22 Вересня 2017, 07:23 | Реєстрація | Вхід

Вірші Григорія Семенчука в перекладах Дмитра Кузьміна

12 Січня 2017 о 15:32 | Категорія: «Переклади укр/рос» | Переклад: Дмитро Кузьмін | Перегляди: 806



Григорій Семенчук — український поет, публіцист, музикант, культурний діяч. Народився у м. Хмельницький. Освіту здобув у Львівському національному університеті ім. І. Франка.

Має численні публікації в пресі та інтернет-часописах. У 2012 році було представлено дебютну поетичну книгу автора «Внутрішній джихад» (Meridian Czernowitz), а у 2015 - другу поетичну збірку «MORE віршів і пісень» («Видавництво Старого Лева»). Учасник багатьох літературних фестивалів і перфоменсів. Вірші перекладались німецькою, французькою, англійською, польською, російською та білоруською мовами. 

Програмний директор Львівського міжнародного літературного фестивалю (2009-2015), програмний директор Форуму видавців у Львові (2013-2015). Літературний координатор Львівського соціокультурного часопису «Просто Неба». Директор фестивалю «Місяць авторських читань у Львові» (з 2015 року). Голова правління Мистецької ради «Діалог» (з 2015 року). Разом з Юрком Іздриком започаткував музичнйи гурт «DRUMТИАТР». Живе і працює у Львові.



червоне
 
Юлі Хім’як
 
Будь-який вірш як і будь-яка вода
Мусить починатись але не закінчуватись.
Це круговерть і там уже все погоджено.
 
…Потім ти спричиняєш тисняву
В серці окремого чоловіка
що пахне цигарками й одеколоном
часто телефонує.
 
Він як і я пригнічений
Ніби страта має відбутися завтра
І йому сказали іди. Лиш закрий за собою двері…
Він притримується дотиків
Обережно крає хлібину і змушує їсти
Бо це тіло його і він його сам відрізав
У нього непритомність і приязність –
Це одне і те саме
 
В червні у нас буде червоне. Червоне -
Це голос околиць Тернополя
Коли у тебе зникає слух
І з цього народжується пісня про тишу
Що розпинає бажаючих встати
І щось промовити.
 
Казкова країна як завжди під зиму розпалася
І тремтіння повік від присутності предка
І того ж нащадка
Красное

Юле Химяк

Любое стихотворение, как и любая вода,
Должно начинаться – и не заканчиваться.
Это круговерть, и там уже всё согласовано.

... Потом ты вызываешь давку
В сердце отдельного мужчины
Пахнущего сигаретами и одеколоном
Часто звонящего

Он как и я подавлен
Словно на завтра назначена казнь
И ему сказали – иди. Только закрой за собою двери...
Он придерживается прикосновений
Осторожно кроит ковригу и заставляет есть
Ибо это тело его и он его сам отрезал
У него обаянье и обморок –
Одно и то же

Летом у нас будет красное. Красное –
Это голос околиц Тернополя
Когда у тебя пропадает слух
И отсюда рождается песня про тишину
И распинает желающих встать
И что-то промолвить

Волшебная страна как всегда распалась к зиме
И дрожание век от присутствия предка
И тут же потомка


* * * 

моє тіло – радіо
транслює безліч станцій
і має безліч радіоточок
твої маленькі долоньки 
все ж певно оце я і маю запам’ятати
частіше вдихаю дим 
з політичних міркувань не хочу виходити на вулицю
була спроба самогубства – перестати писати вірші
важко насувалася стеля
і гори на малюнках віддалялися
а ще скажу тобі таке:
ненавиджу те місце навколо тебе
і фотографію ту ненавиджу
хоч певно усі твої фото – шедеври
час тягнеться як цигарка – довго і невпевнено
і єдиний з ким можна поговорити -  онімів
замерз мабуть
йшов додому пяний
його смерть забрала в костюмі снігуроньки
а я спав
от так я й утік
бо ще можу тікати
* * *

мое тело – радио
транслирует уйму станций
и уйма в нём радиоточек
твои маленькие ладошки
вот что я наверно должен запомнить
всё чаще вдыхаю дым
по политическим соображениям не хочу выходить на улицу
была попытка самоубийства – перестать писать стихи
тяжело надвигался потолок
и горы на рисунках отдалялись
а ещё скажу тебе так:
ненавижу то место рядом с тобой
и фотографию ту ненавижу
хотя похоже все твои фото – шедевры
время тянется как сигарета – долго и неуверенно
и единственный с кем можно поговорить – онемел
может замерз
шел домой пьяный
смерть его забрала в костюме снегурочки
а я спал
вот так я и сбежал
я еще могу убегать


* * *

ти чаруєш мов струмінь вина у горлі
напівсолодке воно
гаряче, ба навіть очі одразу світяться, голова біситься.
 
