Вірші Сергія Аверинцева в перекладах Наталії Бельченко
Категорія: «Переклади рос/укр» | Переклад: Наталія Бельченко | Перегляди: 8050
Цьогоріч Великдень відзначався наче в часи перших християн — у вузькому колі посвячених. І в Поминальний тиждень немає можливості відвідати могили рідних. Тим ближчими стають рядки «Віршів духовних» Сергія Аверинцева (1937 – 2004): внутрішня розмова глибоко віруючої душі. Напружене переживання saсrum, звернення до Господа вустами тих, кому відкрилося найпотаємніше, — в поетичних рядках унікального дослідника християнської культури та філолога. Ці монологи й діалоги сучасного псалмотворця, які сягають в глиб традиції, треба було перекласти не тільки з російської, а в певному сенсі й зі старослов’янської мови.
В Україні духовні вірші створювали, зокрема, мандрівні дяки й лірники. До цього жанру зверталися Тарас Шевченко та Юрій Федькович, із сучасників — Євген Сверстюк.
Переклад здійснено за виданням Сергей Аверинцев. Стихи духовные. К.: Дух і Літера, 2001
DIRUPISTI VINCULA MEA При наступлении дня Страстной Пятницы Иисус благоволил подать мне надежду, что я уже скоро увижу Его на небесах. (...) Прободрствовав до полуночи у Плащаницы, я вернулась в мою келью; но мне едва хватило времени положить голову на подушку, как я почувствовала неудержимую волну, бурно поднимавшуюся к моим губам. (...) Наша лампа была уже погашена, и я велела себе отложить до утра нетерпеливое желание удостовериться в моем счастьи; ибо мне показалось, что рвало меня кровью. Из рукописи Терезы из Лизьё, адресованной Матери Марии де Гонзаг. | DIRUPISTI VINCULA MEA При настанні дня Страсної П’ятниці Ісус мав ласку подати мені надію, що я вже невдовзі побачу його на небесах. (...) Пропильнувавши до півночі над Плащаницею, я повернулася до моєї келії; але мені ледь вистачило часу покласти голову на подушку, як я відчула нестримну хвилю, яка бурхливо піднімалася до моїх вуст. (...) Наш світильник було вже загашено, і я звеліла собі відкласти до ранку нетерпляче бажання впевнитися в моєму щасті; адже мені здалося, що знудило мене кров’ю. З рукопису Терези з Лізьє, адресованого Матері Марії де Ґонзаґ. |
Как тать, Он приходит в полночь, в полночь приходит за тобою — — И алая волна крови поднимается к твоей гортани — В тишине ночного Кармила Он приходит тебя похитить — — Поднимается волна крови, как дым от жертвы всесожженья — «Горлинка Моя, отвори Мне, чистая Моя, отвори Мне!» — — И алая волна крови, словно песня из гортани птицы — Имя Его, как запах нарда, изливаемое благоуханье — — И кровь на губах проступила, и на плате твоем, как пурпур — Имя Его сладко и страшно, и голос Его все ближе — — И алая волна крови разливается, как песнь Давида — У самого сердца ночи голос Его неотступен — — Любовь Его расторгла оковы, составы твоего тела — На челе Его — кровавые росы, и в кудрях Его — влага ночи — — Хляби вод любви не угасят, не зальют ее великие реки — Копье проходит до Сердца и отверзает его навеки — — И кровь твоя — выходит — навстречу. | Як тать, Він опівночі приходить, опівночі приходить за тобою — — і кармінова хвиля крові до гортані піднімається твоєї — В безгомінні нічного Кармелю Він приходить тебе забрати — — Піднімається хвиля крові, ніби дим всеогненної жертви — «Горлице Моя, Моя чиста, Відчини Мені, Моя чиста!» — — І кармінова хвиля крові, наче пісня з пташиної гортані — А ім’я Його, ніби запах нарду, уласкавлюючі аромати — — І кров на вустах проступила, і на хусті твоїй, ніби пурпур — А ім’я Його страшне та солодке, і голос Його дедалі ближче — — І кармінова хвиля крові розливається, мов пісня Давида — У самому осерді ночі чути голос Його невідступний — — Любов Його розбила закови, всі сполуки у твоєму тілі — І кривава роса на Його лобі, і у кучерях Його — волога ночі — — Води горні любові не загасять, не заллють її незміряні ріки — А спис проходить до Серця й отверзає його навіки — — І кров твоя — виходить — назустріч. |
