Таня Богуславська «PornОпера або ванна Фріди» | Публікації | Litcentr
24 Листопада 2017, 10:29 | Реєстрація | Вхід | Умови публікації

Таня Богуславська «PornОпера або ванна Фріди»

Дата публікації: 13 Серпня 2017 о 12:14 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 716 | Коментарів: 0
Автор: Таня Богуславська (Всі публікації автора)| Редактор: Сергій Стойко | Зображення: Таня Богуславська



Таня Богуславська – поетка, художниця, займається арт-фотографією, Має книжки в яких її фотосерії поєднані з власними текстами. Її відеопоеза потрапила в шорт-лист конкурсу відеопоезії «Монокль» мистецького фестивалю «Ї» (2017) в Тернополі. 




Дія 1

гілки омели прилипли до шкіри
жолуді і пемза в лівому куті ванни
нові леза
попільничка
в правому куті дзеркало
я бачу як змії повиповзали з волосся і шиплять язиками на вухо

він співає:
розіп’яте снів моїх голе тіло покинуте небом співісную між звуками дощу з мовчанням
мій човен розбився коли я плив до тебе в холодному піску пустелі
а тепер я стою на краю прірви щоб побачити твої очі і відчути сили
відкрий книгу і прочитай мені останнє слово щоб я навіки помер в твоєму голосі і диханні

і замовкає, член чоловіка збуджений

вона:
дерево мого серця росте корінням в пекло 
його листя падає і спопеляє надії від понеділка до неділі між четвертою годиною і дев’ятою я сама потворність
але мої долоні відкриті

до чоловіка і жінки лине світло
вони сидять на ліжку роздягнуті
вона нахиляється і облизує його член
цілує і бере глибоко 
рухається в ритмічній хіті

Я прикладаю до вуха одну із мушель у ванній з неї лунає крик батька
ти породження пекла краще б ти не народжувалась я вб’ю тебе задушу своїми руками твар
звук від шмагання і падіння

далі чутно як чоловік співає до жінки:

наші крила печалі завеликі для цього неба
ми можемо створити іншу спіраль галактики
в ній не буде війн і ран тільки музика серцеверхів’я

..Я дивлюся в прозорий куб що зробив батько і бачу з усіх сторін самотню мати прикуту до стільця з колесами з якого вона не встане
одне мертве дерево небо і його надщерблені ребра

жінка відповідає:
я океан болю і зорі падають в нього в свої останні хвилини

..Я шматую на собі сукню гострим краєм мушлі і стає трохи червоною піна

Язик чоловіка проходить вглиб пестячи клітор
її дихання поступово частішає легким поривчастим вітром 
і зривається в стогін

Сукня спливає на поверхню я занурююсь з головою під воду відкриваю очі і читаю їх слова по губах повільно 

він:
я люблю твої хвилі і сум і падати в тебе як метеор моя вічність така коротка але я встиг впасти щосили і відчути холодне дно

вона:
моя ніжність гостра мій брате і сине і я вб’ю тебе все одно 

..Іржа біля водозливу поряд пальців ніг плавають тіла мертвих коханців їх волосся трохи лоскоче шкіру поряд на острівці палає мій дім я збризкую його водою і з’являється сцена де

їх слина стікає як у паралітиків
її волога на його губах стає морською піною
в них увійшла темрява серцево-судомною глиною
і вони спільно вільні

він:
я цілую всі ножі що поцілили
я облизую їх леза і дивлюся в тебе моя смерть п’ю вино між твоїх ніг і всмоктую всі твої запахи по колу знов

вона:
ввійди в мене наче я твій кокон поселися в мені вітром і землетрусом
я хочу лише найсильніші поштовхи і ріки поту навіки

..Із пупка росте голова лотосу тримається на воді я відриваю пелюстку за пелюсткою мастурбую і не відчуваю нічого кров іде гостра біль внизу живота вода виплескується на підлогу, де він
входить в неї рухаючись як звір
і чує останнє слово:
пустота



Дія 2

Я встаю із ванни, виймаю пробку і дивлюся як вода потроху стікає

я чую наші голоси як ми співаємо:

Блакить наших вод джерел сонячних днів крил
пір’я наше м’яке і світле легко піднімається в повітрі
внизу залишаємо пил

ми цілуємось вологими гарячими язиками ніжно і пристрасно як востаннє
лежимо і кохаємось

Вода зійшла у ванні на 5 сантиметрів

ти входиш знову і знову і знову
я не знаю де моє тіло я стала частиною тебе як орган
я вся в твоєму сім’ї з мене ростуть апельсини

небо співає до нас:
еле оло еле’ая єдність хмари розриває

ми відповідаємо:
реї-раю двері раю

Вода стекла ще на пару сантиметрів

я бачу крізь воду померлу матір з холодною ниточкою усмішки як тоді коли з батькових очей витекло гірке море.

