22 Вересня 2017, 07:13 | Реєстрація | Вхід

Вірші Чарлза Сіміка в перекладах українською

21 Квітня 2017 о 15:34 | Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Остап Сливинський | Перегляди: 948



Чарлз Сімік (Charles Simic) – американський поет сербського походження, народився 1938 р. в Белґраді як Душан Сіміч (Dušan Simić). Автор понад 30 книг віршів, есеїст, перекладач сербської, хорватської, македонської, словенської та французької поезії англійською мовою, редактор поетичної рубрики журналу The Paris Review. Поет-лауреат США 2007 року, лауреат Пулітцерівської премії 1990 року за збірку «The World Doesn’t End» та Премії ім. Збіґнєва Герберта (2014). В 1954 р. йому з матір'ю та братом після кількох невдалих спроб таки вдалося виїхати зі зруйнованої війною Югославії до США, де вже перебував його батько, родина оселилася в Чикаго. «Сталін та Гітлер були моїми туристичними агентами» – писав згодом Сімік. У 1961 році служба в американській армії повернула його до Європи, з якої його сім’я так відчайдушно тікала: два роки він служив у військовій поліції в Німеччині та Франції. Після повернення вступив на лінгвістику в Університеті Нью-Йорка, тим часом працюючи ночами, щоб заробити собі на навчання. З 1973 р. Сімік викладав американську літературу та креативне письмо в Університеті Нью-Гемпшира (зараз – професор-емерит цього університету). Живе на березі озера Боу-Лейк у Страффорді (Нью-Гемпшир).

Пройшов кілька етапів у поетичній творчості – від модерністських спроб, які поставали на зламі 50-х і 60-х під сильним впливом Еліота і Каммінґса, через імажистські мініатюри 70-х, до тієї поезії, завдяки якій він відомий насамперед: спокійній, небагатослівній, дещо відсторонений герой якої видобуває з повсякденних речей «блиск нескінченності». Сам Сімік якось написав про поезію: «Слова кохаються на сторінці, наче мухи на літній спеці, а поет – лише розгублений спостерігач».

Вірші, що склали добірку, походять із книги його вибраних віршів за 1962–2012 роки, а також його найновішої на сьогодні збірки «The Lunatic» (2015).




Popular Mechanics

The enormous engineering problems
You’ll encounter attempting to crucify yourself
Without helpers, pulleys, cogwheels,
And other clever mechanical contrivances –

In a small, bare, white room,
With only a loose-legged chair
To reach the height of the ceiling –
Only a shoe to beat the nails in.

Not to mention being naked for the occasion –
So that each rib and muscle shows.
Your left hand already spiked in,
Only the right to wipe the sweat with,

To help yourself to a butt
From the overflowed ashtray,
You won’t quite manage to light –
And the night coming, the clever night.
Рубрика «Зроби сам»

Чималі технічні труднощі чекають вас,
Якщо ви спробуєте розп’яти себе
Без помічників, тросів, коліщат
Та інших хитрих пристосувань,

У порожній білій кімнатці,
Де лише хиткий стілець.
Вам доведеться дряпатися під стелю,
Єдине, чим можна забити гвіздки – це черевик.

Вже не кажучи, що доведеться роздягтися,
Оголити ребра і м’язи.
Ваша ліва рука вже прибита,
Лише правою можна витерти піт,

Дотягтись до недопалка
В переповненій попільничці.
І не сподівайтесь, що у вас сяйне світло із віч –
А ніч вже на порозі, підступна ніч.


A Letter

Dear philosophers, I get sad when I think.
Is it the same with you?
Just as I’m about to sink my teeth into the noumenon,
Some old girlfriend comes to distract me.
"She’s not even alive!” I yell to heaven.

The wintry light made me go out of my way.
I saw beds covered with identical gray blankets.
I saw grim-looking men holding a naked woman
While they hosed her with cold water.
Was that to calm her nerves, or was it punishment?

I went to visit my friend Bob who said to me:
"We reach the real by overcoming the seduction
    of images.”
I was overjoyed, until I realized
Such abstinence will never be possible for me.
I caught myself looking out the window.

Bob’s father was taking their dog for a walk.
He moved with pain; the dog waited for him.
There was no one else in the park,
Only bare trees with an infinity of tragic shapes
To make thinking difficult.
Лист

Шановні філософи, мені сумно, коли я думаю.
У вас так само?
Тільки-но я збираюся вгризтися в ноумен,
Якась із колишніх приходить і розсіює мою увагу.
«Та вона ж мертва!» – кричу я у небо.

