Марта Мохнацька «Довго-довго» | Публікації | Litcentr
17 Жовтня 2018, 20:04 | Реєстрація | Вхід

Марта Мохнацька «Довго-довго»

Дата публікації: 15 Січня 2018 о 20:15 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 1585 | Коментарів: 2
Автор: Марта Мохнацька (Всі публікації автора)| Редактор: Дмитро Авер'янов | Зображення: Dara Scully


Марта Мохнацька - поет, перекладач. 
Народилася у смт Гусятин 1993 року. Живе у Львові.




***

стара жінка
помітила, що кури
за весь день не знеслися.
віддалившись у мікроскопі, 
побачила,
що й банта зникли.
крок далі — ґвалт! —
курника немає.
покрутила об'єктив ще раз —
зробилася 
молодою-молодою.
побачила вусатого юнака
і пройшла повз.
і вже я не пишу цього вірша.


***

шкаралупа
цього горіха
могла би бути м'якшою
він — менше гірчити
пальці б
не так коричневіли

неодмінно 
мусив хтось сказати,
що горіхова серцевина
подібна до людського мозку

і ти розламаєш мене
щонайменше
надвоє
і ви ще довго
сваритиметеся — 
грецький чи волоський


***

було б надто зухвало 
починати власні сліди.
чоловіче-із-візком-
що-гуркоче-на-цілісіньку-вулицю, 
ітиму за коліщатками.
тільки не зізнавайся, 
як здобув відвагу.


***

слово "гоїтися" 
носить шви на швах, 
сахається
щоразу здібніше.
невже
зроблюся настільки 
короткозорою, 
що не побачу 
котроїсь із цяточок 
літери і


***

було собі цідилко
ділило світ
на до і після

вип'єш мене 
згодом сплюнувши
не залишивши
найкращого смаку останнім?

чи залишиш 
мене біля заянь
чи залишиш мені
ніколи не протиснутися?

залишиш
біля 
не-прагнення-стати-цідилком


***

все 
кукурудзяний качан

дідусь каже
качан до качана
а потім їх 
на розпал в грубці
тліють довго
тато змайструє
лущилку 
з розміреними дзьобками
але ми її відставимо
бо все потім
а я не знаю про способи 
лиш журюся
де волосся


***

твої очі прийдуть до мене
сядуть поруч
не кліпнувши без повік
сльозових канальців
дивитимуться довго-довго
до самої сухості


***

тату, дивись, я виросла:
м'ячик, який не любила ніколи,
залишила у потічку,
куди він закотився.
і сиділа навпочіпки,
і дивилася з берега,
і вода була достатньо теплою 
й до кісточок.

тату, тільки не кажи, 
що для тебе ніколи не виросту.
вода була достатньо теплою,
аби діти тонули,
аби м'ячі виринали.
й до кісточок.


***

прикинусь, що сплю,
аби цим людям побіля мене
не боліло мовчання.

колись якісь діти,
безумовно, були ними.
вони їхали у трамваї --
нахабні, замурзані,
галасливі шибеники.
молода пасажирка дратівливо
глипала на них.
а потім розгледіла риси,
які могла би любити
в них їхня матір.
вона прийшла додому,
відстібнула ґудзик --
і спідниця впала додолу,
вросла у підлогу 
вербовим коренищем.
віти похитувались --
вона не прикрила вікна.

прикинусь, що сплю,
аби вони й далі тихцем
плели ці кошики на продаж



2 коментарі

avatar
Це не поезія, а данина ....моді. book
avatar
Вам, напевно, дуже сумно на цьому порталі

Залишити коментар

avatar