Тарік Ель-Хамдауї – так тебе мусять звати.

Під ім’ям забутим вигнувся ліхтарем, світиш крізь темні очі,

Поринаєш у темні очі,

Забуваєш, чи так тебе мусять звати,

Чи тобі ім’я легіон.

Розриваючи плід криштальний,

Невпізнаний у руках твоїх,

Соком його течеш,

Показуєш м’якоть, забуваєш

м’якість свого тіла.

Кісткою вкинутий в час незнайомий, незвіданий,

Викрашений в камінний колір,

Органним реготом перехрещений,

Вибіленим голосом

Пишеш нові склади.

Я знаю, Тарік Ель-Хамдауї,

Завтра, розпеленавши кожне слово в собі,

Ти згадаєш все:

Як в’їжджав крізь стіни,

не озираючись на пісочні спини,

Уві сні плутав Бога й тіні з книжок,

Прокидався в обіймах списа,

Під фонтаном, спроквола рахуючи

Мавританські зуби на піренейських мурах,

З-поза яких прозирали нові імена.

Таріче Ель-Хамдауї, завтра я прийду,

Довго дивитимусь, як ти ворушиш губами,

Задравши голову догори,

Обвішаний ліхтарями,

Вклеєний у Священну книгу,

Перетлумачений, перетертий на лимонний порошок.

Що шепотітимеш ти?

Чи існує те завтра?

Можливо, вже зараз твій спис вростає мені у груди,

Можливо, вже зараз я все забув.