ти співаєш до мене:
реї-раю я не знаю символів води
але йди до мене йди

Червень червить черево душі ми стиглі сливи нашого сну летимо в променях високо над морем і чуємо пісні ангелів
тримаємось кінчиками крил
місто шумить під нами човнами машин і вітрин
ми закохані в себе сни
ми загоєні рани

Вода зупинилась. Я занурюю руку і намацую твій подарунок
кулон із місячним сяйвом. Вода стікає далі

я кажу тобі:

наші сни найкращі
але часом мені сняться жахи

ти:
то лише сни

Листопадове полум’я оголеності
заходиться ще глибше 
сповнене вологістю наших рідин
стоїмо у ванні під гарячою водою
слухаючи близькості глибину
в сітці її судин
вода співає:
Ара уру’е  ара’уре  аура’ра’ен

Вода вже стікла наполовину 

матір зачиняє мене в кімнаті я не можу вийти
ненавиджу замкненість сиджу в кімнаті
не розумію чому. відчуваю себе собакою гав гав ав 
тихо
дорослішаю і залишаю матір саму
прикуту до стільця з колесами
і прогулянка стає мені в горлі
великим коров’ячим ребром
хоча вона була не проти. Ціле небо
замале для однієї події
з ока кислотний слиз змія роз’їдає
плоть до кісток вічної зими без надії
від якої залишаються холодні руки
долоні зі зігнутими залізно пальцями
в паралічі світу

небо співає:
еле оло еле’ая сни свої втопи в мені

Взимку світ стає білим і ми бачимо ніщо
і стоїмо посеред нього всміхаючись 
притиснувшись один до одного
скульптурно як снігові баби
шар за шаром буття

ти входиш ззаду
я вкрита твоїм тілом як земля снігом
ти кінчаєш тепло і м’яко знову і знову 

я кажу пізніше: мені сняться жахи

ти кажеш це тільки дурні сни

Вода стікла ще..

тепер я стою між трунами горобинно
голуб’яно химерно 
я вкриваю їх тінню  своїх крил
я більша за місто


реї-раю двері раю
еле-оло еле’ая 
тут Єлена з Менелаєм і їх кінь.

Вода у ванній закрутилась воронкою

Я йду до тебе але тебе ніде немає
щосили кричу твоє ім’я 
і як ніби провалююсь в крижану ополонку 
заходжу в кімнату і випадково розбиваю дзеркало від шафи дзвінкий звук прорізає тишу
злітаються янголи підбирають частинки скла і встромляють в моє тіло зі всіх сторін вглиб шкіри 

їх голоси:
тепер ти з нами

Ти кажеш:
Я більше не люблю тебе

Квітка на підвіконні:
ти сама це знаєш

мої руки трохи тремтять
я відвертаюсь і йду

Вода у ванній стікла



Дія 3

Я прокидаюсь. відчуваю своє тіло у літеплій воді. вмиваю обличчя. набухлі зморшки пальців від води сплески руками слухаю звуки пригадую що мені снилось опера кохання смерть дитинство батьки що ти мене не любиш..
видихаю повітря на рівні води йдуть бульби
повільно нанизую слова як намисто:

аре’ре ару ра’ен

ниті зв’язків темряви
між солодкими митями як ніби пролетів птах як спалах
міру темряви яку ще можна виміряти
і якось приручити я прив’язую
до аре ре ару’аура рен
до води яка може стати іншою
і кришталево сяючою

до кісток холодних зим
де я стою оголена серед снігу
я кладу квіти полум’я слів

до злив які затоплюють по вуха
і залишається вихоплювати повітря
я прив’язую темряву і відпускаю плисти
далі далі далі

я встаю і дивлюся у дзеркало
бачу озеро
і безліч коханців в ритмічному русі під палким небом
їх тіла переливаються хвилями безмірної сили у смарагдових стеблах

небо співає:
еле-о-у-є  ле-а-о ра я є о рай в мені
я виходжу з ванни



0 коментів

Залишити коментар

avatar