Зимове світло збило мене зі шляху.
Я бачив ліжка, накриті однаковими сірими покривалами.
Я бачив понурих чоловіків, що тримали оголену жінку
І поливали її холодною водою.
Щоб заспокоїти її нерви? Чи то було таке покарання?

Я навідався до приятеля Боба, і він сказав: 
«Ми сягаємо сущого, долаючи спокусу
       образів».
Я не тямився з радості, доки не зрозумів,
Що така абстиненція – понад мої сили.
І піймав себе на тому, що дивлюсь у вікно.

Бобів батько саме вигулював пса.
Він тяжко переставляв ноги, пес зупинявся й на нього чекав.
Парк був порожній,
Лише голі дерева з нескінченністю трагічних форм –
Аби ще важче було думати.


My Weariness of Epic Proportions

I like it when
Achilles
Gets killed
And even his buddy Patroclus –
And that hothead Hector –
And the whole Greek and Trojan
Jeunesse dorée
Are more or less
Expertly slaughtered
So there’s finally
Peace and quiet
(The gods having momentarily
Shut up)
One can hear
A bird sing
And a daughter ask her mother
Whether she can go to the well
And of course she can
By that lovely little path
That winds through
The olive orchard
Утомившись від епічних масштабів

Як добре що
Ахілл
Загинув
І Патрокл його друзяка
І навіть Гектор-відчайдух –
Що всіх греків і троянців
Jeunesse dorée
Більш чи менш
Майстерно винищили
І ось нарешті 
Мир і супокій
(Боги бодай на мить
Заткнулися)
І чутно
Як співає пташка
Як донька питає матір
Чи можна їй піти до джерела
Та звісно можна
Тією гарною стежиною
Що в’ється
Крізь оливний гай


Empire of Dreams

On the first page of my dreambook 
It’s always evening 
In an occupied country. 
Hour before the curfew. 
A small provincial city. 
The houses all dark. 
The storefronts gutted. 

I am on a street corner 
Where I shouldn’t be. 
Alone and coatless 
I have gone out to look 
For a black dog who answers to my whistle. 
I have a kind of Halloween mask 
Which I am afraid to put on.
Імперія снів

На першій сторінці книги моїх сновидінь –
Вічний вечір
В окупованій країні.
Невдовзі комендантська година.
Маленьке провінційне містечко.
У вікнах темно.
Вітрини потрощені.

Я на розі вулиць,
Де мене не має бути.
Сам, накинувши щось,
Я вийшов на пошуки
Чорного пса, що відгукується на мій свист.
У мене в руках моторошна карнавальна маска,
І мені страшно її одягти.


My Shoes

Shoes, secret face of my inner life:
Two gaping toothless mouths,
Two partly decomposed animal skins
Smelling of mice nests.

My brother and sister who died at birth
Continuing their existence in you,
Guiding my life
Toward their incomprehensible innocence.

What use are books to me
When in you it is possible to read
The Gospel of my life on earth
And still beyond, of things to come?

I want to proclaim the religion
I have devised for your perfect humility
And the strange church I am building
With you as the altar.

Ascetic and maternal, you endure:
Kin to oxen, to Saints, to condemned men,
With your mute patience, forming
The only true likeness of myself.
Мої черевики

Черевики, потайне лице моєї внутрішньої суті:
Два роззявлені роти беззубі,
Дві напіврозкладені звірині шкури,
Що пахнуть мишачими гніздами.

Мої сестра і брат, померлі немовлята,
Живуть тепер у вас,
Осяюючи моє існування
Своєю таємничою невинністю.

Пощо книжки мені,
Якщо у вас я можу прочитати
Псалом мого життя земного
Й того, що має надійти опісля?

Я проповідую релігію,
Що славить ваше янгольське смирення,
Я зводжу дивний храм,
В якому ви – вівтар.

Ви, аскетичні й материнські, 
Споріднені з волами, святими й смертниками,
В німотному терпінні ліпите
Мою єдину істинну подобу.


Against Whatever It Is That’s Encroaching

Best of all is to be idle,
And especially on a Thursday,
And to sip wine while studying the light:
The way it ages, yellows, turns ashen
And then hesitates forever
On the threshold of the night
That could be bringing the first frost.

