Вірші Олександра Кабанова у перекладах Маріанни Кіяновської
Категорія: «Переклади рос/укр» | Переклад: Маріанна Кіяновська | Перегляди: 3906
Олександр Кабанов — український поет, головний редактор Журналу про сучасну культуру «ШО», засновник та куратор Міжнародного фестивалю поезії «Київські лаври», один із засновників українського слему.
Лауреат міжнародної літературної премії ім. Князя Юрія Долгорукого (2005), премії журналу «Новый мир» (2005), премії «Планета Поета» ім. Л. Н. Вишеславського (2008), Міжнародної літературної Волошинської премії (2009), «Російської премії» (2010), премії «Antologia» (2010), Григорівської поетичної премії (2011), премії ім. Миколи Ушакова (2014) та ін.
Автор поетичних збірок «Временная прописка» (1989), «Время летающих рыб» (1994), «Ласточка» (2002), «Айловьюга» (2003), «Крысолов» (2005), «Аблака под землей» (2007), «ВЕСЬ» (2008), «Бэтмен Сагайдачный» (2010), «Happy бездна to you» (2011), «Волхвы в планетарии» (2014). Має численні публікації у низці журналів, антологій та інтернеті.
Вірші Олександра Кабанова перекладені українською, англійською, німецькою, грузинською, сербською, фінською, білоруською, удмуртскою, нідерландською та іншими мовами.
Побег в Брюгге
Я назначу высокую цену - ликвидировать небытие,
и железные когти надену, чтоб взобраться на небо твое,
покачнется звезда с похмелюги, а вокруг – опустевший кандей:
мы сбежим на свидание в Брюгге - в город киллеров и лебедей.
Там приезжих не ловят на слове, как форель на мускатный орех,
помнишь, Колина Фаррелла брови – вот такие там брови у всех,
и уставший от старости житель, навсегда отошедший от дел -.
перед сном протирает глушитель и в оптический смотрит прицел:
это в каменных стойлах каналы - маслянистую пленку жуют,
здесь убийцы-профессионалы не работают - просто живут,
это плачет над куколкой вуду - безымянный стрелок из Читы,
жаль, что лебеди гадят повсюду, от избытка своей красоты,
вот - неоновый свет убывает, мы похожи на пару минут:
говорят, что любовь - убивает, я недавно проверил - не врут,
а когда мы вернемся из Брюгге, навсегда, в приднепровскую сыть,
я куплю тебе платье и брюки, будешь платье и брюки носить.
Втеча в Брюгге
Я призначу ціну щонайвищу: ліквідовувати небуття,
і сталеві я кігті випущу — в небо вдертись твоє й життя,
похитнеться зоря з похмелюги — а довкола спустілий кандей:
ми втечем на побачення в Брюгге — в місто кілерів, сойок, людей.
Там приїжджих не ловлять на слово — як форель на мускатний горіх,
ти ж пригадуєш Фарелла брови — власне, там такі брови в усіх,
там дідок, що втомився старіти, хоч про бізнес уже й не згада, —
перед сном підливаючи квіти, ув оптичний приціл погляда:
онде в стійлах гранітних канали — плівку темну мазутну жують,
тут убивці-професіонали не працюють — лише живуть,
он ридає над лялькою вуду — безіменний з Чити стрілець,
шкода сойок, що гидять усюди, скоро їх напіткає кінець,
ген — неон на очах убуває, ми — дві миті — зникаємо теж:
нам казали, любов — убиває, та не спробуєш — не збагнеш,
а коли ми із Брюгге — посутньо, назавжди — де латаття й човни,
я штани тобі куплю і сукню, будеш сукню носити й штани.
