24 Лютого 2018, 20:05 | Реєстрація | Вхід

Вірші Збіґнєва Герберта в перекладах Валерія Бутевича

08 Лютого 2018 о 12:50 | Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Валерій Бутевич | Перегляди: 498



Збіґнєв Герберт (Zbigniew Herbert) — польський поет, есеїст, драматург. Кавалер Ордену Білого Орла. Найціннішим у доробку Герберта вважається цикл творів про «пана Cogito», постаті, глибоко зануреної в сучасність і одночасно міцно закоріненої в європейській культурній традиції. У 1980-х роках Збіґнєв Герберт був поетичним прапором польської опозиції. Його вірші були перекладені на англійську, італійську, чеську, голландську, шведську та угорську мови. Герберту присудили багато нагород: Нагорода ім. Ніколаса Ленау (1965), Нагорода ім. Гердера (1973) і Нагорода ім. Петрарки (1978). [Більше інформації у Вікіпедії]



O tłumaczeniu wierszy

Jak trzmiel niezgrabny
siadł na kwiecie
aż zgięła się łodyga wiotka
przeciska się przez rzędy płatków
podobnych słownikowym kartkom
do środka dąży
gdzie aromat i słodycz jest
i choć ma katar
i brak mu smaku
jednak dąży
aż bije głową
w żółty słupek
 
i tu już koniec 
trudno wniknąć 
przez kielich kwiatów
do korzeni
więc trzmiel wychodzi
bardzo dumny
i głośno brzęczy:
byłem w środku
tym zaś 
co mu nie całkiem wierzą
nos pokazuje 
z żółtym pyłem
Про переклад поезії

Як джміль незграбний
сів на квітку
аж затремтіло стебло ніжне
і лізе між рядами пелюсток
мов серед словникових сторінок
прямує до нутра
де аромат і насолода
хоч в нього нежить
і смак відсутній
втім прямує
аж поки не упреться лобом
у маточку жовтаву 

це вже кінець
нелегко докопатись
до коріння
крізь квітів чашечки́
тож джміль вилазить
дуже гордовито
й голосно гуде:
я всередині був
а тим
які йому не зовсім вірять
він демонструє ніс
у золотім пилку


Różowe ucho

Myślałem
znam ją przecież dobrze
tyle lat żyjemy razem
 
znam
ptasią głowę
białe ramiona 
i brzuch
 
aż pewnego razu
w zimowy wieczór
usiadła przy mnie
i w świetle lampy
padającym z tyłu
ujrzałem różowe ucho
 
śmieszny płatek skóry
muszla z żyjącą krwią
w środku
nic wtedy nie powiedziałem -
 
dobrze byłoby napisać
wiersz o różowym uchu
ale nie taki żeby powiedzieli
też sobie temat wybrał
pozuje na oryginała
 
żeby nawet nikt się nie uśmiechnął
żeby zrozumieli że ogłaszam
tajemnicę
 
nic wtedy nie powiedziałem
ale nocą kiedy leżeliśmy razem
delikatnie próbowałem
egzotyczny smak
różowego ucha
Рожеве вухо

Я гадав
що добре її знаю
адже стільки років живемо разом

знаю
пташину голову
білі плечі
й живіт

аж ось одного разу
у зимовий вечір
вона сіла біля мене
й у світлі лампи
що падало ззаду
я побачив рожеве вухо

кумедна пелюстка шкіри
мушля з кров’ю що живе
всередині
я нічого тоді не сказав –

добре було б написати
вірш про рожеве вухо
але не такий щоб сказали
теж собі тему вибрав
вдає оригінала

щоб навіть ніхто не всміхнувся
щоб зрозуміли що я сповіщаю
таємницю

я нічого тоді не сказав
але вночі коли ми лежали поруч 
я делікатно пробував
екзотичний смак
рожевого вуха
Зі збірки «Гермес, пес і зірка» (1957)

Próba opisu

Naprzód opiszę siebie
zaczynając od głowy
albo lepiej od nogi
albo od ręki
od małego palca lewej ręki

mój mały palec
jest ciepły
lekko zagięty do środka
zakończony paznokciem
składa się z trzech członów
wyrasta wprost z dłoni
gdyby był od niej oddzielony
byłby sporym robakiem

jest to osobliwy palec
jedyny na świecie mały palec lewej ręki
dany mi bezpośrednio

inne małe palce lewej ręki
są zimną abstrakcją

z moim
mamy wspólną datę urodzin
datę śmierci
wspólną samotność

tylko krew
skandująca ciemne tautologie
spina dalekie brzegi
nicią porozumienia
Спроба опису