СТИХ О ЖЕНЕ, ЯТОЙ В БЛУДОДЕЯНИИ (Евангелие от Иоанна 8, 3-11) Жена, повинная смерти, за стыдным застигнута деяньем, я ныне стою пред Тобою в сомкнутом кругу вопиющих; на суд поставлена последний, последнего жду приговора, и голова моя никнет, что плод, сверх меры перезрелый. Из-под век приспущенных чуть вижу, потупясь, едва различаю, как тихо сидишь Ты на камне и перстом по земле водишь; в самом сердце бури и смуты молчанием Ты оградился; о, что же грешной Ты скажешь, Ты, властный судить и святого? Мои уши речей не слышат, слышат крови моей биенье; мои очи неотступно смотрят на камни под моими стопами; только чую: стихнула буря, безглагольно окрест и безлюдно - о, что же сделал Ты с ними, что так рьяны были, так яры? Отважась, поднимаю взоры, и вижу: судьи бежали, оставили поле боя фарисей, и книжник, и ревнитель, — и я, наедине с Тобою, молчанию Твоему внемлю, и сердце дрожит не от страха — от уму невместимой надежды. | ВІРШ ПРО ЖІНКУ, СХОПЛЕНУ В ПЕРЕЛЮБІ (Євангеліє від Івана 8, 3-11) Жінка, яка підлягає смерті, заскочена за вчинком соромітним, я нині стою перед Тобою в зімкненому колі горлодерів; на останньому суді такому останнього вироку чекаю, і голова моя схилилась, мов плід, понад міру перестиглий. З-під повік приспущених ледь бачу, очі в землю, ледве розрізняю, як тихо на камені сидиш Ти і перстом по землі водиш; ув осерді бурі та незгоди мовчанням ти обмурувався; о, що ж грішниці Ти мовиш, Ти, хто владний судити й святого? Мої вуха вигуків не чують, чують крові моєї удари; мої очі дивляться прикуто на каміння під моїми ногами; раптом що це: стишилася буря, безгласно навколо та безлюдно — о, що ж із ними зробив Ти, із запеклими та запальними? Наважившись, підіймаю очі, і бачу: судді тікають, залишили поле бою фарисей, і книжник, і ревнитель, — і я, наодинці з Тобою, до мовчання Твого дослухаюсь, і серце тремтить не зі страху — з неохопної розумом надії. |
МОЛИТВА О СЛОВАХ Боже, слова отбегают от утлого жилья человека, к чувству нашему плотскому неразгаданно безучастны; отбившись от руки, блуждают, как псы одичалые, воют: лучше им к Тебе возвратиться, Тебе послужить напоследок. Ты видишь, мы стоим пред Тобою, последние меж песнопевцев, и окрест простерлась пустыня, мороки нежити витают; Отче, как в немощи детской, у самого истока глагола, да будут слова наши тяжки, до краев безмолвием исполнясь. Мы молимся к Тебе, Слово, от начала сущее у Бога, выговаривающее без речи молчания Его глубины: низложи силою Твоею беса глухого и немого, подай несмутимую ясность, благую членораздельность. Мы действо призываем Духа, что властно претворить творенье: да будут слова наши взяты от сладкого юдольного тлена, обособлены от гула и шума несмысленной плоти и крови, — ибо всё огнем осолится, и всякая жертва осолится. Боже, чье Имя заповедно, дай каждое слово увидеть на чернети смерти нашей, на злате Твоей славы, ограненным гранями света, словно камень ясный и твердый, со всех сторон огражденным сторожевою тишиною. | МОЛИТВА ПРО СЛОВА Господи, слова відбігають від хисткої домівки людини, до чуттів наших тілесних нез’ясовано збайдужілі; блукаючи манівцями, мов пси здичавілі, виють: повернутися б їм до Тебе, послужити Тобі наостанок. Ти бачиш, стоїмо перед Тобою, останні серед піснетворців, і довкіл простелилася пустеля, померки нечисті ширяють; Отче, як в дитячому безсиллі, аж при самих витоках глагола, хай стануть слова наші важкими, по вінця безмовністю налиті. Молимося ми до Тебе, Слово, від початку притаманне Богу, що без мовлення виповідає Божого мовчання глибини: обезвладни силою Твоєю демона глухого та німого, дай нам нетьмяніючу ясність, спасенну членороздільність. Ми дійство прикликаємо Духа, що в змозі справдити творіння: хай наші слова відокремить від солодкої буденної тліні, відмежує від гомону й шуму нерозумної плоті та крові, — позаяк все полум’я осолить, і будь-яку жертву осолить. Господи з Ім’ям непорушним, дай кожне побачити слово на чорності нашої смерті, на золоті слави Твоєї, огранованим гранями світла, наче камінь твердий і прозорий, огородженим з кожного боку тишею сторожовою. |
