19 Листопада 2019, 04:22 | Реєстрація | Вхід
/ Події / Експертна сесія «Книжки року 2010» - 15 Листопада 2010

Експертна сесія «Книжки року 2010»

Категорія: «Події»
Дата: 15 Листопада 2010 (Понеділок)
Час: 11:45
Рейтинг: 0.0
Матеріал додав: pole_55
Кількість переглядів: 1679



Коментарі та анкети експертів Всеукраїнського рейтингу «Книжка року»
які упродовж 11 – 14 листопада визначали кращі вітчизняні видання 2010 року в семи номінаціях.

- Юрій Завгородній, письменник, експерт «Книжки року» 
в номінаціях «Красне письменство» та «Минувшина»;

- Василь Кузан, письменник, експерт «Книжки року» у номінації «Візитівка»;

- Дмитро Стус, головний редактор журналу «Київська Русь», 
експерт у номінації «Красне письменство»;

- Іван Андрусяк, поет, експерт «Книжки року» в номінаціях 
«Красне письменство» та «Дитяче свято»;

- Андрій Кокотюха, письменник, експерт «Книжки року» 
в номінаціях «Обрії» та «Красне письменство».

Мені стає зле, коли дивлюсь на багаті фоліанти

Юрій Завгородній, письменник, експерт «Книжки року» в номінаціях «Красне письменство» та «Минувшина»:

–   У «Красному письменстві» не хотів би когось вирізняти – нехай тримається інтрига. Але якщо з сучасної прози та поезії мені було важко відібрати у кожній підномінації по 14 книжок, то у «Минувшині» – забракло місць, щоб відзначити кращих. В цій номінації  були суперові речі. Двотомник про гетьмана Мазепу (Гетьман: Шляхи: Осмислення. – К.:Темпора), цікавий багатотомник про становлення української державності (Україна: Антологія пам’яток державотворення Х–ХХ ст. У десяти томах. – К.: Основи). Огієнка видали непогано (Іван Огієнко (митрополит Іларіон). Ріднамова. Сер. «Зарубіжніпершодруки». – К.: Наша культура і наука).

Але мені стає зле, коли я дивлюсь на багаті фоліанти, – можна було б і не робити їх такими люксусовими, лискучими, а просто наклад збільшити. А так вони виходять невеличкими тиражами, отримують найвищі місця на різних конкурсах, але їх ніхто не читає, ніхто не бачить. Це найприкріше у сьогоднішньому книговиданні.  Я вважаю, що ця практика – розкішних видань мізерними накладами – не правильна. Колись для посполитого люду робили дешеві серії – зараз цього немає, і книжки не ідуть в люди.


Книжки для вибраної публіки

Василь Кузан, письменник, експерт «Книжки року» у номінації «Візитівка»: 

– Порівняно з минулими роками асортимент україномовних книжок, що мають суспільне значення, у цій номінації збільшується. «Візитівка» – це книга для вибраної публіки, не для широкого читача (за винятком хіба що путівників).Цього року представлені унікальні мистецькі альбоми, які приємно гортати, і які навіть поліграфічно набагато краще виконані, ніж аналогічні видання минулих років. Мені дуже сподобалися «Легендарні села України» (Х.Й.РОГЛЄВ. Ю.Л.БОШИЦЬКИЙ, І.А.ГОЛУБАХА, Г.Б.МУНІН. Легендарні села України. Сер. «Культурно-історична спадщина України». – К.: Книга), – це видання  заслуговує на першість у своїй підномінації. Також сподобалось розмаїття книг про Крим. Певно, вони найбільше пропагують свої пам’ятки, свою природу, – такого асортименту жодна з областей України не має. Дуже мені подобається, що Львів долучається до лідерів. Також приємно, що Закарпаття представлене у цій номінації книгою професора Сергія Федаки «Ужгород крізь віки» (Ужгород: Патент). Навіть не знаю, хто б ще з такою любов’ю міг описати старий Ужгород.

Якщо говорити про загальні тенденції, то кількість путівників залишається більш-меш незмінна. Більше стало книг-досліджень українського мистецтва: є книга Віти СУСАК «Українські мистці Парижа. 1900–1939» (К.:Родовід; А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА), є ціла серія про мистців, які працювали за кордоном. Трохи зменшилася, на мою думку, кількість фотоальбомів, хоча приємно здивувала  книга «Друге Міжнародне фотобієнале. Рівне.2009» (Луцьк: Ініціал): класні фотографії, шикарні майстри, чудова поліграфія. 


«Енциклопедія російської душі» не потребує перекладу українською

  

Дмитро Стус, головний редактор журналу «Київська Русь», експерт у номінації «Красне письменство»:

– За великим рахунком, мені хотілося зупинитись на одній-двох позиціях. По-перше, менше вдається стежити за всіма новинками. По-друге, звертаєш увагу передусім на ті книжки, які викликають певне збурення. В прозі це – хоч як би до неї ставитись – нова книжка Оксани Забужко «Музей покинутих секретів» (К.: Факт). На мій погляд, там багато недоліків, але це перша спроба в нашій літературі наблизити історію до сучасності, побачити, як історія відгукується сьогодні. Щось вдалося, щось – ні, але цей текст важливий. Першість серед перекладів однозначно належить книжці Маріуша Щиґела «Ґоттленд» (К.: Темпора). Це дуже якісна есеїстка в дуже доброму перекладі (бо до інших перекладів у мене виникали запитання). Довго вагався, але другою назвав «Енциклопедію російської душі» Віктора Єрофєєва (К.: Ярославів вал), хоча й вважаю, що такий текст не потребує перекладу українською. Що стосується поезії, то мій вибір теж був однозначний – це «Берестечко» Ліни Костенко (К.: Либідь). Хоча це не зовсім моя поезія, але об’єктивно – дуже вартісна. Так само високо я поставив збірку Павла Гірника – мабуть, це його найкраща книжка – «Посвітається» (К.: Пульсари).

