Поезія Яни Беранової в перекладах українською
Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Оксана Смерек | Перегляди: 1752
Яна Беранова (Jana Beranová) – нідерландська поетеса, перекладачка, культурна діячка чеського походження. Еміґрувала до Нідерландів 1948 року. Перебуває в тісному контакті з покинутою Батьківщиною, перекладає здебільшого відомих чеських поетів. 2005 року отримала високу державну нагороду за визначну заслугу перед Чехією. Член міжнародного ПЕН-клубу. Відомі поетичні рядки Яни Беранової, написані для Amnesty International: «Якщо люди не слухають один одного, то помирають замість слів».
Авторка ряду поетичних збірок, серед яких: «Поміж ріками» (Tussen de rivieren, 1999), «Між землею і небом» (Tussen aarde en hemel, 2002), «Перст часу» (Vinger van de tijd, 2007), антологій «На честь Яна Палаха» (Hommage aan Jan Palach, 1994), «Посібник – Антологія» (Werkboek – Bloemlezing 1983-2010, 2011) та ін.
Високе дерево Новий Нурєєв народився. Босоніж ледь землі торкається, Відверті контури шаріють, Як щічки дитини схвильованої. Так мало до землі його притягує. Сонце і дощ, буря і град – Неблагословенна загибель. Змія жодна з-під трави Стовбура не досягне. Це місце, де він владарює, Вилощений і причепурений. Птаство, що на землю не воліє, Зловтішно насміхається. І нема неба так високо, Щоб за нього вхопитися. Лише коріння. | De grote boom Een nieuwe Nurejev is opgestaan. Blote voeten raken amper de grond, de volmondige contouren gloeien als wangen van een opgewonden kind. Weinig bindt hem aan de aarde. Zon en regen, hagel en storm zijn rampspoed noch zegen. Geen adders onder het gras krijgen grip op die stam. Dit is de plek waar hij heerst, opgepoetst en opgedoft, de bevlogene die zich niet neer wil leggen, spottend met zwaartezin. Geen hemel zo hoog of hij zal ernaar grijpen alleen zijn wortels nog. |
Беслан Сибірський холод школа розвалена Старий клоун дні долічує на площі Сніг у клунок зібрав діти далеко Подих на морквину-носа повісив Кров – бранка сміх за ногами І лялька біла як хрест безкарний Мумія королеви в королівстві холодному. | Beslan Siberische koude / de school ingestort telt de oude clown / zijn dagen op het plein Pak sneeuw op zijn pak / de kinderen ver weg hangt alleen zijn adem / om zijn neus van peen Bloed is gegijzeld / lach volgde op de voet en die witte pop / lijkt een strafloos kruis mummie van een koning / in een koud koninkrijk |
Відбуття Померлий оранжевий, як сонце, Мертвий слід зсередини Спалив його домівку, Як колись сонце Південну Францію. Там, високо в Альпах, Де колись Ганнібал із військом брів, Годував він метеликів, п'яний від вина. Як сміялися ми тоді втрьох. Нині, високо на подушках, Тримається життя лише за розум, Своєму тілу більше не вірить. Смерть майже приспала його. На ключ замкнула. Я здіймаюся, як Магомет, Тричі на день по балкону До своєї гори. Сьомого дня він здивовано каже: «Нарешті Ти тут!» І сміється на краю ями-постелі Двома ногами в одній штанині. | Vertrek De dood is oranje net als de zon. Dood spoor van binnen Verbrandde zijn huis Zoals vroeger de zon in Zuid-Frankrijk. Daar, hoog in de Alpen, Waar Hannibal ooit met zijn troepen trok, Voerde hij vlinders dronken met suikerwijn. Wat hebben wij toen alle drie gelachen. Nu, hoog in de kussens, Kleeft het leven alleen nog aan zijn brein. Zijn lichaam gelooft hij niet. De dood heeft hem al bijna gedoofd, Zijn sleutel is op slot. Ik klim als een Mohammed 3 x daags over het balkon Naar mijn berg. De zevende dag zei hij verbaasd: «Eindelijk dat je d'r bent!» En hij lachte Op de rand van zijn bedgraf Beide benen in één broekspijp. |
