Darum
…«гніву пречистого»… – Довго гнівили. Осад
випав – у сто еверестів. Печер тринадцять
зникло під осадом… Добрий зібрали посаг! –
Ріжемо вранці – для вовчика – по канапці.
Тішимо вовчика… Ситий – аж пере-! Вівцям
носить несправжнім їхні несправжні кості…
«Як так? Чому?» – питаємо кут, що вицвів.
Певне, – бо вицвів,
– знаємо, – але хто це
визнає-вимовить?
Тихі сумні харони
ледь бовваніють зі знань у горнятках зимних…
Заборони боронити нас, Хто боронить,
поки рука не втомиться й си не спинить…
***
… нащо ми, боже, не лікарські – кулеметні?
Нащо ми, бісе, – бісові лузер-зайди?
Марно ми знаємо добре, «warum die Maedchen»,
віримо здуру – в юд і що їм «… das Seine».
Кожному кожний – лялька – до дна граніту.
Кожному кожний – зайвий – гальмо на зайці…
Ключики щастя – від скриньок, для оксамиту.
Кульчики дива – брехні в кулястім танці.
Вишити килим – рунами зі шкірзаму.
Вижити замертво – в маренні… Синій орлик –
орковий, леле… Шкіриться! – наче замах
хустки – на дзеркало, леле, води – на хлорку…
Ладо на ладо ходить – аж вила виють.
Лялька об ляльку гріється – доки лусне…
Сосни скавчать у двері, і плачуть змії.
Точить казки суботні кропива. Тлусті
пустки по вінця лиють свята й дерева –
тихі, як дошки втяті, як душі божі…
Кесарю – келихи.
Леву – суцвіття Єви.
Зав’язі – заповідь… «Jedem…»… Бреши бріошшю,
домом і вогником, темряво! – стооманно…
Знаєм, warum, – darum! …Подарує орлик,
не-птах лазуровоколірний: хибний намір,
псячу приблудність і цвях у прокисле горло,
білу солому на подушці, тиху днину
(як перемир’я), сусідів – суцільний спокій,
поруч – пів-бублика сну і оглухлу спину,
подорож до відлюдників і сірокко…
Поки земля є, кожному – по землинці-
жменьці, по кульці холоду, по мурашці…–
поки каміння давнє відновить лиця,
поки охляле небо гранітні капці
скине в ламкий спориш, у скрижалі метрик
інших земель безлюдних, бо ця вже – хвора ж…
Справжні бувають, болю мій, тільки мертві.
Не доторкнешся лоба – хоч поговориш…