Богдан-Олег Горобчук «Світ спаковує все на зиму» | Публікації | Litcentr

Богдан-Олег Горобчук «Світ спаковує все на зиму»

Дата публікації: 19 Грудня 2017 о 12:10 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 491 | Коментарів: 0
Автор: Богдан-Олег Горобчук (Всі публікації автора)| Редактор: Марія Банько | Зображення: Елла Євтушенко



Богдан-Олег Горобчук
 (1986) — український поет, художник, куратор літературно-мистецьких проектів, учасник музичних проектів Микола і телевізор, L'eau, Повсякденність. Кандидат соціологічних наук, викладач соціології, піарник. Арт-директор Мистецького об’єднання «Щогла». Поезія Б.-О. Горобчука наразі перекладена і опублікована англійською, білоруською, польською, португальською, російською, французькою, німецькою, іспанською, словацькою, 
румунською, азейбаржанською, сербською та литовською мовами. Вірші друкувалися в журналах «Шо», «Київська Русь», «Кур'єр Кривбасу», «Стых» та ін., у численних українських та іноземних анлогіях та альманахах.

Бібліографія: Книга дослідів (Житомир, 2002), Місто в моєму тілі (Київ, 2007), Цілодобово! Богдан-Олег Горобчук, Павло Коробчук, Олег Коцарев (Київ, 2007), Немає жодної різниці (Київ, 2007), Дві тонни: Антологія поезії двотисячників (Київ, 2007), Літпошта (збірка молодої поезії, і не тільки…) (Київ, 2009), Сновиди: Сни українських письменників (Київ, 2010), Етика любові, естетика смерті (Київ, 2013).




Ріст 

Який широкий світ! 
а сосна не рухається: як постала, так і стоїть 

Виріс дім під боком, виріс паркан 
виросли її посестри, виріс низенький каштан
виросли берези, виріс горідчик, виріс пес 
виросло кілька дубків, привезених здалеку, виросло кілька котячих поколінь 
виросли ялини, виросло безліч комах 
а сосна сніговії зачерпує зеленими плавцями, як сухезна риба, але не пливе

Виросли жовті будинки, виросли дерева, що не раз уже встигли пожовкнути,
ростемо ми, ростемо, ростемо 
і хмари над нами однакові, і пташині перемовляння

А вона постала і стоїть, 
як смоляний стовп 
як змерзлий вартовий, для якого розтягнулася ця безмежна доба 
на увесь обшир світу 
хибнеться від утоми, ступить півкроку, 
і знову струнко


Рот 

Вранішній поцілунок застиг на губах восковою печаткою 
і не хочеться нічого говорити вперше без справжньої необхідності 
здається – замовиш кави чи попросиш передати за проїзд 
і губи розсиплються на червоні скалки 
а через різку криву тріщину вирвуться сонми слів 

Це ж як треба не любити свій рот 
аби заковтувати ним повсякденність 
то випускаючи назовні яскравих гусениць привітань 
то перемелюючи метушливих мурах ділових розмов 
то звільняючи твердокрилих гігантів насправді хороших ідей 
і пересаджуючи їх комусь просто у вушну раковину 

Так і ходиш увесь день безмовний ніби вмерзлий у землю шматок кореня 
ні прохання від тебе, ні наказу 
ховаєш язика як білка – горіха 
так недовго й забути про нього, щоб зажив власним життям, розповідаючи незалежні від тебе історії 

Під вечір холоднішає і зуби б’ються ніби дві рівноцінні армії об лінію фронту 


Під снігом 

Світ спаковує все на зиму 
їжака в чемодан нори 
ведмедя в контейнер барлоги 
перенести в темний куток уваги 
на зиму 

Сусід каже іншому сусіду 
що слід усе спакувати 
щоб нічого у дворі не стирчало 
потім під снігом 

Пам’ятаєш нас, ми ж і справді 
стирчали тоді під снігом 
як метушливий темний кущ 
чи перевернутий боком візок 

Не могли ні вийти, ні виїхати
ходили, мерзли, грілися вином 
і так не хотілося прослизати 
у темний куток уваги… 

А за кілька кілометрів від нас
запакована в товщу озерного льоду риба 
не могла поворухнути ні рукою, ні ногою 
не могла сказати ні бе ні ме 


Убивства  
 
Білими нитками засніжені дороги вишито нам по шкірі  
і червоно проступають дерев’яні мухомори дитмайданчиків  
хтось пустив червоні кораблики жучків-солдатиків по хвилях кори  
 
Грійся біля каміна  я буду твоїм камінним господарем  
 
Короїд зашився всередину деревини 
до осердя  
давай випалимо його звідти  
давай порубаємо меблі й випалимо шашель з них 
вогонь пробиватиметься крізь шашелині нірки ніби музика крізь флейту  
 
Ось яку тобі сніжинку по шкірі вишито  
напевне це схема стежок якогось центрального парку  
а мені – дивись – хтось павутиння вишив  
це велике-велике невдячне місто  з поодинокими червоними пожежними станціями  
чи може прапорцями щойно скоєних убивств  
 
Наші убивства маленькі ніби комашки 
що їх ми спалюємо  
малесенькі  
з висоти пташиного польоту геть непомітні  
зовсім як наші тіла  обшиті білим 
покладені під засніженим деревом  
хіба що не спалені 


Дерева  
 
Ти прийшла прикрити саваном  обгризені вітром чорні кістяки дерев 
моя хороша зимо  
 
Тут ці воїни стоять на сторожі  тримаючи списи стовпів  
там ці злидарі збилися натовпом  і постав ліс  
 
Декілька зазирають у мої вікна:  якого біса він метушиться в тій коробці?  
все ходить і ходить  сидить  лежить і знову ходить  
ніяк не заспокоїться  
 
Але яке їм діло?  
 
Думаю тебе це також обурило  
адже навіщо б ти зламала одному з них  могутню розтріскану руку 
так що тепер воно так і стоїть  судомно стиснувши п’ятірнею  кучугуру снігу  
і не може відпустити 
 
 
Колодязь  
 
Щоб залишитися самому цієї зими потрібно щоб сусідський кіт загриз сороку  
і втік  
 
Піддайся шахістові-снігові  
грай чорними фігурами її пір’я  
грай червоними фігурами її крові  
 
Не допусти відлиги цієї пори старіння будинків  
коли їхні зуби стоншуються і випадають  
 
Не будь слабким не засинай  
 
Щоб залишитися самому цієї зими  потрібен глибокий колодязь ночі  
ти птах і тобі так холодно  
залети до колодязя у надії зігрітися  
 
Не будь слабким  не засинай  
 
Зранку тебе виявлять зовсім голого  
у теплій барлозі одягу  
на тролейбусній зупинці  
готового рушати на роботу 



0 коментів

Залишити коментар

avatar