16 Листопада 2018, 23:03 | Реєстрація | Вхід

Вірші Сємьона Травнікова в перекладах українською

06 Листопада 2018 о 17:13 | Категорія: «Переклади рос/укр» | Переклад: Яніс Сінайко | Перегляди: 174



Сємьон Травніков - поет. Народився в 1989 році у місті Уфа. Закінчив Літературний інститут імені Ґорького. Навчався в аспірантурі Державного інституту мовзнавства Р.Ф. Тексти публікувалися в журналах «Воздух», інтернет-журналі TextOnly тощо. Довгий список премії «ЛитератуРРентген» (2010). Загинув у 2016 році. Посмертна книга «Все точки превратились в тире» (АРГО-РИСК, 2017).



***

повторяясь, мы существуем, узнаем друг друга.
рассчитывая на повторы,
касаемся присвоенными вещами
листьев травы, пытаемся
из их пепла приподнять голову.
оставляем свои лабиринты снов
среди плетений листьев, слоев
земли. называя предметы пространства,
заменяем отсутствие в нем себя
на возможность спутать
окружающее с собой.


***

Я просто так, для любви,
есть. Привычки словно реальность,
сон лучше, чем пробуждение.
Всё возможным делаем мы 
с тобой.
Понимание
меняется на внимание.
Я хочу узнать, как
ты есть, ведь нет ничего
удивительнее. Я хочу понять,
как мне верить, и хочу быть
собой или способностью быть собой.


***

кино это война
имена городов моих как одно имя
я ворую, когда нет денег, и живу для любви
весь этот город твой, иди по нему и смотри, но
не входи в запретные двери, прячься от света, не ешь и не пей,
иначе умрёшь,
а воскреснешь – некого благодарить за смерть


***

Я решаю, как выглядит мир
благодари за смерть
твоя функция – быть
делай простые вещи 
пепел скатывается в воздух


***

трепет сердца в зеленом
пламени совпадений -
как вечное возвращение
в наш повсеместный дом,
полнокровное беззеркалье.
и мы, производные памяти,
бредем наощупь за стрекотом
интонаций, шорохов, вдохов,
прочь от сладкой солнечной смерти -
в нечаянный cross-dimension,
как сон в суете вокзала
в Ла-Сьота, Пушкине, Снежинске


ДУРАЦКИЙ РАЙ

твое состояние ветер.
я люблю твое теплое сердце.
мы, солнца лучами пронзенные,
узнаем, что делать с собой.
липкая вера, как кожух мгновения,
нелепо объединяет нас, растворенных
в памяти,
забвением глубины вещей.
и, сейчас оказавшись здесь,
в этом хаосе новизны, гетерогенные, ломкие,
мы немеем в костях сознания.


***

моя кожа снята до нервов,
и я плачу, когда люблю.
когда ты написала мне,
что приедешь,
я шел по песку на берег,
а потом, на обратном пути,
попал под сильный приморский дождь,
и на мне промокли одежда и обувь.
смотри, в три часа утра
в этом холодном городе
открывают зеленые двери:
пойдем, прозрачное сердце,
в ледяную избушку
чужого счастья.


СТЕПЕНЬ ПРИСВОЕННОСТИ ИЛИ ПОЧЕМУ У МЕНЯ НЕТ ВРЕМЕНИ

я совсем как то где я есть,
простое тело, которое
воспринимает и отдает
смотрит и слушает
говорит и показывает.
оно разбросано и заслоняет окружающие
предметы. точки касания пространства со взглядом
становятся телом. свет, словно мышца,
определяет значение внутричерепного,
впрыскивается в совершающуюся реальность -
лоно потенций для новых смыслов,
и это лучше, чем только что вышедший 3й студийный альбом King Crimson 
через ламповый усилитель
лучше медитации под фиговым деревом в нищем пригороде города Дели
лучше уровня мир призраков в компьютерной игре doom 2
лучше серии утиных историй где Дональд Дак попадает в будущее
лучше эротических фантазий дочери вождя народа майя
лучше, чем голос Бет Гиббонс в 98 м на концерте в Нью-Йорке
лучше, чем велосипед «Аист» в 1994
лучше, чем материнская грудь
лучше поездки молодоженов в obi за обоями для детской
лучше следов от складок на одеяле на твоей щеке утром 11 февраля 2008 года
лучше чем словно как будто все это есть точь в точь как когда


***

дыхание то же самое что понимание.
ты знаешь меня: я всем недоволен. каждой
мыслью. ежедневно сталкиваюсь с равнодушием
часовых стрелок, своей одежды, завтрака в 8.20.
предметы мира это отсутствие в нем тебя, – причина
уверенности в том, что ты существуешь. я каждое утро 
говорю себе: бесчувственный кусок человека, пожалуйста,
чувствуй, руками, словами, глазами то, что вокруг происходит.
воздух, словно дурак, размечен направлениями нас друг к другу, и
следующее может быть любым в этом пространстве, ничем,
кроме нас,
не организованном


