Вірші Ірини Шувалової в перекладах Дмітрія Кузьміна
Категорія: «Переклади укр/рос» | Переклад: Дмітрій Кузьмін | Перегляди: 10737
Ірина Шувалова – поетка та перекладачка. Народилася в Києві 1986 року, здобула освіту з філософії та перекладу в Україні, а також закінчила магістратуру з порівняльного літературознавства в Dartmouth College (США) за програмою Фулбрайт. Докторантка відділення славістики Кембриджського університету (2016-2019). З 2019 року мешкає і працює в Китаї.
Лауреатка понад десяти українських та міжнародних премій та нагород у галузі поезії та художнього перекладу. Учасниця літературних проектів, читань та резиденцій у Великобританії, Греції, Литві, Латвії, Польщі, Росії, США (зокрема, її обрано стипендіаткою Hawthornden Fellowship 2015 року в Шотландії).
Є авторкою трьох поетичних збірок – «Ран» (Смолоскип, 2011), «Ос» (Смолоскип, 2014) та «Аз» (Електрокнига, 2014). Поезія, переклади та публіцистичні дописи Ірини друкувалися в українській та закордонній періодиці, зокрема, у «Всесвіті», «Критиці», «Кур’єрі Кривбасу», «Четверзі», «ШО», «Українському журналі», а також у виданнях Ambit, Modern Poetry in Translation, Poetry International, Radar, The International Poetry Review та Words Without Borders.
Її вірші перекладено англійською, болгарською, грецькою, німецькою, польською, російською, французькою, чеською. Окрім літературної діяльності, Ірина багато років працює в освітньому консалтингу.
* * * в такому густому тумані сокира, описавши в повітрі дугу, не поціляє в дерево, бо дерево непомітно відступає в такому густому тумані перелітні птахи вдягають червоні шапочки крику, аби не загубитися в такому густому тумані із землі виростають стіни а ми — наївні, як янголи — крізь них проходимо в такому густому тумані ріки підбирають довгі поли й біжать наввипередки навспак до власних витоків в такому густому тумані голоси гуляють окремо від людей в імлі тримаються за руки в такому густому тумані рушниця довго висить на сцені забута і не вистрілює | * * * в таком густом тумане топор, описав дугу, не попадает по дереву, ведь оно незаметно отступает в таком густом тумане перелётные птицы надевают красные шапочки крика, чтобы не потеряться в таком густом тумане из земли вырастают стены а мы — наивны, как ангелы — сквозь них проходим в таком густом тумане реки подбирают долгий подол и бегут наперегонки вспять до своих истоков в таком густом тумане голоса гуляют отдельно от людей держатся за́ руки среди мглы в таком густом тумане ружьё всё висит и висит забытое на сцене и не стреляет |
PRC 1. це країна з якої вичавлюють поезію як сік із грейпфрута з якої поезія витікає як чай із надтріснутої чашки лишаючи на порцеляні темний слід країна в якій поезія бродить неспокійно як кров у великому натомленому тілі тіло лягає спочити а кров не спить країна де припутні дерева плачуть поезією як смолою на гарячий асфальт де люди вихаркують поезію і плюють нею в запилюжену траву де кадять поезією димарі заводів світяться нею цигарки будівельників на нічних дахах де поезія темними цівками витікає у ріки з роззявлених труб де діти носять її у кишенях як старий лежалий цукерок кругле печивце бабусин гостинець не викинеш не з’їси 2. поезія гуляє городами як біла чапля летить автострадою без шолома сидить у касі при вході до храму ворушить вусами дрімає вітер ліниво грається нею як целофановою торбинкою на порожній парковці її заховано в скриню зашито в мішок запаковано в пластик відправлено поштою зафіксовано пронумеровано вкинуто в світ як котеня у відро ночами вона стооко вікнами сліпує в темінь лежить у ліжку намагаючися заснути така