Оксана Лущевська «Вигадка» | Публікації | Litcentr
28 Березня 2024, 16:08 | Реєстрація | Вхід

Оксана Лущевська «Вигадка»

Дата: 13 Лютого 2018 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 1411 | Коментарів: 0
Автор_ка: Оксана Лущевська (Всі публікації)| Редактор_ка: Євгеній Півень | Зображення: Олена Острогляд


Оксана Лущевська – письменниця, перекладачка, доктор наук у галузі освіти (Джорджіївський університет, Джорджія, США). Народилася 1982 року в місті Тальному, що на Черкащині. Нині живе в м. Шарлот, Північна Кароліна (США).

Ініціаторка проекту «Крок уперед: глобалізуємось разом із українсько-англійськими книжками-картинками», що фокусується на виданні книжок-картинок у видавництві «Братське». Співзасновниця блогу про сучасну дитячу літературу «Казкарка» та «Рейтингу критика: найкращі дитячі та підліткові книжки року».

Друкувалася в антологіях авторського зарубіжжя «АЗ, два, три… дванадцять — лист у пляшці», «Червоне і чорне: Сто українських поеток ХХ сторіччя», «Мама по скайпу» та періодиці. З української перекладала поезію Івана Малковича, Бориса Гуменюка, Оксани Максимчук, Мар’яни Савки та ін. Лауретка багатьох поетичних і дитліт конкурсів.



Вигадка

1.

Медовий Пан прохолодної осені 
общипує пальцями, липкими від соку,
ґроно дозрілого мускату –
ягода за ягодою.
Кармазинові бубки 
падають і котяться межи відчуття віри, 
що сонце не згорить 
сьогодні.
Саме у такому жовтні
все здається солодким до в’язі у роті
і саме цієї врожайної осені 
ароматів надмірно.
Фруктових пахощів 
так забагато, що й ковтка не зробити
і не видихнути 
всі ті медові вигадки, 
наспівані нам лагідним паном лози
виноградної. 

2.

Неначе фруктовий сад 
проріс 
на твоїх долонях:
світло і аромат 
довкіл.
Кожного плоду по три –
тобі, мені
і дитятку,
котре у серпневім лоні 
яблуко 
ділить навпіл. 


Напередодні зими

Подаєш мені листя зелене –
подай і жовте.

Бачиш, мені до зими лишився 
один тільки крок.

Коси мої золоті припорошені
снігом срібним.

Срібло блищить
на сонці.

Сонця торкається
гребінь.

Подаєш мені квітку розквітлу –
подай і зів’ялу.

Бачиш, обидві долоні прагнуть
твого тепла.

Тепло огортає
серце. 

Серце повне
любові.

Вплітаю зів’ялу квітку в срібне
блискуче волосся.

Квітку розквітлу ставлю у вазу
з листям рясним. 

Рясно червоних руж на моєму
атласному платті.

Плаття яскравого
кольору.

Плаття зі складками
щедрими.

Що, неначе спогади,
Туляться – одна
до однієї.


Колискова «Калыханка»

Це навіть не твоя мова, а ти віддано вимовляєш слова,
перебираєш їх, порівнюєш із тією,
якої позбавили тебе. 
Що для тебе магічного в моїй мові, коцінька-каток,
коли читаєш слова мої зліва направо, протягуєш голосні,
прикушуєш приголосні?
«Трэба спаць…» –  казала твоя бабця.
«Треба спати… –  заколисуєш ти ніч. – Люлі-люлі». 
Увечері, коцінька-каток, кожне слово ніжніше.
На ранок укотре відлетять гулі, сполохуючи лагідність:
що для тебе моя мова, що для тебе твоя мова?
Дзіця мале, спати тихо.


До В. С.

кажеш, добро переможе зло, як мовиться в казках,
так воно було і є, коли втамовано страх

киваю, як зморишся – стань вовком
стань зайцем чи стань оленем
і міцно тримайся, що б не було – 
не стань – спомином

кажеш, перекинувся на вояка, як мовиться у казках,
йдеш межи сотнями вояків – меч у руках

киваю, як зморишся – стань під дощ
під сонце стань, стань під вітер
і не вагайся, зо всіх твоїх прощ
ця – стане світлом

кажеш, так воно було і є, схиляю голову,
ще кілька зморшок ляга на чоло:

вовком, зайцем, оленем...


серпик місяця 

серпика місяця на її чолі поправити
і піти в ніч бо ніч попереду
 
ніч триватиме і триматиме
 
лишень відчуття серпика місяця
на загрубілих пальцях
 
і світло з кожної пучки 



0 коментів

Залишити коментар

avatar