, яку щойно чистили від сміття активісти спільноти «Малі річки Києва». Сподіваюсь, усім сподобалося, включно з Совкою.  

Члени журі – Михайло Сидоржевський, Мирослав Лаюк, Володимир Триліс та Дмитро Мурін висловили свої екологічні ідеї, поділилися враженнями від творів, серед яких, до речі, була й мала проза та дві пісні. Грошові винагороди від Спілки письменників України отримали: за 1 місце Валерія Богуславська та Вікторія Осташ і за третє – Василь Махно (він свою винагороду віддав на заходи по рятуванню річок) та Марія Луценко. Приз від громадської організації «Громадянська позиція» (це її керівник Дмитро Мурін зорганізував прибирання на річці) дістався Анатолію Лємишу. Житомирська компанія з виробництва очисних споруд«БІОТАЛ» відзначила Ганну Шевченко та Михайла Стригу. А для всіх авторів чудові призи-кераміку виготовила Людмила Куклєва.

Активісти екоакції не обмежилися прибиранням, а ще й розмістили заклики до громадян з проханням не смітити і відповідними ілюстраціями. Серед учасників заходу був Віктор Вишневський – автор книги «Малі річки Києва». Фінальним акордом зустрічі став виступ музиканта-мультиінструменталіста Ореста Криси. А тексти конкурсантів органічно вписалися в ландшафт і можуть скласти художню основу як екологічного й краєзнавчого, так і літературного видання. Є також ідея (Дмитра Кобринського) створити інтерактивну гідролітературну мапу Києва з розміщенням на ній відповідних творів. До речі, свято ще триває: на цьогорічному «Книжковому Арсеналі» 25 травня заплановані поетичні читання авторів конкурсу (16:00 – 17:00 Зала 1. Журнал «ШО»представляє: фестиваль «Київські Лаври» на «Книжковому Арсеналі». «Голоси київських річок». Поетичні читання. Модерує Наталя Бельченко). Запрошуємо всіх річколюбів!


Валерія БОГУСЛАВСЬКА

З-ПІДЗЕМЛІ

І заговорить голос крові
Підземно скутої ріки:
– Чим завинила я Петрові,
Чим завинила я Дніпрові
Тоді і нині – навіки?

Чи це не я в собі хрестила
Твоїх, Кий-граде, городян?
Не кожній річці так щастило…
Чи мирром гіршимїх змастила,
Не підмостила, як Йордан?..

Невдячна доля іповчальна.
Коротка пам’ять у людей.
У кам’янім мішку Почайна,
Ба навіть не згадаєш, де й

Коли –була– пропала –зникла,
Перевелася нанівець.
А що, хіба іще не звикла?
Ні? Вп’ялись палі, наче ікла.
Що, боляче? Мовчиш, як мрець.

Мов Калнишевський, ти, Почайно,
В отій норі засліплий кріт.
Затужиш по козацькій чайці–
Не зойкнеш. Придушили крик.

Б’є ув’язниці пропасниця,
Як авта десь в горі летять…
…Дніпру у темряві насниться
Ріки відтятої культя…

Виводять чайки чаєняток
Поза човнами, в комишах…
Чи не тобі, Почайно, натяк,
Щозвільнено і Калниша?..

ЛИБІДЬ

…І застигли, величаві,
Скам’яніли їм тіла,
Хоч би як їх величали…
А вона текла, текла.

Хвилі сміхотливі бігли,
Не спиняючись на мить,
Маяли рукава білі,
Шовком вишита блакить.

Де ж тепер твій посміх, Либідь,
І купальські де вінки?
Хто тебе у бруд заглибив,
На ганьбу чи на погибель
Сплюндрувавши на віки?

Чиста діво, горда паво,
Пишна панно-течія,
Ти тепер–стічна канава,
Ти–ніхто і нічия.

Закували в камінь бранку,
Заплювали… Пом’яни…
Як братів у бій зібрати,
Як вони вже кам’яні?..