не одна така численна така незлічима один кома чотири мільярди поезій неспокійно соваються під мільярдом ковдр плачуть дихають 3. дим поезії вдихають наші легені — і не в’януть розпукуються як великі квіти сміху і болю тісто поезії мнуть наші червоні руки ловко ламають ловко роздирають ловко вкидають в окріп болото поезії видлубуємо з-під нігтів старанно вимиваємо з порепаних долонь оббиваємо при вході зі зашкарублих черевиків сонце поезії страшне і червоне світить нам зранку світить нам звечора світить нам навіть серед ночі приходить у сни крізь пил і дими і випари міст світить усім нам малим і великим під цими сліпими небесами 4. поезію тут востаннє бачили на вокзалі перед тим як сісти в останній вагон потяга вона заклеїла жуйкою камеру відеоспостереження велике віяло доріг розкрилося їй назустріч | КНР 1. это страна из которой выдавливают поэзию как сок из грейпфрута из которой поэзия вытекает как чай из надтреснутой чашки оставляя тёмный след на фарфоре страна в которой поэзия бродит беспокойно как кровь в большом истомлённом теле тело отходит ко сну а кровь не спит страна где придорожные деревья плачут поэзией как смолой на горячий асфальт где люди отхаркивают поэзию и сплёвывают в пыльную траву где чадят поэзией трубы заводов светят ею сигареты строителей на ночных крышах где поэзия тёмными струйками вытекает в реки из разинутых труб где дети таскают её в карманах как старую высохшую конфету круглую печеньку бабушкин гостинец не выкинуть не съесть 2. поэзия гуляет городами как белая цапля летит автострадой без шлема сидит на кассе у входа в храм шевелит усами дремлет ветер ею лениво играет как пластиковым пакетом на пустой парковке она спрятана в сундук зашита в мешок запаяна в полиэтилен отправлена почтой зарегистрирована пронумерована брошена в мир как котёнок в ведро ночами она стоглазо пялится окнами в темень лежит в постели пытаясь уснуть такая не одна такая многочисленная такая неисчислимая один запятая четыре миллиарда стихов беспокойно ворочаются под миллиардом одеял плачут дышат 3. дым поэзии вдыхают наши лёгкие — и не вянут распускаются как большие цветы смеха и боли тесто поэзии мнут наши красные руки ловко разрывают ловко ломают ловко бросают в чан с кипятком болото поэзии выковыриваем из-под ногтей старательно вымываем из потрескавшихся ладоней оббиваем при входе с задубелых башмаков солнце поэзии страшное и красное светит нам поутру светит нам ввечеру светит нам даже среди ночи приходит во сне сквозь пыль и дым и пар городов светит нам всем великим и малым под этим ослепшим небом 4. поэзию тут в последний раз видели на вокзале перед тем как сесть в последний вагон поезда она заклеила жвачкой камеру видеонаблюдения великий веер дорог раскрылся ей навстречу |
ПІСНЯ СТОЯННЯ НА МІСЦІ 1. спинися коли можеш спинитися спинися напийся неба його порожнечі промовистої незворушної нечужої каже «і ця прийшла до мене і цей і ця і що я можу їм дати крім своєї синьої огромної тиші» але часом і тиші досить 2. спинися не поспішай не спотикайся на сходах не забігай прожогом у ліфт не махай розпачливо водієві автобуса водієві тролейбуса водієві таксі двері зачиняються не вклинюйся в цю щілину плечем не застрягай між тілом і билом дзвона бійся оглухнути 3. спинися дихай бо з твого дихання плетуться невидимі драбини ними діти і янголи спускаються в сад гратися разом у піжмурки між порічкових кущів ними гуляють ворони галки великі граки сороки сойки одуди птаха ремез птаха-не-птаха-чи-горошина-волове-очко птаха-не-птаха-небилиця-біла сова птаха-не-птаха-ніч ними вітер бринить як струнами ліри і безголовий співець зачувши цей