* * * Я понимал: избыточность - одно, а пустота - иная близость к чуду, но, только лишь за то, что ты - окно, я никогда смотреть в тебя не буду. Там, на карнизе - подсыхает йод и проступает кетчуп сквозь ужастик, какую мерзость ласточка совьет - в расчете полюбить металлопластик? Я понимал, что за окном - музей с халтурой и мазней для общепита, и вытяжка из памяти моей, как первое причастье - ядовита: то вновь раскроют заговор бояр, то пукнет Пушкин, то соврет Саврасов, …уходят полицаи в Бабий Яр - расстреливать жидов и пидарасов, и полночь - медиатором луны - лабает «Мурку» в африканском стиле, я понимал, что люди - спасены, но, кто тебе сказал, что их простили? | * * * Я розумів, що надмір — друге дно, А порожнеча — інший шлях до чуда Та лиш за те, що ти таке вікно, Дивитися у тебе я не буду. Там, на карнизі, — йод роз’їв метал, мов кетчуп, проступають знаки свастик, зів’є гидоту ластівка з дзеркал, щоб полюбити з розрахунку пластик. Я розумів, музейний експонат — мазня, халтурка — в рамці з гнилизною, із пам’яті моєї гранд-екстракт, немов причастя перше — з трутизною: то знов розкриють змову ста бояр, то пукне Пушкін у листі до дами, …йдуть поліцаї просто в Бабин Яр — розстрілювати підорів з жидами, і північ — медіатором отав — лабає «Мурку» в стилі афро-силос, що люди всі врятовані — я знав, та хто тобі сказав, що їм простилось? |
* * * Как поет фонтан сквозь терновник зноя: (пенье + терновник = терпенье) вот и ты учись ремеслу изгоя — по оттенкам складывать оперенье, вырезать гудение из лазури, чтоб услышать зрение потайное — это бьется шершень в тигровой шкуре о стекло-стекло (угадал — двойное), и вершат ночные свои обряды, примеряя траурные обновки: совки, цинтии, шелкопряды, листовертки (а где огневки?), и янтарным запахом канифоли, изнутри окутаны все детали — это словом-оловом-поневоле нам с тобой бессмертие припаяли. | * * * Трель фонтану в терня спеки вкута: (терня й спів дорівнює терпіння), ось і ти вигнанцем вчися бути – укладати пір’ячка світіння, витяти з блакиті шемріт бурі, щоб почути око потаємне – б’ється шершень у тигровій шкурі об подвійне скло (вгадав, що темне), звершують нічні свої обряди, міряючи шат жалобне й біле: нетлі, цинтії та шовкопряди, листовійки (й інші лускокрилі), бурштиновим запахом каніфолі оповитий виворіт всіх деталей – отже словом-оловом-мимоволі нам удвох безсмертя припаяли. |
* * * Есть в слове "ресторан” болезненное что-то: "ре” — предположим, режущая нота, "сторан” — понятно — сто душевных ран. Но почему-то заглянуть охота в ближайший ресторан. Порой мы сами на слова клевещем, но, Господи, как хочется словам обозначать совсем иные вещи, испытывать иные чувства к нам и новое сказать о человеке, не выпустить его из хищных лап, пусть цирковые тигры спят в аптеке, в аптеке, потому что: "Ап!” У темноты — черничный привкус мела, у пустоты — двуспальная кровать, "любовь” — мне это слово надоело, но сам процесс прошу не прерывать. | * * * Є в слові "ресторан" надсадне щось, достоту: «ре» — ретро-ножик, різко взята нота, «сторан» — звичайно — сто душевних ран. Та, попри спротив, мається охота зайти кудись в найближчий ресторан. Ми слово не шануємо, сказати б, та — Боже! — слово хоче, мов дитя, ну зовсім інші речі називати, і мати зовсім інші почуття, зробити відкриття в людській синоптиці, хай навіть те нове ударить в лоб, хай тигри циркові сидять ув оптиці, ув оптиці, тому що: «Алле-оп!» У мороку — смак крейди і повидла, у пустоти — диван на двох, як світ, «любов» — мені це слово принабридло, та сам процес нітрохи не набрид. |
Переклала з рос. Маріанна Кіяновська
Маріанна Кіяновська (нар. 17 листопада 1973 року в м. Жовква) — українська письменниця, перекладач, дослідниця літератури. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка (1997). Лауреат багатьох українських поетичних і літературних конкурсів.
Автор поетичних книжок, збірок оповідань, кількох книжок перекладів. Вірші, проза, переклади публікувалися зокрема в журналах "Світовид", "Сучасність", "Четвер", "Кур’єр Кривбасу", "Київська Русь", "Золота пектораль", "Потяг'76", "Радар", альманахах "Кальміус", "Королівський ліс-1", "Королівський ліс-2", у перекладах - в "Literatura Na Świecie", "Studium", "Akcent", "Ukrainian Quarterly", "The Wolf", "Knjiћevni magazin", "Šiaurės Atėnai","Ulduz", "Новый мир", "Литературная Газета", "Волга", "Forbes-Украина.Woman" та ін. Перекладає поезію, насамперед — польську. Окремими книгами вийшли переклади віршів Саліма Бабуллаогли, Юліана Тувіма, Евгеніюша Ткачишина-Дицького, Адама Відемана.
Член Асоціації українських письменників, Національної Спілки письменників України, українського ПЕН-у. Засновник і директор Літературної премії "Великий Їжак" за найкращу україномовну книжку для дітей. Стипендіат програми Міністра культури Польщі "Gaude Polonia" (2003, 2009), стипендіат CEI Fellowship (Любляна, Словенія, 2007). Учасник другого і третього Світових конгресів перекладачів польської літератури (Краків, Польща, 2009, 2013), фіналіст Літературної премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського (2011). Лауреат Міжнародного фестивалю поезії "Київські Лаври" (2011). За версією "Forbes-Україна" — в десятці найвпливовіших українських письменників (2014), за версією журналу "Новое время" — в сотні найвпливовіших українських діячів культури (2014). Відзначена Почесним званням "За заслуги перед польською культурою" (Zasłużony dla kultury polskiej, листопад 2013).