21 Лютого 2020, 05:48 | Реєстрація | Вхід
/ Новини / Ернест Хемінгуей про письменництво. - 6 Грудня 2012

Ернест Хемінгуей про письменництво.

Категорія: «Новини»
Дата: 06 Грудня 2012 (Четвер)
Час: 12:52
Рейтинг: 0.0
Матеріал додав: pole_55
Кількість переглядів: 1201




Пропонуємо Вашій увазі перлину колекції добірних порад – роздуми генія літературного мінімалізму Ернеста Хемінгуея про письменництво, його суть, призначення, стиль, техніку й інші аспекти професії й процесу.


Ернест Хемінгуей

Цього симпатичного бородатого чоловіка у светрі так чи інакше знає кожен. Ернест Хемінгуей – титан пера, прижиттєво визнаний класик світової літератури, лауреат Нобелівської й Пулітцерівської премій. Він прожив насичене подіями й пригодами життя, завершивши його тоді й таким чином, як сам вважав за потрібне. Гарячий серцем, із загостреним почуттям справедливості, Хемінгуей завше хотів бути в епіцентрі знакових для світу подій: проривався на передову у Першій світовій, боровся з фашистами в Іспанії, полював на німецькі підводні човни й брав участь у боях за Париж, Бельгію, Ельзас у Другій світовій. Спрага до життя не давала йому надовго осісти будь-де, він багато подорожував, жив у Франції, Іспанії, Африці й на Кубі, й скрізь йому було вільно й комфортно, бо Хем – це втілення духу свободи, держава в державі незалежно від місця проживання. Такий кочовий спосіб життя Хемінгуея лише посприяв розвиткові й поглибленню його творчості, наситив її, урізноманітнив. Де б не бував дядько Хем, звідусіль він «привозив» гостинці своєму читачеві: із Парижу – «Свято, яке завжди з тобою», з Іспанії – вогняну «Фієсту», з Африки – «Сніги Кіліманджаро», із Куби – «Старий і море», які будуть надихати, виховувати, підтримувати ще не одне покоління вдячних читачів.

Більше всього Хемінгуей-автор прагнув передати на папері правдиво й максимально чітко свої спостереження за навколишнім світом, переживання й досвід. «Він хотів зробити словом те, що Сезанн робив пензлем». Стилю Хема властиві стислість, жорсткість, влучність, виразність й певна недосказаність. Він обходився без витіюватих, барвистих «декорацій» у вигляді складних речей й яскравих епітетів, подавав читачеві саму суть. Хемінгуей писав з простотою генія. Його стиль з легкістю можна спародіювати, та неможливо повторити.

Хем вважав поганою прикметою говорити про те, як він пише. Однак його книги, листи друзям, інтерв’ю дають нам цілісну картину хемінгуеєвського бачення хорошого письменника, його техніки, стилю, професійних прийомів.



Редакція "Літфесту" пропонує вашій увазі підбірку професійних «порад» від Ернеста Хемінгуея:

1. Пишіть правдиво.

Писати добре означає писати правдиво. А правдивість розповіді залежить від того, як автор знає життя і наскільки добросовісно працює, щоб навіть коли він вигадує, це було схоже на правду.

Немає на світі справи складнішої, аніж писати просту, чесну прозу про людину. Спочатку потрібно вивчити те, про що пишеш, потім навчитися писати. На одне й друге йде все життя.

«Все, що ти повинен зробити – написати одне правдиве речення. Написати найправдивіше речення, яке ти знаєш».

2. Пишіть щодня.

Коли я працюю над романом чи оповіданням, то пишу щодня. Починаю якомога раніше, з першим промінням сонця. Ніхто не заважає, прохолодно, навіть холодно, але берешся до справи й по-тихеньку зігріваєшся. […] Почнеш, скажімо, о шостій ранку й працюєш до опівдня. Коли завершуєш, відчуваєш себе одночасно й спустошеним, й наповненим до краю, як це буває після зустрічі з коханою.

3. Про перерви в роботі.

Завжди зупиняйтеся, поки ще пишеться. Це збереже рух й не змусить працювати понад силу. Після цього не думайте більше про роботу, поки не почнете писати наступного дня. Так ваша підсвідомість буде працювати увесь час. Але якщо дозволите собі обдумувати й непокоїтися, то прогавите таку нагоду й ваш мозок стомиться ще до початку роботи.