звук шамотається вві сні пошепки просить ріку: віддай же мені мою пісню віддай але вже стільки збігло води по пісні де вона та пісня де 4. спинися вода не спиняється ніколи та ти не вода спинися вітрові немає пристанку але хіба ти вітер хіба ти буря хіба вмієш літати? ні спинися бо навіть невпинне невтомне неспокійне серце одного дня спиняється спочити 5. спинися і стій стій як стоять дерева як намальовані вуглиною на обрії риски як лічильні палички встромлені в червону глину як стійкі солдатики при жерлі розжареної печі або стій як настовбурчена шерсть на загривку дикого звіра як мисливець із рушницею прирослою до плеча як куля стоїть перед воротами тіла чи стій як худоба вночі на пасовиську збившися докупи під ковдрою дихання сховавшися від жаху зірок чи як стоять крапки на кінцях коротких речень невмолимі чи як стоїть тиша але тиша ні вона не стоїть вона панує 6. стій спинися коли можеш спинитися трішки побудь тут | ПЕСНЯ СТОЯНИЯ НА МЕСТЕ 1. остановись если можешь остановиться остановись и напейся неба его пустоты красноречивой недвижной нечуждой говорит «и эта пришла ко мне и тот и та и что ж я могу им дать кроме только своей огромной синей тишины» но порой и одной тишины довольно 2. остановись не спеши не запнись на ступеньках не вскакивай опрометью в лифт не маши отчаянно водителю автобуса водителю троллейбуса водителю такси двери закрываются не лезь в эту щель плечом не встревай между телом и билом колокола бойся оглохнуть 3. остановись дыши ведь из твоего дыханья плетутся незримые лестницы по ним дети и ангелы спускаются в сад вместе в жмурки играть меж кустов смородины по ним гуляют воро́ны галки большие грачи сороки сойки удоды и птица ремез птица-не-птица-или-орешек-задерихвост птица-не-птица-небылица-белая сова птица-не-птица-ночь по ним ветер бренчит как по струнам лиры и безголовый певец заслышав тот звук мечется во сне шёпотом просит реку: отдай же мне мою песню отдай но столько уже утекло воды по той песне где она эта песня где 4. остановись вода не остановится никогда да ведь ты не вода остановись ветру-то нет приюту да ведь разве ты ветер разве ты буря разве ты умеешь летать? нет остановись ведь даже беспокойное беспрестанное неутомимое сердце однажды остановится и уснёт 5. остановись и стой стой как стоят деревья как чёрточки на линии горизонта наведённые угольком как счётные палочки всаженные в красную глину как стойкие солдатики у жерла раскалённой печи или стой как встопорщенная шерсть на загривке дикого зверя как охотник с ружьём приросшим к плечу как пуля стоит перед воротами тела или стой как скот среди ночи на пастбище сбившись в кучу под покровом дыхания прячась от ужаса звёзд или как стоят точки после коротких фраз неумолимые как стоит тишина но тишина же нет она не стоит она царит 6. стой остановись если можешь остановиться немного побудь тут |
* * * пишеш вірші за які тебе важко любити обстригаєш коси за які тебе може б любили любиш не себе а інших — інших котрі тебе не люблять очі за які тебе хтось полюбив би ховаєш скошуєш погляд набік до білої білої мертвої гладенької стіни їдеш туди де тебе не люблять де тебе не знають — там живеш ходиш вулицями повними нелюбих погляди їхні ловиш з надією як ловить сліпе дитя важкими руками метеликів сну між долонь розпадаються на порох їхні крихкі тіла живеш із нелюбими нелюбих любиш любиш допіру люблених теж надбитих як чашки любиш їх надто коли ідуть — зовсім ідуть ідуть геть а життя репає надвоє яблуком — тоді плачеш кличеш скрекочеш потай — ховаєш пальці в чужих ротах натомившися нелюба й нелюблена спиш носиш одяг що ховає твоє тіло всередині твого