Євген Проворний «легкий красивий і смертний» | Публікації | Litcentr
21 Травня 2018, 08:09 | Реєстрація | Вхід

Євген Проворний «легкий красивий і смертний»

Дата публікації: 01 Березня 2018 о 21:34 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 593 | Коментарів: 0
Автор: Євген Проворний (Всі публікації автора)| Редактор: Іван Кулінський | Зображення: Валерій Пузік


Євген Проворний. Вишгород, Київська обл. Народився 1976 р. у Миколаєві (обласному). Публікації: журнал «Крещатик», 2004, №24 — уривки з повісті «Записочки»; журнал «Київ», 2017, №9–10 — добірка верлібрів «На березі річки Айдар»



Станиця

Завтра їдете на Станицю
Вирушаєте в шість нуль
Каже тевео замкомбрига
Багато не беріть
Ви на добу
Туди і назад
Додає він
Я не слухаю і збираю рюкзак
Неначе перебираюся на нове місце назавжди
І таки маю рацію
Ближче до обіду коли добираюся
Мені оголошують що я тут на тиждень
А там подивимось
Розвідники до яких ми прибиваємося
Не виявляють якоїсь ​​радості
Особливо їхній кухар
Чи то мені так здається
Продукти на вас надійдуть тільки ввечері
Каже нам командир розвідників
Ну це стерпно
Тим більше весь день не до їжі якось
Командир просить не фотографуватися нас
На тлі ось тієї сірої напівзруйнованої будівлі
Вона легко впізнається на фото
Так-так звичайно
Нам що
Ми гості
Робимо що скажуть
Нас звуть вечеряти
Здається у мене галюцинація
Перед нами
Величезна сковорідка смаженої картоплі
Запах її входить в ніздрі
А звідти відразу в серце
В моє маленьке серце
Яке тепер належить
Молодому солдату
Кухареві
Який із похмурим обличчям нарізає для нас хліб 
Він вже прикинув
Наскільки йому додасться роботи завтра
Плюс 20 веселих десантників
Плюс 20 постійно голодних і гордих
Хтось каже
Що для чоловіка
Найбільший кайф
Це ніч із жінкою
Хтось каже
Що це дорогий алкоголь
Або наркота
Не знаю брати мої
Найбільший кайф стоїть переді мною
У величезній солдатській сковорідці
П’янію від кожного шматочка
Посмішки розквітають на наших обличчях
І гаряча хрустка картопелька
Опускається у наші шлунки
Як перша чарка горілки опускається по стравоходу
І всі переглядаються за столом примовляючи
О пішла рідненька
Потім виходимо на мороз
Хтось закурює
Нічне небо на горизонті палахкотить червоним
Ото наші хуярять отвєтка пішла
Чую я чийсь голос поруч із собою
Звуки Градів тут зовсім не страшні
Я закидаю голову
Наді мною тільки небо
Темно-синє луганське небо
Близьке луганське небо
І я під ним
Такий легкий красивий і смертний


Пробіжки

Комбриг дав добро на ранкові пробіжки
О 5:45 ранку резервна група виїжджала
На розбиту сільську дорогу
Розставляла кулеметні розрахунки і снайперів
Для того
Щоб всі хто вільний від нарядів
Могли вдихнути свіжого повітря Луганщини
І відчути себе справжніми фізкультурниками
Перший раз я вибігав з лісу
На дорогу
Повз фанерну дошку з написом
«Увага! Вогонь ведеться без попередження»
До повороту
Туди де видніється вузький Айдар
Блищить тонким чистим льодом
Ми добігали до крайніх хат села
Це вже була відстань кілометр
Я бачив
Старі будинки
Загородки для курочок качок
Старі антени на дахах
Ми розверталися і бігли назад
У свій ліс
Де високі-високі сосни
Навколо міни та розтяжки
І величезний солдат з вусиками
Зранку помішує в казані 50 літрів майбутнього борщу
А начштабу голий по пояс
Вмиваючись крижаною водою
Форкаючи від задоволення
Весело і голосно декламує
Як умру то поховайте мене на могилі
Серед степу широкого на Вкраїні милій
І ти біжиш до свого рюкзака
У якому термокружка і пара ложок львівської кави
Яку дбайливо залишив для тебе на ранок
Старшина Павлюк