4. Про літературний образ.

Коли письменник пише роман, він повинен створювати живих людей, а не літературних персонажів. Персонаж – це карикатура.
Якщо Ви лише описуєте кого-небудь, зображення вийде як на фото – пласке і, як на мене, невдале. Якщо ви наповните образ тим, що про нього знаєте, він стане об’ємним.

«Якого б успіху я не досяг, це трапилось завдяки тому, що я пишу про те, що знаю».

5. Про епітети й простоту.

Яким би гарним не був словесний оборот чи метафора, письменник повинен вживати їх лише там, де вони безумовно необхідні й незамінні, інакше через марнославство він зіпсує свою роботу. Художня проза – це архітектура, а не мистецтво декору, й епоха бароко минула.

Зауважте: якщо письменник пише зрозуміло, кожен може побачити, коли він фальшивить. Якщо ж автор напускає туману, щоб ухилитися від прямого ствердження [...], то його фальш виявити не так легко, й інші письменники, котрим туман потрібен для тих же цілей, із інстинкту самозбереження будуть хвалити його. Не треба змішувати справжній містицизм із штучною таємничістю, за якою немає жодних загадок, і до якої вдається бездарний письменник, намагаючись замаскувати своє невігластво чи невміння писати зрозуміло.

6. Про стиль.

Те, що дилетанти називають стилем, зазвичай спочатку лише незграбна спроба зробити щось своє, чого не було раніше, – адже ні один великий художник не схожий на своїх попередників. Спочатку люди бачать одну лиш нісенітницю. Потім думають, що ця нісенітниця і є стиль, й починають наслідувати. Це прикро.

- Як Ви створили свій власний стиль?
- Я намагався більш повно описувати життя таким, яким воно є. Інколи це було складно. От я і писав кострубато; цю мою «кострубатість» і назвали моїм стилем. Всі мої помилки й шорсткості дуже легко помітити, але їх назвали моїм стилем.

7. Про техніку.

У письменника-початківця все задоволення припадає на його долю, читач не отримує нічого. В такому випадку можна використовувати машинку, так писати легше й задоволення отримуєш більше. Але коли навчишся писати, вбачаєш своє завдання в тому, аби донести до читача все: кожне відчуття, все побачене, почуте, сприйняте. Для цього потрібно багато працювати над тим, що пишеш. Коли пишеш олівцем, то тричі можеш з різних точок перевірити, чи отримає читач те, що ти хотів йому дати. Спочатку перечитуючи написане від руки, потім – зчитуючи і виправляючи текст після машинки і, насамкінець, читаючи коректоване. Так що олівець дає вам додаткову третину шансів для покращення тексту.

8. Про редагування.

Найкраще кожного дня перечитувати написане спочатку й попутньо виправляти, а потім продовжувати. Коли написаного стільки, що кожного дня цього не зробиш, перечитуйте останні дві-три глави, а раз в тиждень читайте все спочатку. Так Ви досягнете цілісності.

«Ми всі – учні в ремеслі, в якому ніхто ніколи не стане майстром».

9. Про гарного письменника.

Гарний письменник за можливості знає все. Звичайно, так не буває. Коли письменник талановитий, здається, ніби він наділений знаннями від народження. Насправді це не так: він має від народження лише здібність отримувати знання без осмислених зусиль й за швидше, ніж решта людей, а крім того вмінням приймати чи відкидати те, що вже закріплене як знання.

10. Читайте якомога більше.

Я дуже багато читаю й слідкую за тим, щоб у мене завжди були книги.
Я думаю, варто вчитися письменництву у кожного, хто будь-коли написав щось, що може хоча б чогось Вас навчити.

Після робочого дня мені не хочеться думати про написане і я берусь за читання.

- Які книги варто прочитати письменнику?
- Йому варто прочитати все, щоб знати, кого йому доведеться обійти.


11. Про творчі рамки.

Який сенс писати те, про що вже було написано, якщо не зможеш зробити це краще? В наш час письменнику потрібно або писати про те, про що до нього не писали, або обійти письменників минулого у їхній же області.

Я намагався писати краще, аніж деякі письменники, що вже пішли від нас і чия цінність для мене безсумнівна. Вже давно я просто стараюсь писати якомога краще. Інколи мені щастить і я пишу краще, ніж можу.

