18 Грудня 2017, 08:56 | Реєстрація | Вхід

Вірші Ґреґорі Корсо в перекладах українською

11 Жовтня 2017 о 12:51 | Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Ігор Ходжаніязов | Перегляди: 717



Ґреґорі Корсо (Gregory Nunzio Corso) – поет, письменник, наймолодший представник бітницького кола. Народився в 1930 на Мангеттені, Нью-Йорк. Там же й виріс, у бідному італійському районі. Тікав з дому, коїв дрібні злочини, в тюрмі захопився класичною літературою, почав писати вірші, спілкуватися з поетами, що визначило все його дальше життя. Автор 12 книжок віршів, зокрема «Пані Весталка на Бретл» (1955) і «Бензин» (1958), вірші з яких уміщені в цю збірку. Помер у Міннесоті в 2001 році, похований в Римі біля Шеллі і Кітса.



MEXICAN IMPRESSIONS

I

Through a moving window
I see a glimpse of burros
a Pepsi Cola stand,
an old Indian sitting
smiling toothless by a hut.

II

Stopping at Guaymas,
a brand new Ford pick-up
filled with melancholy laborers;
in the driver’s seat, a young child
– doomed by his sombrero.

III

Windmill, silverwooded, slatless, motionless in Mexico–
Birdlike incongruous windmill, like a broken crane,
One-legged, stiff, arbitrary, with wide watchful eye,
How did you happen here?–All alone, alien, helpless,
Here where there is no wind?
Living gaunt structure resigned, are you pleased
with this dry windless monkage?
Softer, the cactus outlives you.

IV

I tell you, Mexico–
I think miles and miles of dead full-bodied horses–
Thoroughbreds and work horses, flat on their sides
Stiffened with straight legs and lipless mouths.
It is the stiff leg, Mexico, the jutted tooth,
That wrecks my equestrian dreams of nightmare.

V

In the Mexican Zoo
they have ordinary
American cows.
МЕКСИКАНСЬКІ ВРАЖЕННЯ

І

Крізь розсувне вікно
Я помічаю ослів,
прилавок «Пепсі»,
старого індіанця, який сидить
і беззубо шкіриться при халупі.

ІІ

Зупинка в Ґуаймасі,
новісінький Форд, пікап,
повен зажурених робітників;
за кермом малий хлопчина —
приречений своїм сомбреро.

ІІІ

Вітряк, срібнодошковий, без лопатей, нерухомий у Мексиці —
Птахоподібний недоречний вітряк, як поламаний кран,
Одноногий, укляклий, свавільний, із широким пильним оком,
Звідки ти тут узявся? Самотній, чужий, безпорадний
Тут, де не буває вітрів?
Живий виснажений конструкте зречений, чи ти вдоволений
цим сухим безвітряним відлюдством?
Кактус м'якший, а переживе тебе.

IV

Кажу тобі, Мексико —
Я думаю довгими милями дохлих гладких коней —
Досконалих порід і робочих коней із плескатими боками
Із подубілими рівними ногами та безгубими ротами.
Ця задубіла нога, Мексико, цей випнутий зуб,
Це вони розбивають мої кіннотні жахливі сни.

V

У мексиканському зоопарку
тримають звичайних
американських корів.



SUN
(Automatic Poem)

Sun hypnotic! holy ball protracted long and sure! firey
 goblet! day-babble!
Sun, sun-webbed heat! tropic goblet dry! spider thirst! Sun,
 unwater!
Sun misery sun ire sun sick sun dead sun rot sun relic!
Sun o’er Afric sky low and tipped, spilt, almost empty,
 hollow vial, sunbone, sunstone, iron sun, sundial.
Sun dinosaur of electric motion extinct and fossiled, babble
 on!
Sun, season of the season, catching actual sunfish, on the
 green shore sunbathing like a madness.
Sun eros hellish superreal conglomeration of miasmatic ire!
Sun, sun-downed beings in desert life astounded, go down!
Sun circus! tent of helion, apollo, rha, sol. sun, exhult!
The sun like a blazing ship went down in Teliphicci lake.
The sun like a blazing disc of jelly slid over the Teliphiccian
 alps.
The sun leads the night and follows the night and leads the
 night.
The sun can be chariot-driven.
The sun like a blazing lollipop can be sucked.
The sun is shaped like a curved beckoning finger.
The sun spins walks dances skips runs.
The sun favors palm citrics tubercular-lungs
The sun eats up Teliphicci lake and alps every rising.
The sun does not know what it is to like or dislike.
The sun all my life went down in Teliphicci lake.
O constant hole where all beyond is true Byzantium.


