Лесик Панасюк «Листя усіх тіней»
Дата: 07 Серпня 2017 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 2716 | Коментарів: 0
Автор_ка: Лесик Панасюк (Всі публікації)| Редактор_ка: Євгеній Півень | Зображення: Павло Данілевич
Лесик Панасюк — поет, перекладач і дизайнер. Народився 1991 року в Житомирі. Співзасновник творчої групи «Elk+Deer», яка спеціалізується на графічному дизайні. Автор книг «Камінь дощу» (ГО «Форум видавців», 2013) та «Справжнє яблуко» («Смолоскип», 2014).
Лауреат низки поетичних конкурсів: Літературний конкурс видавництва «Смолоскип» (2013, 2014), Молода республіка поетів (2013) тощо. Учасник багатьох фестивалів та мистецьких акцій. Вірші перекладалися російською, польською, німецькою, французькою та англійською мовами, друкувалися в сучасній українській та закордонній періодиці.
НАЙЗВИЧАЙНІШИЙ ДЕНЬ
Жінки із великими кулями животів
вулиці обтяжені іменами
страх падіння у повітрі
наче запах нової фарби
Усе стишується і уповільнюється
можна спокійно зловити муху
тополиний пух прогалинами у просторі
змушує вдивлятися у деталі
Що сталося у цей найзвичайніший день
хтось випадково зачепив штаниною важіль
натис ліктем на кнопку
Можна відчути себе найшвидшим
але роздивляєшся відблиски сонця на власному нігті
Що ж сталося у цей найзвичайніший день
хтось подивився на воду у крані під правильним кутом
дострибав до нескінченності
погодував чужу тінь у не відведеному для цього місці
вистрибнув з окулярів у відкритий космос
Ніхто не помітив що день був на хвилину довшим
і ти
себе не виказав
МУЗИКА ПІД ЗЕМЛЕЮ
І
Тонкі сухожилля на шиї скрипки досі тримаються
скрипка досі жива
і тут у переході між станціями наспівує мелодію під лезом ножа
кепкуючи над молодою студенткою музичного училища
Вбити мене не зможеш
я не помру від твоєї руки
Коли ж вона навчиться витримувати паузи
запитує жінка яка впізнала мелодію
Залиш їй на це іще кілька років
кидає хтось ґудзик відповіді
на рухому частину балюстради
ІІ
Пісня слиною витікала з його рота
привертаючи погляди пасажирів
але він тієї пісні не знав а приспів і той місцями мугикав
Я мов та ріка що стане морем
Потім кілька секунд намагався згадати як сюди потрапив
чухаючи поголене підборіддя
і знову заводив
Відпусти мене я стану морем
І так без упину неначе мантру
Але у вагон зайшли патлаті хлопці
з гітарами і не менш патлатими дівчатами
заховали чоловіка у волоссі
розчинили його пісню у своїх голосах
ІІІ
Вкрасти блискучу ноту з кишені віолончеліста
було так по-дурному
Що з нею робити
в око мішені не вцілиш
речення не закінчиш
В усьому зізнаєшся
а ніхто тобі не вірить
Кажуть що ніхто цієї ноти не грає
Кладеш її на дно капелюха
як темну монетку яку не занести в обмінник
і вибігаєш назовні
Тебе зустрічають сяючі отвори дорожніх вогнів
і тужлива музика десь позаду
після якої усе стає зрозумілим
ОСОБИСТА АФРИКА
І
Прокинутися від страху
що ніхто не прийде
з олією поту на шкірі
ще живою рибою на пательні ліжка
Світлофори плавляться на сонці
наче морозиво з трьома кольоровими кульками тіла
залишаючи без правил дорожнього руху
кожен тепер порушник і самогубець
Яка раптова спека
ніхто не був готовий
Новини із заздрістю слідкують за голими жінками
що розгулюють містом наче щойно зійшли зі світлофорів
цариці яким дорогу встеляють шкурами зебр
Спека така що хочеться спати
спека така що не можна заснути
Хто ти що досі чекаєш на світло
з незламною вірою в зеленого бога
що у подобі жінки переведе тебе на інший бік
ІІ
Мерехтіння спеки наче прозора жирафа
з високою шиєю ртутного стовпчика
особиста африка
Очищені рибини босих ніг
б’ються об розпечений асфальт
з десяток лусочок вціліло
виблискують на сонці наче нігті
яка халтурна робота
Вкривайтесь новою лускою
тепер ви риба міста
Водорості тканин
печери пластику і заліза
корали скла і бетону
Блукати містом наче шаман
який не зміг викликати дощ
Вигнанець і жирафа
яка з’їдає листя усіх тіней