Електрички сердець | Публікації | Litcentr
19 Квітня 2024, 01:49 | Реєстрація | Вхід

Електрички сердець

Дата: 15 Квітня 2013 | Категорія: «"Золотий фонд" ресурсу» | Перегляди: 1504 | Коментарів: 1
Автор_ка: Маргарита Ротко (Всі публікації) | Зображення: текст номіновано

… наче річка – у течію річки, що  стримує рухи,
ми впадали в коліна товсті падишахові-ночі…
Чи – задмухуй слова, чи  - обійми, як свічі, роздмухуй, -
не питай лиш про те, що я хочу…

На зорянім клоччі
проступають казки, як дитинство, - розхристані, хижі…
Колісниці драконів захитують в чорних колисках…
І впирається в стелю, як в камінь, розгублена тиша.
І хмарини стоять – мовчазні золоті обеліски –

над стежинами в прірву, де – дім, і незамкнена хвіртка,
й охоронці-граки бульки світла пускають у мряку…
І в плащах синьозоріх приходять неміряні ріки,
і впускають у себе свистіти впольованих раків…

Привези мені серце із того снодійного дому,
у якому всі зливи живуть у світанковій клітці,
й парасолі чудес їм приносять сніданки зникомі
і лишають знайомі ключі на прозорих полицях –

наче лиця, лишають. Мов суть свою, таїну суті –
про миттєву відкритість і здатність тривати одвічно,
і вбивати крок часу і спек, і вар’ятів, і суддів,
і сердець, що спиняються, наче нічні електрички –

серед лісу, щоб вікнами випити місяць, прикутий
за непиляні ріжки до теплого холоду сосен…
Привези мені ліс, що згорнувся клубочком у грудях,
і уже відчуває фарбовану досвідом осінь…

…чорний осуд кутків… І неголену усмішку посуд
під окрайчиком хліба ховає, мов темрява – душу…
Ти приносиш горіхи й пахкі, як печаль, абрикоси.
Ти приносиш сни моря, зодягнені в правильність мушель,

і правдиві створіння з горищ, де поховано тіні
непристойних листів, і чар-зілля із мідних горняток, –
у долонях, що пахнуть солодким дощем й павутинням,
і домівкою, що сивоока, як місячний кратер…

 І, нестиглим листком опадаючи в темні коліна
падишахові-ночі, що мудрий, мов кігті драконів,
я вслухаюся  в те, як смарагдові соки рослини
переносять у спинах – й сміється пробуджений коник,

 і лоскоче тим сміхом домівки, далекі, як спогад,
не освистаний раками в річці з незайманим духом…
Й обеліски-хмарини спиняють молитву до бога
і молитву  до тебе…
Тому ти нічого не слухай.

Не принось ні видінь із горищ, ні осінніх волоських,
ні квіткових печалей, ні дому у горщику миті…
Електрички сердець зупиняються в мокрім волоссі,
наче в лісі нічнім, – лиш тому, що їм хочеться пити…

1 коментар

Залишити коментар

avatar