***

Говорение — это шум на месте молчания.
Самоописание тишины. Восполнение
внутренней пустоты прошением у нее прощения.
Идентификация через языковое преодоление.
И так далее. «Я в тебе есть» вместо каждой фразы.
Расскажи про мир последовательностью артикуляций,
выталкивай воздух, старайся не задохнуться.
Ты не знаешь, нравится ли тебе просыпаться,
я не уверен, можно ли вообще не проснуться.
Мы ищем друг в друге приемлемые варианты себя.
Понравившееся существует в текущем. Tres bien.
Здравствуй, поле возможностей, доброе утро,
любое, вписанное в окружность,
взгляд, сотканный из переплетений.
Не претендуй, просто будь одним из мгновений.
Кажется, тебе по пути с каждым,
ну что же, а я — это любой.
Ограничим себя запасом местоимений -
мы, выросшие из вещей,
мы, интонации, мы, пустые проемы дверей,
мы всего лишь сделаны.
Мы несомненно есть
друг в друге.
Мои руки не знают своих движений,
лучший мир говорит слова на твоем языке, -
производные от невыясненных с ним отношений, -
они останутся, вероятно, станут песком
каким песком слова станут
теплым песком
белым песком
мягким песком
мокрым песком
освещенным солнцем песком
песком который уносит ветер
песком на котором можно лежать закрыв глаза
купаться в воде возвращаться и рисунки начертанные на нем унесут набегающие волны


***

Как страшно без речи!
      но  на устах у каждого – 
      все сочетания звуков,
и говорить – как целовать мир.
       Мы живы подобиями, словно нас нет
       вне восприятия
             вглубь пространства!
             к самим точкам зрения!
Там, в безграничности каждого,
на скрещениях горизонтов мышления, – 
             лоно для новизны вещей


БОЛИВИЯ

наши руки устали. у жестов
сиеста. вокруг праздник
непрерывного понимания.
мы мечтаем не происходить
хотя бы какое то время.
а я тут пока что придумал:
давай расселим манекенов себя
окружностями окружающих по квадратным метрам пространства,
а сами уедем в боливию.
в боливию, друг мой!
я приклею прозрачным скотчем к твоим стопам боливию,
и будем смотреть на отсутствие предметов,
заполняя чужим дыханием формы себя.
если что, можно заменить
отсутствие предметов на любые
предметы. попробуем быть
в боливии, почему бы и нет
***

повторюючись, ми існуємо, впізнаємо одне одного.
розраховуючи на повторення,
торкаємося привласненими речами
листя трави, із їхнього попелу намагаємося підійняти голову.
залишаємо свої лабіринти снів
посеред плетив листя, шарів
землі. називаючи предмети простору,
замінюємо відсутність у ньому себе
на можливість сплутати
навколишнє із собою.


***

Я просто так, для любові,
є. Звички немов реальність,
сон кращий за прокидання.
Все можливим робимо ми
з тобою.
Порозуміння 
перетворюється на увагу.
Я хочу знати, як 
ти є, адже немає нічого
дивовижнішого. Я хочу зрозуміти,
як мені вірити, і хочу бути
собою або ж можливістю бути собою.


***

кіно це війна
імена міст моїх як одне ім’я
я краду, коли немає грошей, і живу для любові
все це місто твоє, йди ним і дивися, але
не входь у заборонені двері, ховайся від світла, не їж і не пий,
бо інакше помреш,
а воскреснеш – нема кому дякувати за смерть


***

Я вирішую, як виглядає світ
дякуй за смерть
твоя функція – бути
роби прості речі
попіл скочується у повітря


***

тремтіння серця в зеленому
полум’ї збігів –
неначе вічне повернення
до нашого повсюдного дому,
повнокровне бездзеркалля.
і ми, похідні пам’яті,
плентаємося навпомацки за стрекотом
інтонацій, шарудінь, вдихів,
геть від солодкої сонячної смерті –
у ненавмисний cross-dimension,
неначе сон у метушні вокзалу
в Ла-Сьйота, Пушкіні, Снєжинську


ДУРНУВАТИЙ РАЙ

твій стан вітер.
я люблю твоє тепле серце.
ми, сонця промінням простромлені,
дізнаємося, що робити з собою.
липка віра, неначе кожух миті,
безглуздо об’єднує нас, розчинених
в пам’яті,
забуттям глибинних речей.
і, зараз опинившись тут,
у цьому хаосі новизни, гетерогенні, ламкі,
ми німіємо у кістках свідомості. 


***

мою шкіру знято до нервів,
і я плачу, коли люблю.
коли ти написала мені,
що приїдеш,
я йшов піском до берега,
а згодом, на зворотному шляху,
потрапив під сильний приморський дощ,
і на мені змокли взуття та одяг.
поглянь-но, о третій годині ранку
у цьому холодному місті
відчиняють зелені двері:
ходімо, прозоре серце,
до крижаної хатинки 
чужого щастя. 