It’s good to have a woman around just then,
And two is even better.
Let them whisper to each other
And eye you with a smirk.
Let them roll up their sleeves and unbutton their shirts a bit
As this fine old twilight deserves,

And the small schoolboy
Who has come home to a room almost dark
And now watches wide-eyed
The grownups raise their glasses to him,
The giddy-headed, red-haired woman
With eyes tightly shut,
As if she were about to cry or sing.
Проти всього, що приходить непрошеним

Найкраще – трохи поледарювати,
Особливо в четвер,
Попиваючи вино, досліджувати світло,
Те, як воно старіє, жовкне, попеліє,
А потім застигає у вічному ваганні
На порозі ночі,
З якою може прийти приморозок. 

Добре, коли в ті миті поруч жінка,
А ще краще – дві.
Хай вони перешіптуються,
Хай на тебе зиркають, хихочучи.
Хай підкотять рукави і ледь розстебнуть блузки,
Як того заслуговує шляхетна витримана сутінь.

І цей малий школяр,
Який прийшов додому, в цю кімнату майже непроглядну,
І дивиться широкими очима,
На дорослих, що підносять келишки за нього,
На ту розсіяну рудоволосу жінку
З прикритими повіками –
Немов вона збирається заплакати чи заспівати.


Night Music

Little brook, running past my house,
I like the tune you hum to yourself
When night comes,
And only the two of us are awake.
You keep me company
So I don’t fear
The darkness round my bed
And the thoughts in my head
Flying crookedly like bats
Between the old church and the graveyard.
Музика вночі

Потічку, ти, що дзюрчиш повз мій будинок,
Мені подобається мелодія, що ти її мугикаєш під ніс,
Коли спадає ніч,
І лише ми вдвох не спимо.
Ти складаєш мені товариство,
Й мені не страшні вже
Темрява, що обліплює ліжко,
Думки в моїй голові,
Що шугають безладно, як лилики
Між старою церквою й цвинтарем.


So Early in the Morning

It pains me to see an old woman fret over
A few small coins outside a grocery store –
How swiftly I forget her as my own grief
Finds me again – a friend at death’s door
And the memory of the night we spent together.

I had so much love in my heart afterward,
I could have run into the street naked
Confident anyone I met would understand
My madness and my need to tell them
About life being both cruel and beautiful,

But I did not – despite the overwhelming evidence:
A crow bent over a dead squirrel in the road,
The lilac bushes flowering in some yard,
And the sight of a dog free from his chain
Searching through a neighbor’s trash can.
Рано-вранці

Так боляче бачити, як стара тривожно
Рахує дрібняки перед бакалійною крамницею –
Та вона відходить у забуття, щойно моя печаль
Знов на мене накочується: подруга на смертному ложі,
А в пам’яті – ніч, наша ніч удвох.

На ранок серце так розривала любов,
Що я залюбки вибіг би голим надвір
І, певен, кожен зустрічний зрозумів би
Мій шал, мою жагу розповісти
Про життя, таке жорстоке й прекрасне,

Але ні, я не зробив того, хоч усе аж кричало,
Аж домагалося: ворона стовбичила над мертвою білкою,
В чиємусь садку квітнув бузок,
І пес, зірвавшись із ланцюга,
Нишпорив у сміттєвому баку.

Переклав з англійської Остап СливинськийКуратор та редактор розділу – Олег Коцарев.

Перекладено за виданнями:
Ch. Simic, New and Selected Poems 1962–2012, Houghton Mifflin Harcourt, New York 2013.
Ch. Simic, The Lunatic, Ecco, New York 2015.


Остап Сливинський (нар. 1978) – поет, перекладач, критик, есеїст. Автор чотирьох поетичних збірок, понад сотні есе, колонок, рецензій, оглядів в українській та закордонній періодиці. Твори перекладені 15-ма мовами.

Перекладає художню і наукову літературу з англійської, білоруської, болгарської, македонської, польської, російської мов. Серед авторів, яких перекладав, є Дерек Волкотт, Чеслав Мілош, Анджей Стасюк, Ольга Токарчук, Ґеорґі Ґосподинов.

Був координатором Міжнародного літературного фестивалю в рамках Форуму видавців у Львові (2006–2007), співкоординатором фестивалю «Дні перекладу» (Київ, 2015). Брав участь у багатьох літературних та перекладацьких фестивалях в Україні і за кордоном.

Член редколегії польсько-українсько-німецького літературного часопису «Радар» (Краків). Викладає історію польської літератури у Львівському національному університеті ім. Івана Франка. Ініціатор і учасник синтетичних мистецьких проектів і перформансів. 

0 коментарів

Залишити коментар

avatar