СОНЦЕ
(автоматичний вірш)

Сонце гіпнотичне! свята куля, протягнута довго і впевнено! вогняний кубок! денний булькіт!
Сонце, сонцеплутана спека! кубок сухий тропічний! павуча спрага! Сонце, зневодни!
Сонце вбоге сонце люте сонце слабе сонце мертве сонце гниле сонце реліктове.
Сонце над Африцьким небом низьке й гостроконечне, пролите, майже пусте, порожній флакон, сонцекістка, сонцекамінь, сонце залізне, сонячний годинник.
Сонце-динозавр електричного руху, вимерлий, скам'янілий, булькай!
Сонце, пора із пір, ловить справжню рибу-сонце, на зеленому березі засмагає мов сказ.
Сонце-ерос пекельна надреальна конгломерація міазматичної люті!
Сонце, що оглушило істот сонцезахідних у пустелі життя, зайди!
Сонце-цирк! шатро гелієве, аполлонове, ра, sol, сонце, р-радій!
Сонце, наче корабель, що палає, потонуло в озері Теліпхіккі.
Сонце, наче драглистий диск, що палає, ковзнуло над Теліпхіккійськими горами.
Сонце веде за собою ніч і слідує за ніччю й веде за собою ніч.
Сонце можна возити в колісниці.
Сонце, наче льодяника, що палає, можна смоктати.
Сонце має форму кривого пальця, що манить.
Сонце обертається ходить танцює стрибає біжить.
Сонце вибирає пальмово лимоннокисло туберкульозні легені.
Сонце з'їдає озеро Теліпхіккі і гори щоразу, як сходить.
Сонце не знає, що значить подобається чи не подобається.
Сонце впродовж усього мого життя сідало в озеро Теліпхіккі.
О вічна діро, за якою Візантій правдивий.


BOTTICELLI’S "SPRING”

No sign of Spring!
Florentine sentinels
from icy campanili
watch for a sign-
Lorenzo dreams to awaken bluebirds
Ariosto sucks his thumb.
Michelangelo sits forward on his bed
 … awakened by no new change.
Dante pulls back his velvet hood,
his eyes are deep and sad.
His great dane weeps.
No sign of Spring!
Leonardo paces his unbearable room
… holds an arrogant eye on die-hard snow.
Raffaelo steps into a warm bath
… his long silken hair is dry
because of lack of sun.
Aretino remembers Spring in Milan; his mother,
who now, on sweet Milanese hills, sleeps.
No sign of Spring! No sign!
Ah, Botticelli opens the door of his studio.
"ВЕСНА” БОТІЧЕЛЛІ 

Жодних ознак весни! 
Флорентійські чатові 
з льодяних кампанел 
чекають на знак — 
Лоренцо мріє будити синіх птахів 
Аріосто смокче великого пальця 
Мікеланджело на ліжку сідає 
…розбуджений відсутністю змін 
Данте скидає вельветового каптура 
його очі глибокі й сумні. 
Його величезний дог виє. 
Жодних ознак весни! 
Леонардо міряє набридлу кімнату кроками 
...кидає сердитим оком на живучий сніг. 
Рафаель опускається в теплу ванну 
... його довгі шовкові коси сухі 
від нестачі сонця. 
Аретіно згадує весну в Мілані, матір,
що спочиває тепер на міланських пагорбах.
Жодних ознак весни! Жодних! 
Ах! Ботічеллі відчиняє двері майстерні!


THE LAST GANGSTER

Waiting by the window
my feet enwrapped with the dead bootleggers of Chicago
I am the last gangster, safe, at last,
waiting by a bullet-proof window.

I look down the street and know
the two torpedoes from St. Louis.
I’ve watched them grow old
… guns rusting in their arthritic hands.
ОСТАННІЙ ГАНГСТЕР 

Чекаю біля вікна 
мої ступні загорнуті в рештки мертвих чиказьких контрабандистів 
Я останній гангстер, нарешті в безпеці, 
чекаю за куленепробивним вікном. 

Я дивлюся на вулицю і пізнаю 
двох «торпед»* із Сент-Луїса. 
Вони старіли в мене на очах 
...в їх артритних руках іржавіли стволи.

*торпеди (тюремний сленг) – мордовороти, яких посилають покарати порушників тюремних законів.

I MISS MY DEAR CATS

My water-colored hands are catless now
seated here alone in the dark
my window-shaped head is bowed with sad draperies
I am catless near death almost
behind me my last cat hanging on the wall
dead of my hand drink bloated
And on all my other walls from attic to cellar
my sad life of cats hangs
МЕНІ БРАКУЄ МОЇХ КОТІВ

Мої акварельні руки безкітні
я сиджу сам-один в темноті
віконна моя голова накрита сумною запоною
Я безкітний до смерті практично
за мною останній мій кіт висить на стіні
вбитий рукою моєю питвом надутою
І по всіх моїх стінах від горища до підвалу
моє сумне котяче життя висить


THREE
     
1

The streetsinger is sick
crouched in the doorway, holding his heart.
One less song In the noisy night.