СТУПІНЬ ПРИСВОЄННЯ АБО ЧОМУ У МЕНЕ НЕМАЄ ЧАСУ

я зовсім як те де я є,
звичайне тіло, яке
сприймає і віддає
дивиться і слухає
говорить і показує.
воно розкидане і затуляє предмети
що оточують. точки доторку простору з поглядом
стають тілом. світло, мов м’яз,
вираховує значення внутрішньочерепного,
вприскується у створювану реальність – 
лоно потенцій для нових смислів,
і це краще, ніж ще новий 3й студійний альбом King Crimson
через ламповий підсилювач
краще за медитації під смоковицею в злиденних околицях Делі
краще за рівень світ привидів у комп’ютерній грі doom 2
краще за серії качиних історій де Дональд Дак потрапляє в майбутнє
краще за еротичні фантазії доньки вождя народу майя
краще, ніж голос Бет Ґібонс у 98му на концерті в Нью-Йорку
краще, ніж велосипед «Аист» в 1994
краще, ніж груди матері
краще за поїздку молодят в obi за шпалерами для дитячої кімнати
краще за сліди від складок на ковдрі на твоєму лиці зранку 11 лютого 2008
краще ніж ніби немовби все це є точнісінько як коли


***

Дихання те ж саме, що й розуміння.
Ти знаєш мене: я всім невдоволений. Кожною
думкою. Щодня стикаюся із байдужістю
годинникових стрілок, власного одягу, сніданку о 8.20.
Предмети світу – це відсутність у ньому тебе, – причина
впевненості у тому, що ти існуєш. Я щоранку
кажу собі: черствий шмате людини, благаю,
відчувай, руками, словами, очима те, що навкруги відбувається.
Повітря, наче дурень, розмічене напрямами нас один до одного, і
наступне може бути будь-чим у цьому просторі, нічим,
окрім нас,
не впорядкованому.


***

Говоріння – це гул на місці мовчання.
Самоопис тиші. Сповнення 
внутрішньої порожнечі проханням у неї пробачення.
Ідентифікація шляхом мовного долання.
Тощо. «Я у тобі є» замість кожної фрази.
Розкажи про світ послідовністю артикуляцій,
виштовхуй повітря, намагайся не вдушитися.
Ти не знаєш, чи подобається тобі прокидатися,
я не впевнений, чи можливо взагалі не прокинутися.
Ми шукаємо одне в одному прийнятні варіанти себе.
Що сподобалося – існує в поточному. Tres bien.
Вітання, полю можливостей, доброго ранку,
будь-що, вписане в окружність,
погляд, витканий з плетив.
Не зазіхай, просто будь однією із митей.
Здається, тобі по дорозі із кожним,
ну що ж, а я – це будь-хто.
Обмежимо себе запасом займенників – 
ми, хто постали з речей,
ми, інтонації, ми, порожні прорізи дверей,
ми всього лише зроблені.
Ми безсумнівно є
одне в одному.
Мої руки не знають своїх рухів,
кращий світ говорить слова твоєю мовою, – 
похідні від нез'ясованих із нею стосунків, –
вони залишаться, ймовірно, стануть піском
яким піском слова стануть
теплим піском
білим піском
м'яким піском
мокрим піском
осяяним сонцем піском
піском якого відносить вітер
піском на якому можна лежати заплющивши очі
купатися у воді повертатися і малюнки на ньому накреслені віднесуть набігаючи хвилі


***

Як страшно без мови!
    але на вустах кожного – 
    усі поєднання звуків,
і говорити – як цілувати світ.
    Ми живемо подобами, нібито нас немає
    поза сприйняттям
            вглиб простору!
            до самих точок зору!
Там, у безмежності кожного,
на схрещеннях обріїв мислення, –
            лоно для новизни речей 


БОЛІВІЯ

наші руки втомились. у жестів
сієста. навколо свято
безперервного розуміння.
ми мріємо не відбуватися 
хоча б якийсь час.
а я тут поки придумав:
давай розселимо манекенів себе
окружностями навколишніх по квадратних метрах простору,
а самі поїдемо в болівію.
в болівію, друже!
я приклею прозорим скотчем до твоїх стоп болівію,
і будемо разом спостерігати відсутність предметів,
заповнюючи чужим диханням форми себе.
якби що, можна замінити
відсутність предметів будь-якими
предметами. спробуємо бути 
в болівії, чом би й ні

Переклад з російської  Яніс Сінайко. Редактор добірки — Олег Коцарев. Фото: Дмітрій Рєтіх



Яніс Сінайко - поет, перекладач. Публікації в журналі «Воздух», на сайті Polutona та інших виданнях. Автор книги «Ангел-конструктор» (видавництво «Лоція», 2017 рік). Довгий список Премії Аркадія Драгомощенка (2015, 2017 роки).


0 коментарів

Залишити коментар

avatar