Ігор Мітров «тут» | Публікації | Litcentr
16 Листопада 2018, 22:33 | Реєстрація | Вхід

Ігор Мітров «тут»

Дата публікації: 30 Жовтня 2018 о 21:12 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 285 | Коментарів: 0
Автор: Ігор Мітров (Всі публікації автора)| Редактор: Антон Полунін | Зображення: Maureen Abood


Ігор Мітров – поет, лiтературознавець. Нар. 1 вересня 1991 р. Закiнчив КНУ iм. Тараса Шевченка. Лауреат лiтературних конкурсiв «Гранослов» (2015), «Смолоскип» (2017), фiналiст «Молодоi Республiки Поетiв» (2016). Вiршi публiкувалися в антологiях i перiодицi. Готується до друку дебютна книжка «Голландський кут».




[тут]

безмежно – тут
безперервно – тут
безнадійно – тут

польова миша
в ямі спить

гекон на останньому сонечку
гріється

перед смертю
не виспишся

перед смертю
не нагрієшся

перед смертю
лише
сушена м'ята

в секретній кишенці
м'ятих
штанів


***

оси і мухи
з серпневою люттю в наточених жалах
беруть у кільце
в'яжуть мертву петлю
навколо очниць повних меду
навколо облич повних цукру
навколо наповнених серпнем по вінця
голів

дивлюсь
дві блискучі зіниці
з-під твого чола вилітають
мішаються з натовпом

зараз
смертельно ужалять
і миттю впадуть на розпечену землю
дві мертві краплини
сухого дощу


***

коли сонце назавжди сховається в надрах землі 
коли закиплять увостаннє всі води
і охолонуть навіки
набувши твердої удачі

і заковзають ними
веселі комахи з людськими очима
і залишать на кризі слова невідомої мови

тоді я прокинуся
і розпахну всі фіранки

розписна
заморожена
гідрія


***

зовсім нутро
заяложене стукотом лютим
іржавих кинжалів
зелене повітряне дно
розквітає твоїм
арґелітовим поглядом
я
посміхаюсь і ґрунтом
порошаться білі зіниці
забиваються ґрунтом
ніздрі вологі
ґрунтом
витікає із рота
ритмічна
зелена
малина


***

у той день коли небо до решти
розплете свого сірого светра
на нитки дощові
коли змерзне
блакитне і голе
аж до посухи в ногах

поміж пальців його заблукаю
гукатиму на допомогу
ніхто не прийде
всі давно уже
зламане гілля
в ярузі заплаканій
темній
німій

сяду у тіні п'яти
і навіки засну
неначе засохла калюжа
посеред твердої дороги

неначе загоєна рана
нитка дощу
на холодному горлі


***

коли я востаннє
гуляв цією вулицею
тут була художня
галерея

а тепер

сходинки у
рідку
спину
вулиці
зламану

негарну
і
соболине хутро
поміж бруківкою
проросло


***

горбаті вулиці засіяні
вічнозеленими австрійськими
будинками

вертикальна річка
долиною хребта –
тягнеш сонце
у наплічнику

зачепився оком
за тролейбус

ніби до кінського хвоста прив'язаний
поволікся односторонньою
осінню

на головній вулиці
у місті чернівці

смердить
горіла
проводка



0 коментів

Залишити коментар

avatar