2

Outside the wall
the aged gardener plants his shears
A new young man
has come to snip the hedge

3

Death weeps because Death is human
spending all day in a movie when a child dies.
ТРИ

1

Вуличному співакові зле 
він плазує перед дверима, схопившись за серце.
На одну пісню менше в цю галасливу ніч.

2

По той бік стіни
посадив свої ножиці літній садівник 
Новий парубок
прийшов обтяти кущі

3

Смерть ридає бо Смерть це людина
що сидить цілий день у кіно коли помирає дитя.


HELLO..

It is disastrous to be a wounded deer.
I’m the most wounded, wolves stalk,
and I have my failures, too.
My flesh is caught on the Inevitable Hook!
As a child I saw many things I did not want to be.
Am I the person I did not want to be?
That talks-to-himself person?
That neighbors-make-fun-of person?
Am I he who, on museum steps, sleeps on his side?
Do I wear the cloth of a man who has failed?
Am I the looney man?

In the great serenade of things,
am I the most cancelled passage?
ПРИВІТ..

Бути пораненим оленем — катастрофічно.
Я поранений найсильніше, вовки крадуться,
і я наробив помилок.
Мою плоть зловлено на Неминучий Гак!
Малим я бачив багато всякого, чим не хотів би стати.
Чи я той, ким не хотів би стати?
Той самий, що "до себе балакає”?
Той самий, що "з нього сусіди сміються”?
Може, я той, хто на сходах музею спить скуцьорбившись?
Чи я вбраний в одежу пропащого?
Чи я дебіл?

У величній серенаді речей
чи я той пасаж, що всі пропускають?


THOUGHTS ON A JAPANESE MOVIE

Let us love a thing together once
A thing vermilion

The plain is wide and many colors
Lie beneath the chestnut tree

Let us go there
You shall be my bride

I want to run vermilion through your hair
РОЗДУМИ НАД ЯПОНСЬКИМ ФІЛЬМОМ

Давай полюбимо річ разом
Багряну річ

Рівнина широка і багато барв
Лежать попід каштаном

Ходімо туди
Ти будеш мені за дружину

Я хочу провести багрянцем по твоїх косах


YOU CAME LAST SEASON

You came and made penny candies with your thumbs
I stole you and ate you
And my feet crushed your wrappers
in a thousand streets
You hurt my teeth
You put pimples on my face
You were never anything for health
You were never too vitamin
You dirtied hands
And since you were stickier than glue
You never washed away
You stained something awful.
ТИ ПРИЙШЛА В МИНУЛОМУ СЕЗОНІ

Ти прийшла і робила дешеві смоктульки великими пальцями
А я тебе вкрав і з'їв
І мої ноги трощили твої обгортки
на тисячах вулиць
Ти пошкодила мої зуби
Ти покрила моє лице прищами
Ти не була корисною для здоров'я
Ти не була вітамінною
Ти бруднила руки
І оскільки була ти липкіша за клей
Ти не змивалася
Ти лишила паскудні плями.


MY HANDS ARE A CITY

My hands are a city, a lyre
And my hands are afire

And my mother plays Corelli
while my hands burn
МОЇ РУКИ ЦЕ МІСТО

Мої руки — це місто, це ліра
І горить вогнем шкіра

І моя мати грає Кореллі
доки руки горять


SEA CHANTY

My mother hates the sea,
my sea especially,
I warned her not to;
it was all I could do.
Two years later
the sea ate her.

Upon the shore I found a strange
yet beautiful food;
I asked the sea if I could eat it,
and the sea said that I could.
–Oh, sea, what fish is this
so tender and so sweet?–
–Thy mother’s feet–was its answer.
МОРСЬКІ КУПЛЕТИ

Моя мати ненавидить море,
моє більш за все,
Я казав: не варто,
та чи чула вона то?
За роки зо два
з'їла її безодня.

На березі я бачив дивну
прекрасну їжу.
Спитав я в моря дозволу,
воно сказало мені: "їж.”
— О, море, що за риба то,
що добра й дорога?
— Мамина нога — відповіло воно.


SONG

Oh, dear! Oh, me! Oh, my!
I married the pig’s daughter!
I married the pig’s daughter!

Why? Why? Why?

I met her in the evening
in the moon in the sky!
She kissed me in the evening
and wed me in her sty!

Oh, dear! Oh, me! Oh, my!
I married the pig’s daughter!
I married the pig’s daughter!

Why? Why? Why?

Because I felt I had oughta!
Because I was the one that taught her
how to love and how to die!
And tomorrow there'll be no sorrow
no, there'll be no sorrow

When I take her to the slaughter!
When I take her to the slaughter!