тіла так надійно наче ти ніколи тіла й не мала наче завжди була посудиною порожниною розжареною піччю човном утробою стоптаним черевиком скринею розколотим горіхом була ротом що в ньому тримають холодну воду ротом що в ньому тримають гарячу воду ротом що з нього невтримана вода прискає тонкою кволою цівкою була ротом що пахне цілунком цілунка немає — а запах по ньому лишився так відгонить кров і прибиті дощем жоржини земля слизька від поранених яблук чужа голизна свій неоковирний погано прихований біль була землею була норою була лисицею глибоко в норі була мисливцем на лисицю що втрапив у власний капкан ішов ішов забувся зашпортався упіймався криком стік у нічну кропиву пишеш вірші за які тебе важко любити лисиця — полюєш лисиць в кривавому хутрі никаєш домом виєш припавши до бильця ліжка до ніжки стільця розпачливо обіймаєш слухняне полонене ампутоване дерево а дерево любить любить тебе любить — але не вміє сказати | * * * пишешь стихи за которые тебя тяжело любить обрезаешь косы за которые тебя могли бы любить любишь не себя а других — а другие тебя не любят глаза за которые тебя бы любили ты прячешь в сторону взгляд отводишь к белой белой мёртвой ровной стене едешь туда где тебя не любят тебя не знают — живёшь там ходишь там улицами полными нелюбимых взгляды их ловишь с надеждой как ловит слепое дитя руками тяжёлыми бабочек сна рассыпаются в прах меж ладоней хрупкие их тела живёшь с нелюбимыми нелюбимых любишь любишь только что любленных тоже надбитых как чашки любишь их особенно если уходят — совсем уходят уходят прочь а жизнь лопается напополам как яблоко — тогда ты плачешь кличешь стрекочешь втайне прячешь пальцы в чужие рты нелюбимая и нелюбленая истомившись спишь носишь одежду скрывающую твоё тело внутри твоего тела настолько надёжно словно и не бывало у тебя никакого тела словно всегда была ёмкостью полостью распалённою печкой лодкой утробой стоптанным башмаком сундуком расколотым орехом была ртом в каком держат холодную воду ртом в каком держат горячую воду ртом из какого неудержная вода прыскает тонкой и слабой струйкой была ртом который пропах поцелуем поцелуя уже и нет — а запах его остался так отгоняет кровь и прибитые дождём георгины земля осклизлая от раненых яблок нагота чужая своя несуразная кое-как прикрытая боль была землёю была норою была лисицей глубоко в норе была охотником на лисицу угодившим в свой же капкан топал топал забылся запнулся попался криком стёк в ночную крапиву пишешь стихи за которые тебя тяжело любить лисица — промышляешь лисиц в кровавом меху шатаясь по дому воешь припав к ножке стула к спинке кровати отчаянно обнимаешь послушное пленное ампутированное дерево а дерево любит любит тебя любит — но не может сказать |
Переклад з української — Дмітрій Кузьмін
Дмітрій Кузьмін — літературознавець, поет, перекладач, літературний критик, видавець, упорядник антологій. Кандидат філологічних наук. Організатор літературного життя й куратор багатьох літературних проектів. Лауреат Премії Андрія Білого (2002) в номінації «За заслуги перед літературою», малої премії «Московский счёт» (2009) за книгу віршів «Хорошо быть живым».
У 2014 році запрошений професор Прінстонського університету. Головний редактор видавництва «АРГО-РИСК» та Журналу сучасної поезії «Воздух». Засновник Спілки молодих літераторів «Вавилон» та некомерційної організації Literature Without Borders (Література без кордонів; з 2015, literaturewithoutborders.lv). Редактор та куратор одного з розділів Онлайн-часопису перекладної поезії Umbrella. Автор перекладів поезії та прози з англійської, французької, німецької, української та ін.