Ігор Астапенко «Ліс поезії» | Публікації | Litcentr

Ігор Астапенко «Ліс поезії»

Дата публікації: 19 Червня 2017 о 12:55 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 572 | Коментарів: 0
Автор: Ігор Астапенко (Всі публікації автора)| Редактор: Марія Банько



Ігор Астапенко народився 16 березня 1992 року в місті Біла Церква. У2015 році закінчив КНУ ім.Т.Шевченка (Інститут філології). Нині - аспірант Інституту літератури НАНУ. 

Публікувався в газетах: «Літературна Україна», «Українська літературна газета», «Україна молода», «Література і життя», «Гарний настрій»; альманахах: «Свій-й-танок», «Сполучник»; англомовній антології «Terra poetica». Учасник Книжкового арсеналуЛьвівського форуму видавців, ГогольФесту, «Мистецької платформи», «Арт-ковчегу», фестивалю Об’ємної поезії, Міжнародного поетичного фестивалю «Terra poetica» тощо. 

Окремі вірші перекладені італійською, російською, білоруською, англійською, польською, грузинською, чеською мовами. Фіналіст МРП (2015) та конкурсу «Dictum» од видавництва «Крок» (2015). Лауреат першої премії Міжнародного конкурсу «Гранослов» (2016). Автор поетичних збірок «Щільник» (2015), «Лихотомія» (2016).   



УМІТИ ЧИТАТИ

один хороший поет
не буду додавати молодий
бо це ні чорта не міняє
підписав мені збірку так:
моє прізвище кома читай знак оклику
своє прізвище крапка

я вириваю велике лілейне серце
із обсипаних чорним грудей квадратного тіла
у червневу ніч із омелюхом місяця
і шукаю те що можна прочитати:

дерева люди зоряні сплетіння
долонні лінії наструнчену тишу
тіло коханої жінки 
пітьму забризкану гелієм
себе у безмірному обширі

але знаходжу лиш фігурки слів
у книжці хорошого поета
який порадив мені сокровенне
але не дав ключів до розуміння

я напишу красиву книжку
з великим лілейним серцем
і обов’язково підпишу йому так:
його прізвище кома пиши знак оклику
своє прізвище крапка

ні 
не так:

його прізвище кома 
моє прізвище крапка
не пиши бо прочитають 
знак оклику



А НАСПРАВДІ

чується: мертвих більше ніж живих 
а насправді: жертви пішки між молитв

я кусаю ясна посеред служби 
і спльовую їхні рештки у впрілу долоню
намагаючись спіймати слова прóбоща 
на виткі гачечки звивин

чується: смерть – очищення усіх
а насправді: стерти чи ще ні гріхи?  
       
я стаю на коліна і стаю буквою z
у слові zzzzzzzzzz намальованому на підлозі храму
я вбираю в себе єдиний істинний голос
але він минає мене і летить до склепінь

чується: спаситель що усіх почув   
а насправді: неси те що по плечу! 
 
я не стримуюсь  
і вибігаю з великої шафи храму
біжу стрімголов до найближчої бібліотеки
щоби вивчити всі слова світу
щоби знати як пишеться слово істина
щоби бути найкрасивішим словом
у книзі яку 
ніхто не напише

а насправді: 
ну хто з нас не тиша?       



ЛІС ПОЕЗІЇ

коли дерева зовсім не дерева
а тільки чорні кілки що на них повішено омелу
ти чекаєш на втішливу прозелень 
у темній кімнатці обіймаючи дружину 

і коли це стається ти робишся ще сумнішим
бо більше не маєш на що чекати
і зелені фігури довершені як грандіозне тривання
набираються розпроміненим сонцем

завтра не стане ще одного поета
ти відламаєш стару гілку вже не годну пашистому дереву
покладеш її межи сторінками як закладку 
і читатимеш вірші тримаючи за руку дружину

поезія це здатність обростати малахітовим листям 
будучи вкоріненим у духовитий ґрунт  юніверсуму
поет це велике пласке дерево у білосніжному лісі 
яке не можна ані зрубати ані викорчувати



0 коментів

Залишити коментар

avatar