Василь  МАХНО

ДЖУРИНКА

це мовчання з землею зітліло
це Джуринка проходить крізь тіло
ви сідаєте разом за стіл
раз на рік на жовтневу Покрову
обережно наче корону
приміряєш повітряний стих

і важкий дерев’яний підшафок
самогон що тремтить у карафі
мовчимо схожі трохи на риб
може ми по Джуринці пливемо
у воді нам і тепло і темно
плавники наче леза бритв

може стіл цей що знає господар
підмивають Джуринки води
за тонкі наші всі плавники
ми не стримаєм навіть повітря
нас чекає Джуринки подвір’я
наші двері і наші замки

а Джуринка нам каже: я з вами
я згортаю вас із плавниками
ви вже риби хоча й за столом
вам не треба повітря ковтати
ні стихів на життя пам’ятати
ані дбати про самогон

ні про те що садити що їсти
ні як їхати зранку до міста
ні як спродати збіжжя чи дріб
ваші зябра годуються духом
я вода – й значить ваша посуха
ваша смерть і насущний хліб

приміряйте стихи ваші царські
бо ви риби для мене базарські
і тримайтесь за стіл і кропиву
бо як зрушаться води в Джуринці
попливемо водою й гостинцем
Горб-долиною косо і криво

в наших зябрах набилося клею
плавники обліпились землею
ми призначені значить коронні
пропустити Джуринку тілами
щоб вона була нами і з нами
цим стихом у повітрі й короні


Ольга САМОЛЕВСКАЯ

* * *
Вы думали – блядь я, вливая в меня нечистоты.
Я Лыбедь, я весть вам несу сквозь шальные века.
В истории вашей мои родовые истоки.
Канава теперь – древнерусская ваша река.

В ладонях держали меня, из ладоней и пили,
в меня окунались, спасаясь от знойного дня,
в меня заходили заморские чудо-флотилии,
века, словно в Лету, навек погрузились в меня.

И в водах моих лучезарных, широких и вольных,
а ныне живущих в зловонном бетонном гробу
уже отразились все ваши убийства и войны.
Деянья людские тащу на усталом горбу.

Неужто была полнокровной, игривой и гордой?
Доселе скользит надо мной золотая ладья…
Я Лыбедь – сестра основателей вашего города.

О, старость моя, о кромешная старость моя…


Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ

САМА СОБОЮ РІЧКА ЦЯ ТЕЧЕ

Сама собою річка ця тече,
Маленька річечка, вузенька, як долоня.
Ця річечка Дніпра тихенька синя доня,
Маленька донечка без імені іще.
Вона тече в городі в нас під кленом,
І наша хата пахне їй борщем.
Цвіте над нею небо здоровенно
Солодкими хмаринами з дощем.
Ця річечка тече для клена і для мене,
Її й тоді я бачу, коли сплю.
Я річечку оцю в городі в нас під кленом
Як тата й маму і як мед люблю.


Наталя БЕЛЬЧЕНКО

(С. Квірел:))

* * *
Кричать русалки, наче кішки,
У темряві нічних заток.
Котрась із них потрапить нишком
В рясний русанівський садок –

Квітучу гілку у волоссі
На ранок принесе вона.
В нас бавляться русалки й досі,
Де осока і мілина.

І на Труханових озерах,
Аж поки не з’явився міст,
Бува, із верболозу – шерех,
І промайне русалчин хвіст.

Пливи, русалочко цнотлива,
У вірші – не у верші – втрап.
Як для рибалки ти не диво,
Будь для поета ним хоча б!

Джерело: Дрогобицька інтернет-газета "Майдан"

Фото: Акція на річці Совка 19.05.2013.



Дмитро Мурін "Розгрібаю завали - і починає вода вирувати і очищатися )"



Олександр Черниш "Що я впіймав! ))"



"Трошки почистили"












0 коментарів

Залишити коментар

avatar