Спершу опишу себе
починаючи з голови
або ліпше з ноги
або руки
з мізинця лівої руки

мій мізинець
– теплий
дещо зігнутий всередину
завершений нігтем
складається з трьох частин
росте просто з долоні
якби він був відділений від неї
був би чималим хробаком

це особливий палець
єдиний на світі мізинець лівої руки
даний мені безпосередньо

інші мізинці лівої руки
– це холодна абстракція

з моїм
маємо спільну дату народження
дату смерті
спільну самотність

тільки кров
що скандує темні тавтології
скріпляє далекі береги
ниткою порозуміння


Głos wewnętrzny

Mój głos wewnętrzny
niczego nie doradza
niczego nie odradza
 
nie mówi ani tak
ani nie
 
jest słabo słyszalny
i prawie nieartykułowany
 
nawet jeśli się bardzo głęboko pochyli
słychać tylko oderwane
od sensu sylaby
 
staram się go nie zagłuszać
obchodzę się z nim dobrze
 
udaję że traktuję go na równi
że mi na nim zależy
 
czasami nawet
staram się z nim rozmawiać
– wiesz wczoraj odmówiłem
nie robiłem tego nigdy
teraz też nie będę
 
– glu – glu
 
– no więc sądzisz
że dobrze zrobiłem
 
– ga – go – gi
 
dobrze że się zgadzamy
 
– ma – a –
 
– no a teraz wypocznij
jutro znów pogadamy
 
nie jest mi na nic potrzebny
mógłbym o nim zapomnieć
 
nie mam nadziei
trochę żalu
gdy leży tak
przykryty litością
oddycha ciężko
otwiera usta
i stara się podnieść
bezwładną głowę
Внутрішній голос

Мій внутрішній голос
не радить
не відраджує

не каже ані так
ані ні

ледь чутний
і майже неартикульований

навіть якщо дуже глибоко нахилитися
чутно тільки відірвані
від сенсу склади

намагаюся його не глушити
поводжуся з ним добре

вдаю що ставлюсь як до рівного
що він мені необхідний

іноді навіть
намагаюся з ним розмовляти
– знаєш я вчора відмовився
ніколи цього не робив
зараз теж не буду

– ґлю – ґлю

– тобто вважаєш
що я зробив добре

– ґа – ґо – ґі

добре що ми знайшли спільну мову

– ма – а

– ну а зараз відпочинь
завтра знову побалакаємо

анітрохи мені не потрібний
я міг би про нього забути

не тішу себе надією
трохи шкода
коли він так лежить
прикритий співчуттям
дихає важко
відкриває вуста
і намагається піднести
кволу голову


Objawienie

dwa może trzy
razy
byłem pewny
że dotknę istoty rzeczy
i będę wiedział

tkanka mojej formuły
z aluzji jak w Fedonie
miała także ścisłość
równania Heisenberga

siedziałem nieruchomo
z załzawionymi oczami
czułem jak stos pacierzowy
wypełnia trzeźwa pewność

ziemia stanęła
niebo stanęło
moja nieruchomość
była prawie doskonała

zadzwonił listonosz
musiałem wylać brudną wodę
nastawić herbatę

Sziwa podniósł palec
sprzęty nieba i ziemi
zaczęły znowu wirować

wróciłem do pokoju
gdzież ten pokój doskonały
idea szklanki
rozlewała się na stole

usiadłem nieruchomo
z załzawionymi oczami
wypełniony pustką
to znaczy pożądaniem

jeśli zdarzy mi się to raz jeszcze
nie ruszy mnie ani dzwonek listonosza
ani wrzask aniołów

będę siedział
nieruchomy
zapatrzony
w serce rzeczy

martwą gwiazdę

czarną kroplę nieskończoności
Одкровення

двічі
можливо тричі
я був переконаний
що збагну сутність речей
й знатиму

матерія моєї формули
з алюзій як у «Федоні»
мала теж точність
рівняння Гейзенберґа

я сидів нерухомо
з заплаканими очима
відчував як хребет
заповнює твереза впевненість

зупинилася земля
зупинилося небо
моя нерухомість
була майже досконала

подзвонив листоноша
треба було вилити брудну воду
зігріти чай

Шива підніс палець
механізми неба і землі
знов почали вирувати

я повернувся до кімнати
де ж ця досконала кімната
ідея склянки
розливалася на столі

сів нерухомо
з заплаканими очима
заповнений пусткою
тобто жаданням

якщо зі мною це трапиться знову
не зворушить мене ні дзвінок листоноші
ні крик ангелів