та що ж з тої осені, коли тільки застуди,
тільки незрозумілої алкоголі. я б навіть сказав
повна невизначеність.
лиш дрібка зілля, що його наготував мольфар,
збираючи квіти в садах перед стартом осені
ти чаруєш, легкими крильми, несеш до зони митного контролю.
несеш на прикордонні території запахів Євросоюзу.
ти чаруєш, як чарка домашньої, петриківської,
білі замисли твої, біла на вигляд, на смак.
цариця снів твоїх дарує тобі вишукані шкіри,
ванни молочні і тисячу янголів в охорону.
ти чаруєш
 
чари твої, мов Уго Чавес,
сильні, самовпевнені, довершені.
справжня красуня має бути довершеною
як кожен тоталітарний лідер якоїсь латино-американської країни
 
ти чаруєш.
і цим все сказано. 
* * *

ты чаруешь словно струя вина в горле
полусладкое оно
горячее, сразу глаза блистают, голова беснуется.

но что же с той осени, когда одни простуды,
одни её, непонятной, алкоголи. я бы даже сказал –
полная неопределенность.
лишь капелька зелья, его наготовил травник-ведун,
собирая цветы в садах перед стартом осени
ты чаруешь, легкими крыльями несешь к зоне
таможенного контроля.
несешь на пограничные территории запахов Евросоюза.
ты чаруешь, как рюмка домашней, петриковской,
белы твои замыслы, бела на взгляд и на вкус.
царица снов твоих дарует тебе изысканные кожи,
молочные ванны и тысячу ангелов в охрану.
ты чаруешь

чары твои, как Уго Чавес,
сильные, самонадеянные, совершенные.
настоящая красавица должна быть совершенной
как всякий тоталитарный лидер
какой-нибудь латиноамериканской страны

ты чаруешь.
и этим все сказано.


тривання

цього разу я не просив їх проводжати мене на вокзал
стояв червень 2008-го
мені прагнулось напитися – марно
любив кричати на людей
навіть не те що любив
а просто цього вимагали обставини
ти дивилася мені у очі
наче пізня осінь вглядається в шиби
коли тобі погано
ти говорила плавно - боялася СБУ
я не розумів навіщо але вже давно
узаконив твої слова твої рухи
твої віддзеркалення
 
віття дерев доторкнулись до неба
ти запалила цигарку
почалася гроза і я подумав:
«як добре що ти є поруч
бо зрештою небо згортається в обруч
липне до рук здичавіле літо
хочеться пити нестямно пити
світнути битись ніби об лід
і точно знати – так слід»
Продолжение

в тот раз я не просил их проводить меня на вокзал
стоял июнь 2008-го
мне так хотелось напиться – напрасно
я любил кричать на людей
даже не то что любил
а просто обстоятельства вынуждали
ты смотрела мне в глаза
словно поздняя осень заглядывает в окна
когда тебе плохо
ты говорила очень ровно – боялась СБУ
я не понимал зачем но уже давно
мне стали законом твои слова твои движенья
твои отраженья

ветви деревьев дотянулись до неба
ты закурила свою сигарету
гроза началась и я подумал:
«ты со мной рядом это хорошо
ведь небо уже сворачивается ежом
одичалое лето липнет к пальцам
хочется пить до потери пульса
шандарахнуть вспышкой рассекая мрак
и точно знать – надо именно так»

Переклад з української — Дмитро Кузьмін


Дмитро Кузьмін — літературознавець, поет, перекладач, літературний критик, видавець, упорядник антологій. Кандидат філологічних наук. Організатор літературного життя й куратор багатьох літературних проектів. Лауреат Премії Андрія Білого (2002) в номінації «За заслуги перед літературою», малої премії «Московский счёт» (2009) за книгу віршів «Хорошо быть живым».

У 2014 році запрошений професор Прінстонського університету. Головний редактор видавництва «АРГО-РИСК» та Журналу сучасної поезії «Воздух». Засновник Спілки молодих літераторів «Вавилон» та некомерційної організації Literature Without Borders (Література без кордонів; з 2015, literaturewithoutborders.lv). Редактор та куратор одного з розділів Онлайн-часопису перекладної поезії Umbrella. Автор перекладів поезії та прози з англійської, французької, німецької, української та ін. 

0 коментарів

Залишити коментар

avatar