Он сказал им: довольно. Лука. 22:38 Что нам делать, Раввуни, что нам делать? Пять тысяч взалкавших в пустыне — а у нас только две рыбы, а у нас только пять хлебов? Но Ты говоришь: довольно — Что нам делать в час посещенья, где престол для Тебя, где пурпур? Только ослица с осленком да отроки, поющие славу. Но Ты говоришь: довольно — Иерей, Иерей наш великий, где же храм, где злато и ладан? У нас только горница готова и хлеб на столе, и чаша. Но Ты говоришь: довольно — Что нам делать, Раввуни, что нам делать? На Тебя выходят с мечами, а у нас два меча, не боле, и поспешное Петрово рвенье. Но Ты говоришь: довольно — А у нас — маета, и морок, и порывы, никнущие втуне, и сознанье вины неключимой, и лица, что стыд занавесил, и немощь без меры, без предела. Вот что мы приносим, и дарим, и в Твои полагаем руки. Но Ты говоришь: довольно — | А Він їм відказав: досить! Від Луки 22:38, переклад І. Огієнка Як нам бути, Раввуні, як нам бути? П’ять тисяч голодних в пустелі — а в нас лишень дві рибини, а в нас п’ять хлібин та й годі? Але Ти відказуєш: досить — Що робити нам в годину відвідин, де для Тебе престол, де пурпур? Лише з ослятком ослиця та отроки, що славу співають. Але Ти відказуєш: досить — Ієрею, Ієрею наш великий, де ж є храм, де золото й ладан? Є в нас тільки світлиця для тебе, і хліб на столі, і чаша. Але Ти відказуєш: досить — Як нам бути, Раввуні, як нам бути? Вже на Тебе виходять з мечами, а у нас два мечі, не більше, ще й Петрів похопливий запал. Але Ти відказуєш: досить — А у нас — животіння та морок, поривання, що зникають марно, почуття невитравної провини, і обличчя від сорому темні, і неміч без меж та без краю. Ось що несемо Тобі в дарунок, у Твої покладаємо долоні. Але Ти відказуєш: досить — |
Стих о Благоразумном разбойнике Положи меня, как печать на сердце, Положи меня, как на руку перстень, ибо любовь крепче смерти и ревность глубже преисподней — пусть берут меня злые руки, только научи, что будет после — положи меня, как печать на сердце — пусть срывают с тела одежду, только расскажи, что будет после — положи меня, как на руку перстень пусть рана ложится на рану, только покажи, что будет после — ибо любовь крепче смерти — пусть удары проникают в недра, только вразуми, что будет после — и ревность глубже преисподней пусть в муке мешается разум, только не забыть, что будет после — положи меня, как печать на сердце — когда во рту моем влаги не станет и воздух не войдет в мои ноздри — положи меня, как на руку перстень — когда истает во мне утроба, тогда будет то, что будет — ибо любовь крепче смерти — тогда будет то, что будет — и глаза мои встретятся с Твоими — и ревность глубже преисподней — и глаза мои встретятся с Твоими — до смерти, в смерти, по смерти — положи меня — как печать — на сердце. | Вірш про Розсудливого розбійника Поклади мене, як печатку на серце, Поклади мене, як перстень на руку, бо кохання міцніше від смерті, і ревнощі, мов пекло, невситимі — хай беруть мене руки жорстокі, ти навчи лишень, що буде потім — поклади мене, як печатку на серце — хай зривають з тіла одежу, розкажи лишень, що буде потім — поклади мене, як перстень на руку, хай рана лягає на рану, покажи лишень, що буде потім — бо кохання міцніше від смерті — хай удари засягають в лоно, тільки напоум, що буде потім — і ревнощі, мов пекло, невситимі хай мука затьмарює розум, тільки б не забути те, що потім — поклади мене, як печатку на серце — коли зникне волога в моїм роті і повітря не ввійде в мої ніздрі — поклади мене, як перстень на руку — як нутро нанівець зведеться, тоді буде те, що буде — бо кохання міцніше від смерті — тоді буде те, що буде — мої очі зустрінуться з Твоїми — і ревнощі, мов пекло, невситимі — мої очі зустрінуться з Твоїми — до смерті, в смерті, після смерті — поклади мене — як печатку — на серце. |
Переклала з російської — Наталія Бельченко. Редактура добірки — Олег Коцарев. Фото © arzamas.academy
Наталія Бельченко — поетка, перекладачка. Народилася в Києві. Закінчила філологічний факультет Київського університету ім. Тараса Шевченка. Авторка восьми поетичних книжок. Вірші Бельченко перекладалися німецькою, французькою, англійською, болгарською, корейською, голландською, польською, литовською, латиською мовами й івритом, опубліковані в Україні та за кордоном. Брала участь у численних фестивалях. Лауреатка літературної премії Губерта Бурди (Німеччина, 2000), премії Фонду ім. Лесі і Петра Ковалевих при союзі українок Америки (2019). Стипендіатка Gaude Polonia 2017. Членкиня українського ПЕН-клубу.
0