Марічка Сташко «Про страх бути жінкою сьогодні» | Публікації | Litcentr

Марічка Сташко «Про страх бути жінкою сьогодні»

Дата публікації: 14 Червня 2017 о 11:41 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 543 | Коментарів: 0
Автор: Марічка Сташко (Всі публікації автора)| Редактор: Ніна Паламарчук | Зображення: Марічка Сташко



Марічка Сташко – народилася в Івано-Франківську. Навчалася у ЛНУ та КНУТКіТ. Кінознавець, викладала курс теорії кіно у Львівській школі кіно ім. Дієго Марадони. Перекладає з англійської, зокрема поезію Сільвії Плат. 



Про страх бути жінкою сьогодні

У понеділок у приймальні у гінеколога
нікого не було
зовсім нікого
я це добре пам’ятаю
була спека
моє дихання слабшало
і 
замість повітря
простір заповнювали
мої
первинні статеві ознаки 

нікого не було
потім прийшла вагітна жінка
минуло якихось чотири-п'ять хвилин
три-чотири-п'ять
хвилин
і 
вона говорить'
краще вже ходити отак в холод
бо зараз зовсім не знаєш
куди себе подіти
хоча й тоді не найкращий час
бо тоді 
занадто багато верхнього одягу
занадто багато верхнього одягу кольору чорного
занадтобагаточорного

1. А на початку
нічого не було 
простір був порожнім
і в спеку 
горизонт аж розтікався
як коли дивитися крізь дзеркальце
зроблене нашвидкуруч 
зі слини і будь-якої травинки

зі слини і
виношування людини у спеку
зі слини
і виношуваннялюдини в холод
виношування взагалі

автобус рухається
від цього руху листя тоншає 
і його зелені серцевинки
і  його жовті вигорілі краї
чорніють від тиску і спеки

автобус рухається і я чорнію до країв
я чорнію 
чорнію

коридор насувається на повіки
я ще тут
але моя черга підходить 
і я йду
мене ведуть в кімнату з відчиненим вікном
і там я роздягаюся перед відчиненим вікном
хоча одяг лишається на мені
я стою умовно роздягненою і готовою до процедури
я стаю 
перетворююся
з просто жінки на жінку під час процедури
у гінекологічному відділенні
мої руки 
ноги
голова
шия
груди
зараз є неважливими
моя природа ховається глибоко в мені
моя сутність десь там 
її не відчуєш ні коли дивитимешся
ні навіть
коли торкнешся
вона
замкнена у колі власного кровообігу
чорна
'
виконана за всіма канонами
нового часу 
деталь

*
2. (сім) чи вісім разів згинаю пальці у пошуках землі
сім чи вісім сімчивісім
аж до безкінця 
безслівно але голосно як опік
 чи те що ніяк не згасне

я маю руки і це мій дім 
я тримаюся ними за світ
ми з ними як дерева
липи чи вільхи 
щось що має коріння
щось
що є корінням
я(к) батько і мати 

‘мій голос змінює форму
мій голос повертається до початку
до отвору
до ру(к)
якщо перше слово правильне
перше слово мама 
вода рухається ніби через двері в чорноту гущавини
зтрах 
що мама помиляється коли пише 
страх що мама
що мама
()
 руки занурюються все глибше
 якась дивна музика 
 там
 я віддала б тобі море 
 але у мене лише земля
 під нігтями

 там за рікою
вони тримаються за землю
як за спогади
чи
горизонт

погляд втрачає відчуття погляду
з ревінням закритого дихання
між
двома словами
між тим
як рухаюсь
і тим як стою
як потяг перед відправленням потяга

там
незчисленні дерева і перекинуті столи
у закладі швидкого харчування
терпкість піднебіння
повторюється
і триває
занадто довго

там
за рікою
я знайду свою душу
вже тиху залишену на час і забуту

я знайду свою душу там за рікою
і ріка упадатиме в неї
як Тибр упадає в Євфрат
чи зливається з Євфратом
двома рукавами
у низов’ях
і гирлах 
навперемінно 

прийди за мною напровесні
і ми будемо купатися
у ріках
і жити у ріках
і станемо ріками
там



0 коментів

Залишити коментар

avatar