Дивовижно, що саме в цій точці так майстерно причаївся Бог.

Рожевим крильцем з-за грипозних шиб махнув,

Кинув гілля мені в тім’я – воно проросло.

Пришепотів, приспав асфальт піді мною,

наказав плитам лягти пластом,

Відсунув маленький камінчик,

Дивиться риб’ячим оком мені в пакет.

Дивовижно, що Бог перекинувся на Великого Василя,

Підсів за шинквас біля мене,

Вивалив худі пальці,

Схрестив дві зубочистки і заспівав.

Потім сумно-сумно начитував мені про велику гору,

Оповитий камінням стан матері,

Повітря у віспі,

Частий меч і батіг,

Човен, позбавлений волі,

Пущений навздогін імлі.

Коли я дивлюсь на нього так

Довго,

Мені хочеться притиснути його маразматичну голову,

Скрутити розбиті п’яним паралічем ноги

І чимдуж тягнути додому.

Дивовижно, що іноді Бог

так необачно лишає по собі Василя