21 Травня 2018, 08:08 | Реєстрація | Вхід

Вірші Антонелли Анедди в перекладах українською

10 Березня 2018 о 12:51 | Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Олександра Шевченко | Перегляди: 522


Антонелла Анедда (Antonella Anedda) народилася в Римі в 1955 р і живе там й нині. Закінчила Сієнський університет, викладає в університеті Ареццо і в одній з римських шкіл. Перекладала Овідія (Тристії), Філіппа Жаккотте (книга віршів «Нотатки для посіву», що була опублікована в 1994 р), Джеймі Маккендріка тощо. У 1998 р опублікувала книгу «Далекі імена», до якої увійшли переклади з Емілії Бронте, Тютчева, Мандельштама, Цвєтаєвої. Опубліковані збірки віршів «Residenze invernali» (1992), «Notti di pace occidentale» (1999, отримала Премію Еудженіо Монтале), «Il catalogo della gioia» (2003). Написала також кілька книг ліричної прози: «Cosa sono gli anni» (1997), «La luce delle cose» (2000), «La lingua disadorna» (2001), «Tre stazioni» (2003), «Come solitudine» (2003 ), «Dal balcone del corpo» (2007), «La vita dei dettagli» (2009), «Salva con nome» (2012). Інфомація у Wikipedia, Poetry International Rotterdam 



MUSIC

The things I name in poetry are not noble: 
they lie under the palate, watchful, aware only of the warmth
ignorant of the tongue. 
If they listen, they hear the motion, the wave of an echo
that brings red letters, destinies, and a whirlwind of voices
lost – as always – in what is dark and hollow. 
So, I again say: trees – in fact – plane-trees
attracted by water and supported at the edges by rocks. 
This indeed is difficult: to softly sing their miracle
that weight in the light, that shadow
that crosses with time and bursts out over the smell of the lea. 

All is body that the soul reaches late
but autumn flashes in a little corner
and the word forms
with the prescribed rhythm: in clots, in gaps, 
in starts, within the centuries. 
And it is not music you speak of, but a thunder of silverware, 
of hail pelting the walls.
Музика

Ті речі, що я у віршах іменую, не горді:
вони під піднебінням лежать, зосереджені, знають лишень тепло,
мова їм невідома.
Якщо прислухаються, то почують рух, хвилю відлуння
із червоними літерами, долями та вихором голосів,
загублених — як завжди, — серед темряви й пустоти.
Так, я знову кажу про дерева — а саме — про платани,
ваблені водою та підперті камінням.
Це справді складно: тихо оспівувати їхнє диво
цю масу серед світла, цю тінь
що перетинається з часом, займається над пахучими травами.

Все є тілом, якого запізно торкається душа,
проте осінь палахкотить собі в куточку
і слово перетворюється
у прописаному ритмі на згустки, діри,
знов і знов, упродовж століть.
І це не та музика, про яку ви говорите — це грім столового срібла,
град, що стукотить по стінам.

© Translation: 2004, Antonella Anedda


SEPTEMBER 2001. MADDALENA ARCHIPELAGO, ISLAND OF S. STEFANO

This small island riven underwater by U.S. submarines, 
where my great-grandfather planted citrus fruits and vines, 
built cowsheds and brought ten cows from the mainland. 
Their trembling hoofs on the boat, the wind on their backs
only struck till then by rain from the north. 
They’re still there, horns mingled with the sand, 
deep-rooted skeletons, close up to the rocks, no longer afraid, 
no longer distinguishing pasture from sea.
Вересень 2001. Архіпелаг Ла-Маддалена, острів Санто-Стефано.

Це острівець, розколотий під водою американськими субмаринами,
де мій прадід садив
цитрусові й виноград,
звів корівники й куди завіз із континентудесять корів. 
Їхні ратиці, що тремтіли на барці, їхні обвітрені спини, 
доти шмагані лише  північними дощами.
Вони й досі тут, їхні роги змішалися з піском,
скелети глибоко вросли в землю, поряд із гірськими породами,
вони вже не відчувають страху, пасовище й море тепер неподільні.

© Translation: 2003, Antonella Anedda

III

To unearth the reason for a verb
because the truth is it’s not time yet
and we don’t know whether to rush forward or take flight. 

Make it evening, say an evening in December, 
the tea chests levered up on chocks for removal 
give form to the darkness
whilst the cooking flares against the wall. 

These are the nights of Western peace
and flying in their rays are the cramped biographies, 
the berry-dark portraits, the scrolls of names. 

A different quietness shields us on one side
like a marine weight wrapped in jute
and folded carefully, with desperation.
III

Віднайти причину дієслова,
оскільки насправді ще не час,
і ми не відаємо, кидатись нам уперед чи бігти геть.

Нехай це буде вечір, грудневий вечір,
чайні тюки, підважені на кілках і готові до перевезення,
надаватимуть пітьмі форму,
поки наїдки палахкотітимуть проти стіни.

Такими є ночі західного миру,
серед їхніх променів літають зібгані біографії,
ягідно-темні портрети, сувої імен.

Інша тиша захищає нас,
мов обмотаний джутом морський вантаж,
огорнувши обережно й безнадійно.

© Translation: 2000, Antonella Anedda


VI

This language  has no innocence
– listen to how speeches break up
as if also here there were a war
a different war but war
all the same – in a time of drought. 

And so I write with reluctance
with a few dry stumps of phrases
boxed into humdrum language
which I arrange so as to call out
down there as far as the dark
that sounds the bells

***

There’s a window in the night
with two dark shapes asleep
dun as birds
whose bodies draw back against the sky. 

I write with patience
to the eternity I don’t believe in. 
Slowness comes to me from silence
and from a freedom – invisible –
which the mainland’s  unaware of
– the island of a thought which spurs me
to rein in time
to give it space
inventing the desert for that language. 

The word splits like wood
like a piece of wood cracked on one side
part the effect of fire
part of neglect.
VI

Ця мова не є незайманою
— ти чуєш це з розпаду промов
так наче й тут була війна
інша війна але війна,
і тим не менш, війна — під час посухи.

І тому я пишу через силу
кілька сухих рубаних фраз
втиснутих у банальну мову
яку я налаштовую на зов
що долинає десь ізнизу
із дзвінкої пітьми

***

Нічне вікно
в якому видно дві сплячі темні фігури
сірувато-коричневі як птахи
чиї тіла відступають до неба.

Я спроквола пишу
до вічності, у яку не вірю.
Повільність приходить до мене з тиші
і зі свободи — невидимої —
про яку на материку й не знають
— з острова думки, що змушує мене
приборкати час
знайти простір
надати цій мові її пустелю.

Слово розщеплюється як деревина
уламком, що збоку тріснув
частково через вогонь,
частково недогляд.

© Translation: 2000, Antonella Anedda

Переклад з англійської – Олександра Шевченко. Запрошений експерт, редактура – Гєник Бєляков.
Куратор та редактор розділу – Олег Коцарев. Фото: cainabella.blogspot.com

0 коментарів

Залишити коментар

avatar