Також мене вразили гарні видання «Піраміди», хоча здебільшого це перевидання. Я намагався трохи «відсовувати» їх, бо це все ж таки не новинки. А втім, не завжди  вдавалось.

 

Торік мені здавалося, що гірше бути не може...

 

Іван Андрусяк, поет, експерт «Книжки року» в номінаціях «Красне письменство» та «Дитяче свято»

– Мій вибір завжди дуже суб’єктивний і практично ніколи він не збігається з підсумком усіх експертних оцінок. Не знаю, може цього разу трапиться виняток... У «Красному письменстві» мій вибір – це Анатолій Дністровий та його роман «Дрозофіла надтомом Канта» (Серія «Приватна колекція». – Л.: Піраміда). Попре те, що в підномінації «Сучасна література» фігурують бомбові тексти Оксани Забужко та Володимира Лиса, але той погляд на сучасного інтелігента, людину, яка живе в цьому світі й абсолютно адекватно мисливо його переживає, – цей латентний,некрикливий погляд переважив для мене чесноти інших романів. Ще варто відзначитиу цій номінації роман Степана Процюка «Руйнування ляльки» (К.: Ярославів вал).

В дитячій номінації я відзначив книжку Лесі Ворониної «Хлюсь та інші» (К.:Грані-Т), повість Катерини Паньо «Цвіт мандрагори» (К.: Грані-Т). Також нарешті вийшли кілька чудових поетичних книжок, які довго лежали, крутилися поміж людей в рукописах. Йдеться передусім про книжки Юрія Бедрика «Тьотя Бегемотя» (К.:Грані-Т), Сергія Пантюка «Неслухняники» (К.: Грані-Т) та Василя Голобородька «Зелена квітка тиші», хоча, здавалося б, класик верлібру та дитяча поезія – це речі непоєднувані.

Якщо у «дорослій поезії» цього року дуже мало книжок (хоча я не міг не відзначити прекрасні збірки Мар’яни Савки та Павла Вольвача), то дитяча поезія – набагато крутіша.

Я завжди оцінюю рік за тим, як багато і наскільки різноманітно видавали поезію. Торік мені здавалося, що гірше бути не може, цього року зрозумів, що таки може... Те, що виходить усіляка попса, – це діло таке. З іншого боку, почали з’являтися романи, які прописують сучасність, живих людей, а не ляльок, манекенів чи якісь віртуальні конструкції.

 

Чому «Сновиди» та «Аморалка» опинилися в різних підномінаціях?

 

Андрій Кокотюха, письменник, експерт «Книжки року» в номінаціях «Обрії» та «Красне письменство»:

– Я спершу скажу, за кого я не голосував. У «Красному письменстві» цього року аж надто багато перевидань, що свідчить про кризу авторів. З іншого боку, якби не ці перевидання, то не було б і списків.

З’являються якісь неформатні книги на кшталт есеїстки Євгена Барана, і для них варто було б, може, придумати окрему підномінацію. Бо дуже сплутане грішне з праведним. Чому, наприклад, антології «Сновиди» та «Аморалка» опинилися в різних підномінаціях? Мабуть, це можна пояснювати лише неструктурованістю ринку. Я у своїх оцінках користувався певними об’єктивними категоріями: книжка, про яку говорять, – для мене це і є книжка року. Тому, попри специфічне ставлення до книжки Оксани Забужко, я не можу проігнорувати її суспільне значення. Єдине, що хотілося би побачити окремим виданням дайджест цього роману, як казав Жадан, кишеньковий варіант із сексуальними сценами, які варто там прочитати.

Найскладніше мені оцінювати поезію – в цій підномінації я голосую за імена. Або не голосую за імена – такі, як Іван Драч, Павло Мовчан чи Дмитро Павличко.

У номінації «Обрії», саме цього року, я трошки забуксував, – надто розхристаний асортимент представлених у ній книжок. Мені здається, що саме в «Обріях» утворилося звалище «неформатної» літератури, куди й книжку Євгена Барана варто було поставити. Я дуже мало побачив у цій номінації видань, які були б потрібні меній для роботи, і для довідок. Звісно, я виділив книжку Ксаверія Котца «Секс, якого не знаєте. Для подружніх пар, які люблять Бога» (Л.: Свічадо) – по-перше,через одіозність, по-друге, через резонанс: її будуть читати не для того, щоб дізнатися про «релігійний секс», а лише тому, що про неї говорять і пишуть у ЗМІ. Хочеться відзначити, що українські видавці почали продукувати кулінарні книги під знаними брендами.Скажімо, рецепти від Ольги Сумської мало чим відрізняються від кулінарних книг Дарії Донцової чи Лариси Рибальської, але такі видання купують не для того, щоб урізноманітнити свій раціон. 

Джерело: Буквоїд



0 коментарів

Залишити коментар

avatar