28 Березня 2024, 14:36 | Реєстрація | Вхід

Вірші Олександра Авербуха в перекладах українською

Категорія: «Переклади рос/укр» | Переклад: Лесик Панасюк | Перегляди: 8384

Олександр Авербух – поет і перекладач. Народився в Новоайдарі Луганської області. З 2001 року жив в Ізраїлі, з 2015 – докторант кафедри слов'янських мов та літератур Торонтського Університету. Автор поетичних збірок «Встречный свет» (2009), «Свидетельство четвертого лица» (2017). Перекладає сучасну івритську, російську та українську поезію з цих та на ці мови.



* * *

страх господень
соблюдать хорошо
почти сердцем

и во мне сон обтекает
имя твое

вот примёрзший к немоте житель
настраивает музыкальную смертность
громким названием норовит положить конец
на стыке неба и птицы
а под язык чистое серебро воли

с каждым днем


* * * 

смотри небо поет
а к нам никто не заходит
поперек беседу ведем
слушаем поутру
залпы себя

так просится счастье
заспанный валик
судьбы прокатится
и не было нас

дней сколько бездонных
один на один
ночей просыпаем
сухого вина
яблок не видим

, и где нам?
завтра упасть
встать
новой любви
сил зачерпнуть


* * *

нити желания
приятны
после битвы

огонь обтекающий
чувствует добычу

быстрое правосудие
рукой
многоборье
наматывает

приблизилось
небо

жертва
и он отсек
мое заключение


* * *

прыжок
в сторону

схватывает отпрыски
отражения
лицá воды

в кудрях боли
воспламеняется
по течению
шума и радости
прошедшего времени

бьется
о каменные пороги
сегодня
в распоряжении памяти
ровное и белое
растяжение момента


* * *

тридцать восемь тридцать девять сорок
оловянных солдат
градусов янтарного бреда
бархатное удовольствие?
революция лежачего тела?

пока тебя не перечитали

что будет завтра?
кто нам сыграет бунт?
власти дряхлой изымет занозу

в поле мудрости туманы и козы
гуляют по мокрой спине:

спите
сегодня еще не завтра
пока вас не вычтут


* * *

восьмой день
третьего месяца стоя
засыпаю во сне
говорю
ударяюсь об угол соседнего дома
обернусь и ничего на этой улице
меня не знает
хотя бы дерево
и то горит мимо
просится снег
и не узнать его синь под глазами
тьма одесная долготою дня не исполнится и
не водворится и не забудется
доползёт до кровати
уткнётся и разревётся


* * *

еще исходит вечер
черные простыни текут
рекой мокрых потемок
не просыпаясь в воздух
темнее ночи вспыхивает
облачко забытое чернее крови истекает
в прореху памяти
ложится пятнами
усыпанное снится
брызгами горячее полотно
высокое постелено
в безмерность страха
кипит течением и трется
черная река вьет в изголовье
мутное гнездо водоворота
где наконец утопятся все наши
губами сухими припадут пиявками
бархатными крошечными
к землистой неподвижной ночи горделивой
с воротничком бледнеющим
за стенами
варится утро
захлебываясь светом


* * *

роскошь смерти
почти по карману расчетному телу

но ты никак не поступаешься пышностью

красуешься в тени
вспыхнувшего остатка

пока волоком не выгорает немыслимое

все подтягиваются к воронке отсутствия

полной тобой

свернувшейся в корень


* * *

у смерти много вопросов к твоему телу

пока терпение ниспадает
на стеклянное дно непонимания боли

можно не отвечать

ответ гроздится где-то в зимне-осиных ребрах

а ты и не думала что оно насквозь поддевает
отрывные моменты силы

с размахом

потянет за дряхлое и бледное 
неузнавание времени

вне тебя.