Іван

Капелан Іван
Мій ровесник
Їздить по дорогах
Від Новоайдару до Авдіївки
На старенькому джипі
Захисного кольору
Ми снідаємо разом
Іван їсть з апетитом
Не соромлячись бере великі порції
Показує капеланську нашивку
Потім йде до бійців
Проводить службу
В кінці пригощає кожного великим яблуком
Швидко по-військовому збирає свій інвентар
Перевдягається у камуфляж
Через пару днів кличе мене з собою
В одне з прифронтових сіл
Теж на службу
Довго трясемося в дорозі
Приїжджаємо
Біля зведеної на честь загиблих воїнів каплички
Великий хрест
Внизу на камені прізвища бійців
І гільза від снаряду вкопана в пісок
Поруч топчуться кілька місцевих бабусь
Іван вітається з усіма
Запрошує всередину
Але там так само холодно як і на вулиці
З іще одним отцем він проводить службу
Виходимо 
Стоїмо півколом
Іван підходить до кожного
Промовляє 
«Христос поміж нами»
Простягає і мені
Невеликий дерев’яний хрест
Я цілую його
Відходжу за спини присутніх до джипу Івана і плачу
Швидко-швидко витираючи сльози
Щоб ніхто не помітив
Я не можу пояснити сам собі
Що зі мною
Тру очі і не оглядаюсь
Сідаємо в машину
Щоб їхати назад
По моєму обличчю і так все зрозуміло
Але капелан виду не подає
Тисне на педаль
Вмикає першу
Рушаємо


Кіт Філя

Кіт Філя
Під кінець життя відбився від рук
Ми дедалі рідше бачили його
Наречені
Сусідські коти
Злучки бійки сходки розборки
Він приходив під ранок
Дране вухо
Рана над бровою
Біла шерсть на лапах
Давно стала сірою
Погляд важкий
Мовчазний підхід до свого блюдця
Я давав йому поїсти
Після сідав поруч
Брав Філю на руки
Він уже не любив цих ніжностей
Але мабуть розумів
Що треба хоч іноді балувати хазяїв
І дозволяв себе погладити
Від кота пахло вулицею
Морозом
Він одразу заходжувався мити себе
Застигаючи на кілька секунд
І дивлячись в одну точку
Ніби згадуючи щось
Останній рік
Його життя ось так і пройшов
А потім Філя занедужав
Перестав їсти
Ми з мамою віднесли його до ветеринара
Той виявив пухлину
Як у котів бувають пухлини
Здивувався я
Ще й як бувають
Сумно відповів лікар
Ми поклали Філю
У велику сумку
І віднесли назад додому
Жив він у гаражі
Нікуди не йшов
Щогодини я заглядав до нього і
Бачив блюдце повне їжі
І друге повне води
Ні до чого кіт не торкався
А одного літнього ранку
Філя попросився вийти на вулицю
Він пробрався в невелику загороду
Став нюхати травичку
Через огорожу до Філі стрибнув
Величезний ротвейлер
Все сталося за секунди
Кіт не став чекати
І кинувся в атаку
В останній
У свій найстрашніший
Бій
У перші миті пес позадкував
Але знайшовши момент
Перекусив Філі шию
Звичайний сірий кіт лежав
У траві
Над ним літали
Білі метелики
Їхні крила нагадували ангельські
Очі Філі були відкриті
Це так дивно
Так дивно
Подумав я
Як кіт
Звичайний миколаївський кіт
Який не читав лицарських романів
Який не знав кодексу честі
Був такий упевнений
Що найкраща і
Єдино правильна смерть
Це смерть в бою


0 коментів

Залишити коментар

avatar