Why? Why? Why?
ПІСНЯ

Ой, лихо! Як так! А нехай!
Моя наречена — свиняча дочка!
Моя наречена — свиняча дочка!

Гай-гай-гай!

Ми зустрілися з нею увечері,
на місяці, де небокрай!
І цілувала вона мене увечері
і оженила, завівши в сарай!

Ой, лихо! Як так! А нехай!
Моя наречена — свиняча дочка!
Моя наречена — свиняча дочка!

Гай-гай-гай!

Бо ж я мав обов'язка!
Я показав їй, яка
Буває смерть, і любов наче рай.
Але завтра зберусь я, сльози утру,
так, я сльози утру

І відведу її до різника!
Я відведу її до різника!

Гай-гай-гай!


THE SHAKEDOWN

I spun another man’s prayer
with the wind of my words
and another man’s god
answered me with death.

It came in form of a mouth
and it kissed my mouth with breath.
Passionate breath; cold breath,
freezing my body in lifeless snow.

It floated before me, smiling;
and soon the sun appeared.
It melted me,
and the mouth knelt down to drink my terrible flow
ПЕРЕВОРОТ

Я пряв молитву чужу
З вітрів моїх слів
І чужий бог
Послав мені смерть у відповідь

Вона явилася в подобизні губ
Що цілували моє лице видихом.
Пристрасним видихом; холодним видихом,
Студив моє тіло бездушний сніг.

Губи спливли перед мене з осміхом;
А тоді вийшло сонце.
Воно розтопило мене
Губи стали навколішки і випили весь мій мерзенний сік.


FRAGMENT FROM THE DECADENCE

Fortunato Giapinelli spat upon the rampart of Servius
and urinated over the mountain ridges
the Alpine pastures and the cypress and pine forests.
Bosco Totobocho saw this and did not like it
So he climbed the Antonine Column and aimed his
onager at the slob Fortunato Giapinelli
A Tuscan marble found its mark in Giapinelli’s leg.
He fell, and falling,
helplessly urinated all over himself.
Bosco Totobocho howled with booms of laughter
he rolled on the Alcantara over the Tagus
holding his belly booming and booming
until he rolled right smack into a basilica
and there the furious Giapinelli family 
awaited him
УРИВОК ІЗ ЗАНЕПАДУ

Фортунато Джапінеллі плював на твердиню Сервія
і мочивсь на гірські хребти
Альпійські пасовиська і кипарисові і соснові ліси.
Боско Тотобокко бачив це й був невдоволений
Тож він видерся на Колону Антоніна і спрямував свого
онагра на нікчему Фортунато Джапінеллі
Тосканський мармур поцілив у ногу Джапінеллі.
Той упав, і в падінні,
безпорадно обмочив себе всього.
Боско Тотобокко реготав аж заходився
котився по Алькантару через Тагус
схопившись за свого кендюха і все реготав
поки не впечатався в базиліку,
а там – на нього чекала люта сім'я Джапінеллі.


THE WRECK OF THE NORDLING

One night fifty men swam away from God
And drowned.
In the morning the abandoned God
Dipped His finger into the sea,
Came up with fifty souls,
And pointed towards eternity.
АВАРІЯ НОРДЛІНГА

Одної ночі п'ятдесят чоловіків попливли від Бога геть
І втонули.
Вранці покинутий Бог
Устромив пальця в море,
Виловив п'ятдесят душ
І вказав у бік вічності.


MAN SEATED OUTSIDE MY WINDOW

Time on a garden’s wintry quietness
means nothing when you find
you’re watching the seasons go by alone;
means nothing when you find
your finger marking your thoughts upon a stone.
ЧОЛОВІК ЩО СИДИТЬ ЗА МОЇМ ВІКНОМ

Час у морозній садовій тиші
не значить нічого, коли помічаєш,
що стежиш за змінами пір року;
не значить нічого, коли помічаєш,
що твій палець виводить твої думки на камені. 


Переклад з англійської – Ігор Ходжаніязов. Запрошений експерт, редактура – Гєник Бєляков. Куратор та редактор розділу – Олег КоцаревНа обкладинці: Ґреґорі Корсо, Танжер, липень 1961 р. Фотографія Аллена Ґінзберґа


Ігор Ходжаніязов  поет, перекладач, музикант, програміст. Народився у Вінниці в 1990. Разом з друзями-однодумцями заснував літугрупування «Новий шинок». Кілька віршів були опубліковані в панк-журналі «більше» в 2013 році. З 2014 року  активний учасник поетичної Першої кави в кнайп-клубі «Купідон». З перекладами Ґреґорі Корсо став фіналістом конкурсу metaphora (2015–2016). Грає на грецькому бузукі в групі Mashala Doza.

0 коментарів

Залишити коментар

avatar