* * *

синие сливы дождя.
косточки плюхаются в компот.
тётя Маня пухлая пустая туча
посылает Димку в соседский сад.
пошли, мол, господи, дождичка.
батя, скотина усох,
всю меня выжимает,
слив просит.
Димка мигом — на, батя, пей,
глотай те, что помельче.
а сам руки в кулачки жмёт —
хоть бы всё наладилось.
* * *

страху господнього
дотримуватися добре
майже серцем

і в мені сон омиває
ім’я твоє

ось примерзлий до німоти мешканець
налаштовує музичну смертність
гучною назвою силкується покласти край
на стикові неба та птаха
а під язик чисте срібло волі

з кожним днем


* * * 

дивися небо співає
а до нас ніхто не заходить
поперек бесіду ведемо
слухаємо зранку
залпи себе

так проситься щастя
заспаний валик
долі прокотиться
й не було нас

днів скільки бездонних
один на один
ночей просипаємо
сухого вина
яблук не бачимо

, і де нам?
завтра впасти
встати
нового кохання
сил зачерпнути


* * * 

нитки бажання
приємні
після битви

вогонь що омиває
відчуває здобич

швидке правосуддя
рукою
багатоборство
намотує

наблизилось
небо

жертва
і він відітнув
моє ув’язнення


* * * 

стрибок
у бік

вловлює бризки
відображення
лиця́ води

у кучерях болю
запалюється
за течією
шуму й радості
минулого часу

б'ється
об кам'яні пороги
сьогодні
у розпорядженні пам'яті
рівне й біле
розтягнення моменту


* * *

тридцять вісім тридцять дев'ять сорок
олов'яних солдат
градусів бурштинового марення
оксамитова втіха?
революція лежачого тіла?

поки тебе не перечитали

що буде завтра?
хто нам зіграє бунт?
влади немічної вилучить уламок

в полі мудрості ко́зи й тумани
гуляють по мокрій спині:

спіть
сьогодні ще не завтра
поки вас не вирахують 


* * *

восьмий день
третього місяця стоячи
засинаю уві сні
говорю
вдаряюсь об кут сусіднього дому
озирнуся й нічого на цій вулиці
мене не знає
бодай дерево
і те горить мимо
проситься сніг
і не впізнає його синь під очима
пітьма одесна довгим життям не сповниться й
не оселиться й не забудеться
доповзе до ліжка
упреться й розреветься


* * * 

ще парує вечір
чорні простирадла течуть
рікою мокрих присмерків
не прокидаючись у повітря
темніше ночі спалахує
хмарина забута чорніше крові стікає
в прогалину пам'яті
лягає плямами
всіяне сниться
бризками гаряче полотно
високе постелене
в безмір страху
кипить течією і треться
чорна ріка звиває в узголів’ї
каламутне гніздо нурту
де нарешті втопляться всі наші
губами сухими припадуть п'явками
оксамитовими крихітними
до землистої нерухомої ночі гордовитої
із комірцем що блідне
за стінами
вариться ранок
і захлинається світлом


* * *

розкіш смерті
майже по кишені розрахунковому тілу

але ти ніяк не поступаєшся пишністю

красуєшся в тіні
спалахнулого залишку

поки волоком не вигорає немислиме

всі підтягуються до вирви відсутності

що повна тобою

згорнутою в корінь


* * *

у смерті багато запитань до твого тіла

поки терпіння спадає
на скляне дно нерозуміння болю

можна не відповідати

відповідь скупчується десь у зимово-осінніх ребрах

а ти й не думала що воно наскрізь підчеплює
відривні моменти сили

із розмахом

потягне за старезне й бліде
нерозпізнавання часу

поза тобою.


* * *

сині сливки дощу.
кісточки плюскаються в компот.
тітка Маня пухка порожня хмара
посилає Дімку в сусідський сад.
пошли, мовляв, господи, дощику.
батя, скотина всох,
всю мене вичавлює,
сливок просить.
Дімка миттю — на, батю, пий,
ковтай ті, що найдрібніші.
а сам руки в кулачки стискає —
хоч би все налагодилося.

Переклад з російської – Лесик Панасюк. Редактор добірки – Олег Коцарев.



Лесик Панасюк — поет, перекладач, дизайнер і перформер. Автор трьох поетичних збірок. Окремими книжками вірші виходили в перекладах російською і румунською. Перекладає українською сучасних авторів із російської, білоруської, англійської та польської мов: книжками вийшли твори Дмітрія Кузьміна, Артьома Вєрлє та Вальжини Морт. Лауреат низки всеукраїнських і міжнародних літературних конкурсів. Учасник багатьох фестивалів і мистецьких акцій в Україні та за кордоном. Вірші перекладені івритом, російською, польською, угорською, румунською, німецькою, французькою та англійською мовами, друкувалися в українській та закордонній періодиці.

0 коментарів

Залишити коментар

avatar