сидітиму
нерухомий
задивлений
у серце речі

мертву зірку

чорну краплю безконечності
Зі збірки «Дослідження предмета» (1961)

Pan Cogito a ruch myśli

Myśli chodzą po głowie
mówi wyrażenie potoczne

wyrażenie potoczne
przecenia ruch myśli

większość z nich
stoi nieruchomo
pośrodku nudnego krajobrazu
szarych pagórków
wyschłych drzew

czasem dochodzą
do rwącej rzeki cudzych myśli
stoją na brzegu
na jednej nodze
jak głodne czaple

ze smutkiem
wspominają wyschłe źródła

kręcą się w kółko
w poszukiwaniu ziaren

nie chodzą
bo nie zajdą
nie chodzą
bo nie ma dokąd

siedzą na kamieniu
załamują ręce

pod chmurnym
niskim
niebem
czaszki
Пан Cogito і рух думок

Думки рояться в голові
так кажуть

розмовний вираз
переоцінює рух думок

більшість з них
стоїть нерухомо
посеред нудного пейзажу
сірих пагорбів
засохлих дерев

іноді доходять
до бурхливої річки чужих думок
стоять на березі
на одній нозі
мов зголоднілі чаплі

зі смутком
згадують пересохлі джерела

топчуться на одному місці
шукаючи зерен

не ходять
бо не дійдуть
не ходять
бо немає куди

сидять на камені
заламують руки

під похмурим
низьким
небом
черепа


Alienacje Pana Cogito

Pan Cogito trzyma w ramionach
ciepłą amforę głowy

reszta ciała jest ukryta
widzi ją tylko dotyk

przygląda się śpiącej głowie
obcej a pełnej czułości

jeszcze raz
stwierdza ze zdumieniem
że istnieje ktoś poza nim
nieprzenikniony
jak kamień

o granicach
które otwierają się
tylko na moment
potem morze wyrzuca
na skalisty brzeg

o własnej krwi
obcym śnie
uzbrojony w swoją skórę

Pan Cogito oddala
śpiącą głowę
delikatnie
żeby nie zostawić
na policzku
odcisków palców

i odchodzi
samotny
w wapno pościeli
Відчуження Пана Сogito

Пан Сogito тримає в обіймах
теплу амфору голови

решта тіла прихована
бачить її тільки дотик

придивляється до сонної голови
чужої але сповненої ніжності

ще раз
стверджує зі здивуванням
що існує хтось окрім нього
непроникний
як камінь

з кордонами
що відкриваються
лише на мить
потім море викидає
на скелястий берег

із власною кров’ю
чужим сновидінням
озброєний своєю шкірою

Пан Сogito відсторонює
сонну голову
обережно
щоб не залишити
на щоках
відбитки пальців

і відходить
самотній
у вапно ліжка


Codzienność duszy

Rano myszy biegają
po głowie
na podłodze głowy
strzępy rozmów
odpadki poematu
wchodzi
pokojowa muza
w niebieskim fartuchu
zamiata

do mego pana
to przychodzą lepsi goście
taki dajmy na to Heraklit z Efezu
albo prorok Izajasz

dziś nikt nie dzwoni

pan chodzi zdenerwowany
mówi do siebie
drze niewinne papiery

wieczorem wychodzi w niewiadomym kierunku

muza odpina niebieski fartuch
opiera łokcie na parapecie
wyciąga szyję
czeka
na swego żandarma
z rudymi wąsami
Буденність душі

Зранку миші бігають
по голові
на підлозі голови
клаптики розмов
відходи поеми
входить
муза-покоївка
у блакитному фартуху
замітає

до мого пана
приходять найкращі гості
зокрема Геракліт з Ефесу
або пророк Ісая

сьогодні ніхто не дзвонить

пан ходить роздратований
говорить сам до себе
розриває папір безневинний

увечері зникає у невідомому напрямку

муза знімає блакитний фартух
спирається ліктем на підвіконня
витягає шию
чекає
на свого жандарма
з рудими вусами
Зі збірки «Пан Cogito» (1974)

Переклад з польської – Валерій Бутевич. Куратор та редактор розділу – Олег Коцарев. Фото: Materiały Prasowe


Валерій Бутевич – літературознавець, перекладач. Народився 1983 року в Черкасах. Закінчив Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова. Захистив дисертацію з філософських аспектів творчості Збіґнєва Герберта у Варшавському університеті. Співпрацює з відділом рукописів Національного музею літератури ім. Адама Міцкевича. Лауреат кількох літературно-перекладацьких конкурсів, зокрема «Metaphora» (2016) та «Гранослов» (2017).

0 коментарів

Залишити коментар

avatar