12. Про принцип айсберга й цінність спостережень.

Якщо письменник знає достатньо про те, що пише, він може пропустити багато з того, що знає, і якщо він пише правдиво, читач відчує все пропущене так само сильно, ніби автор говорив про це. Величність руху айсберга в тому, що він лише на одну восьму здіймається над поверхнею води. Письменник, який багато замовчує через необізнаність, просто лишає пусті місця. Письменник, який настільки несерйозно відноситься до своєї роботи, що з усіх сил старається продемонструвати читачеві, який він освідчений, культурний та вишуканий, – всього-навсього папуга.

Якщо письменник перестає спостерігати, то це його кінець. Але спостерігає він несвідомо, не думаючи про те, як це може бути використано. Проте пізніше все, що він побачив, відстоюється у величезному запасі його знань й спостережень.

Спроба написати річ некороткочасного значення потребує повної віддачі сил, навіть якщо Ви працюєте по кілька годин в день. Письменника можна порівняти із криницею. Існують різні криниці, так як і різні письменники. Дуже важливо мати в криниці свіжу воду, і краще періодично в міру черпати з неї, аніж викачувати до дна й очікувати, поки вона знову наповниться.

- Що Ви вважаєте найкращою інтелектуальною підготовкою для того, хто чоче стати письменником?
- Передусім йому доведеться піти й повіситися, оскільки він переконається, що писати добре неймовірно складно. Тоді його потрібно безжалісно вийняти із зашморгу й змусити все життя намагатися писати якомога краще. В будь-якому разі для початку у нього буде оповідання про повішення.

13. Про людину й письменника.

Як людина Ви розумієте, що добре, що погано. Як людина Ви твердо знаєте, хто правий, хто винен. Часом Ви змушені приймати рішення й реалізовувати їх. Як письменник Ви не повинні осуджувати, Ви маєте зрозуміти.

14. Про кінцеву мету.

Для справжнього письменника кожна книга має бути початком, новою спробою досягнути чогось недосяжного. Він повинен завжди прагнути до того, чого ще ніхто не здійснив або що інші до нього намагалися здійснити, але не зуміли. Тоді, якщо дуже пощастить, він може досягти успіху.

«Пиши сильно й чітко про те, що тобі болить».

15. Не дозволяйте нікому Вас відволікати.

Телефони й відвідувачі – ось губителі нашої роботи.

Писати можна завжди, якщо люди залишать Вас в спокої і не відволікатимуть від роботи. Точніше, якщо Ви будете суворими, коли Вам заважають.

16. Про схвалення.

Потрібно вміти працювати без похвали. Найбільш хвилюючий момент – коли готова чернетка. Але його ніхто не бачить, і потрібно ще багато й довго працювати над ним, щоб все своє хвилювання й кожне зітхання, й стогін передати читачу; а коли завершиш, то всі слова здаються беззмістовними, тому що надто багато разів читав їх.

- Коли Ви були молодим і тільки починали писати, Ви боялися критики?
- Боятися було нічого. Спочатку я нічого не заробляв своїми розповідями. Просто писав, як умів. Був впевнений, що пишу так, як треба. І якщо комусь не подобались мої твори, мене це не займало. Я знав, згодом мої книги навчаться цінувати по-справжньому. Критика мене не хвилювала, я з нею практично не стикався. Коли робиш перші кроки в літературі, тебе не помічають. Це щаслива доля початківців.

17. Про невдачі.

Невдачі трапляються кожного дня, якщо робота не ладиться. Невдач не буває лише коли починаєш писати вперше. Тоді все написане видається чудовим й почуваєш себе прекрасно. Здається, ніби писати дуже легко, й робиш це з великим задоволенням. Але тоді думаєш по себе, а не про читача. Йому твоя писанина особливої втіхи не приносить. Пізніше, коли навчишся писати для читача, письменницька робота більше не здається легкою.

18. Про зміст.

Головне – жити й працювати на совість; дивитися, слухати, вчитися й розуміти; і писати про те, що вивчив як треба, не раніше від того, але й не надто довго потому.

Підготувала: Олена Савчук
Джерело: openstudy.org.ua


0 коментарів

Залишити коментар

avatar