В ім'я миру Моя ніч тендітна, Як колібрі. Незнайомці снують біля ліжка У великих чоботах-хмаросягах. Гримить і блискає, І я стою вже на вулиці Мала і самотня. Я біжу на поле битви, Щоб писати вірш І не копати яму Для випадкових слів. Хай дерева шелестять до нестями закохано. Гора з горою хай знову стрінуться. І, щоб не стати дитиною, Яка заснути не зможе, Ноги землям даю, Аби щастя наше розділити. В ім'я миру саджаю мальви Зі спиною, випростаною, як свічка. | In vredesnaam Mijn nacht is breekbaar Als een kolibrievlinder Vreemde stappen naast mijn bed Laarzen groot als wolkenkrabbers 't bliksemt en knalt en ik sta weer Op straat – klein – alleen Ik ren naar het slagveld Om een gedicht te schrijven Graaf geen kuilvoor gevallen woorden Ik laat de bomen Stapelverliefd ruisen De bergen elkaar Opnieuw ontmoeten En om geen kind te zijn Dat nooit meer slapen kan Geef ik landen voeten Om het geluk met ons te delen Voor vrede plant ik Een stokroos een echte Met kaarsrechte rug. |
Манто Роками поспіль холодні зими. Чи є там сховок для них у хутрі, Що він з любов’ю ватою підшив, Їй на плечі вузькі накинув? Чи могла вона з холодом змагати Від усіх відбулих і мертвих, Страху та злості? Аби м’яко упасти, як упалося. Чи можливо в шубці тій Холод неохопний втопити. Ти зберегла її покручену: Комірець, рукави, Гачечки невидимі. Зношену, рубці посічені, як книжка всоте прочитана. Шашіль часу струсила, Тілом своїм наповнила, На вулиці не насмілившись. Ніхто й гадки не мав, Що хутро твоє не норкове, А з кроля фарбованого. | Jasje Alle seizoenen waren harde winters. Zou ze zich verborgen hebben in dit bontjasje Dat hij ooit met liefde gewatteerd Om haar smalle schouders had gelegd? Zou zij zo de kou hebben kunnen weren Van al die landverhuizingen en andere doden, Van de angst en de grimmige wortels Zodat ze zacht zou vallen als ze zou vallen? Zou ze op een dag In dit jasje De oneindige koude Zijn ingedoken? Je bewaart het, bladert het door: de mouwen, Het haast onvindbare sluitinkje, de kraag, Het ding slijt, rafelt, vervaalt als een veelgelezen boek. Je schudt met de mot de tijd eruit En vult het op met je eigen lijf Al durf je zo de straat niet op. Niemand weet dat het jasje Van geverfd konijn is En niet van nerts. |
Багаж відсутній Серце хиже, звірячий рот, Поїдаю землі по черзі. Кожна мить – то стрибок, Часу кручу моток. Ачей би?! Таїною була далекою та межа, що натуго. Місяць-кров уночі. Височезна гора Каменюк натягла, Де пляминочка світла − Прощальна сльоза. Небезпека бинтує рану. У гірського хребта Між зубами діра, За спиною дитячі крила, Ранець, знимка шкільна, І сліди від любові, Котра первинна. Людина – томик один, Недописаних оповідок. Рости, нападати, У піжмурки грати готова Але в гавані цій − Тимчасова. Між валізами, саквояжами, Витребеньками багажними Помічаю шкільний портфель − Далечінь свою розказану. Що зі мною?! На землю лягла, як пакунок. Я зникома і лишусь доти, Доки місяць себе чесатиме Порту старого навпроти. | Zonder bagage Ik heb een roofdierhart en roofdiermond, Verorber land na land, elk moment is Het moment voor de sprong. Ik knop tijd aan elkaar. Hoe het komt? De grens, klemvast, was een ver geheim. Het was nacht, de maan was rood. De hoge heuvel sleepte stenen aan Waar 't licht afdroop als Afscheidstranen. Het gevaar Verbond de wond. We liepen. De bergkam had Gaten in zijn tanden en het kind Vleugels op haar rug: Schooltasje, foto van de klas, Krabbel van de eerste liefde. De mens is een bundel Verzwegen verhalen, klaar om Op te stijgen, uit te varen, Verstoppertje te spelen, alleen Tijdelijk in een haven. Daar zoek ik weleens tussen sleetse Koffers, reistassen en andere bagage Het schooltasje terug. De eerste Verte. Hoe ik dat doe? Ik leg me op de grond en vouw me Op tot een pakketje. Verloren maar Vrij om te gaan als de maan Zich schurkt tegen de havenkade. |
Переклад – Оксана Смерек. Куратор та редактор розділу – Олег Коцарев. Залучений експерт – Катерина Таранова
Оксана Смерек – поетеса, перекладачка, літературознавець, кандидат філологічних наук. Донедавна наукова співробітниця Інституту Івана Франка НАН України. Авторка поетичної збірки «Панфіла» (Львів, 2003) та наукової монографії «Романи Емми Андієвської: художньо-філософські шукання» (Львів, 2007). Друкувалася в часописах «Сучасність», «Літературний Львів», «Річ». Перекладає з англійської, нідерландської та фламандської мов. Пише дитячі казки.