Ірина Сажинська «за своєю подобою» | Публікації | Litcentr
21 Травня 2018, 07:59 | Реєстрація | Вхід

Ірина Сажинська «за своєю подобою»

Дата публікації: 21 Лютого 2018 о 15:36 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 723 | Коментарів: 0
Автор: Ірина Сажинська (Всі публікації автора)| Редактор: Антон Полунін | Зображення: Fumi Koike


Ірина Сажинська (9 серпня 1994 р.) – поетка, ілюстраторка. Народилась у Запоріжжі. Авторка збірки поезій «Приблизькість» (2016). Публікувалась в альманахах «Хортицькі дзвони», «Кругозір», «Не міліють джерела Дніпрові», «Гранослов», часописі «Хортиця», колективних збірках «Вірш солдату», «Скажіть, що ви живі», антологіях «25 до 30» та «Ukraińska Nadzieja», у газетах «Літературна Україна» та «Українська літературна газета». Відзнаки: Всеукраїнський літературний конкурс «Хортицькі дзвони» (2014), Міжнародний літературний конкурс «Гранослов» (2017), Літературний конкурс «Витоки» (2017). Вірші прекладено польською мовою. 



Цими слідами

хто ходив дорогою німоти
той відає значення зустрічі

quo vadis?

адже коли смієшся
то в порожній склянці
прокидається церковний хор

quo vadis?

питає Господь
а я не знаю що йому відповісти
я би пішла у сад
де зміїні кубла зацвітають на ступнях
котрі куйовдять імлу
щоби потому
цими слідами
летіли на схід полохливі ластівки

перевтілення
ось що мені необхідно
аби бігти босоніж
із вірною відповіддю в гортані


***

снилось, що сидітимемо
за одним столом
зрадник із кривдником
праведник із мучеником
будемо святкувати прощення

той, хто розіллє на скатертину друге слово
скаже
браття, зараз виростуть із хребта мого
ліси гостроверхі
кігті дерев торкатимуться ніг батька мого
а корені відділять хребці мої від плащаниці
браття, ми скоро побачимось
але кожного разу я прощаюсь із вами
ніби помру все-таки

пам’ятайте, що сліди центуріонів –
це розриті могили
наймолодший брате
навіщо прийшов слідами
які схожі на скривавлені пащі
звірів, що грів їх за пазухою
а вони вигризли лівом’яззя наскрізно

жінка, котра напише все по-своєму
бо не знала любові інакшої за нерозділену
співала цю пісню, ти її знаєш
цвіте терен, цвіте терен
листя опадає


Рубінові кульчики

ти мав би сказати

тобі необхідно робити все
що приноситиме добро
надавати всьому об’єму
виникати із будь-чого

але поки я вчилася жити
світ обертався навколо дому
перетворюючись на рубінові кульчики
які баба носила в нагрудній кишені
боячись, що такі сережки зірвуть з вух
коли вона йтиме з ринку

я порізала щось усередині
й сама обернулась планеткою


Три корені

горіх навпроти розбитого вікна
росте ще від мого дитинства
і нагадує вавилонську вежу
адже біля нього всі забувають 
свою мову

це жилаве дерево із сильним корінням 
розломило асфальт навколо себе 
ми чули вночі
як тріскалось земне піднебіння 

на ранок я мала порахувати 
кількість оголених коренів
нарахувала – три

це рівняння з багатьма невідомими
має три корені 

думаєш, можна було б спробувати 
методом підстановки?


Вище за сяйво

послухай тут така мовчазна тінь 
таке голосне світло 
ти проходиш крізь них ниткою
котра з’єднує одну зірку з іншою
на карті зоряного неба 

я йду за тобою
бо знаю 
ти несеш грудку землі
дві гілочки 

ти сильніший за всіх 
хто ходив мертвонародженою землею 
не торкаючись тверді 
й м’якоті 

але поки я не вигадаю більшої сили
за ту що маю 
ніхто мене не перевершить 
у світлотіні


Постать перша

ти так дихаєш 
бо з твоїх легенів росте троянда
смієшся:
я – астероїд В-612 
просиш:
народи мені принца

а я вкотре зрізала волосся
що проросло би пшеницею 
навколо тіла твого 
де б ти не був

але в нашім саду 
що з’явився посеред ріки 
ростуть пустоти передвісники

замість поля виник
оточений безмірними стовбурами
болючий пагорб 
на якому вже встановили дві гілки так
що одна кріпиться до другої
перпендикулярно й трохи вище середини 
для сина
котрого вчили рахувати по-людськи 
а він хотів уважно слухати вчителя 

у нього руки такі 
як трояндові струни 
що з твоїх грудей вислизають


Пісок

давно малослів'я стало
тілом і духом моїм
виношую слів кісточки сливові
в горлі скляному

я знаю
їм треба земля
вони просять землі
бо треба належно проститись
та тільки пісок
тільки блакитний пісок 
на вологому склі 

вони ще не відають -
їм пальцями неба не дерти
човнами тіней не відбутись

хіба зрозумієш мене?
хіба ти такий же як я?

вдихаючи світло та вітер
ти вже не помреш 
бо декілька слів 
що казав ти їх кореню 
другого з трьох кипарисів
зросли у приморськім степу
пам'яттю - догори


Лет

ніколи не виходила зі свого дому
а тут взяла й вийшла з теплого живота кургану
роззирнулась навколо 
питаю в простору

- чого це листя настільки довготривале?
- чого це квіти настільки швидковмирущі?

баба, котра померла ще в сорокових 
у застінках КДБ
зійшовши з диму, відповіла

- це лише лет, прости господи
слинить бог червоний олівчик 
щоб викреслити кого-небудь і сказати 

так положено


Чорна гілка

королева наказала посадити вишневу кісточку
в мою голову
краще, звісно, під ребрами
та сама ти не зможеш
криворука ти наша

кісточка довго не проростала 

а цієї весни
розкроїла надвоє світлу голову
чорна гілка 

йду і чіпляюсь за повітряних зміїв
аж зуби їхні ламаються


0 коментів

Залишити коментар

avatar