24 Квітня 2017, 07:25 | Реєстрація | Вхід

Вірші Ігоря Котюха в перекладах Остапа Сливинського

28 Грудня 2016 о 10:09 | Категорія: «Переклади рос/укр» | Переклад: Остап Сливинський | Перегляди: 1006



Ігор Котюх (Игорь Котюх, Igor Kotjuh, нар. 1978 у Виру, Естонія) – поет, перекладач, видавець. Пише російською та естонською мовами. Засновник видавництва Kite та російсько-естонського літературного порталу oblaka.ee. Автор трьох збірок віршів: «Когда наступит завтра?» (2005), «Попытка партнерства» (2008), «Эстонский дизайн» (2013). Вірші перекладалися 11-ма мовами. Пише есеї та літературну критику, представляє сучасну російську літературу в Естонії і навпаки. Є лауреатом кількох важливих естонських літературних нагород та активним членом естонського ПЕН-у.




Психологія

Вона любить спати на боці,
згорнувшись калачиком. Він – 
простягнувшись навзнак.

Вона торкається кулачком
підборіддя. Він
заклав руки за голову.

(Підручник із невербальної поведінки
тлумачить її позу як смиренну,
його – як зверхню.)

Вона виспиться.
Йому снитимуться кошмари.


* * *

Кожне слово поета
обертається проти нього.

Багато писав у юності?
– Це конвертування сексуального бажання у творчу енергію.

Багато писав у зрілому віці?
– Це конвертування кризи середнього віку у творчу енергію.

Багато писав у старості?
– Це конвертування страху смерті у творчу енергію.

Все написане можна пояснити заднім числом.
Тому, хто пише, не дано бути розумним наперед.

Можна не писати зовсім.
Але зовсім не писати – неможливо. 


Муза

І

Муза чекає тебе, коли ти сидиш на кроквах
і ремонтуєш дах.

Муза чекає тебе, коли ти думаєш
                            кілька думок нараз
і не знаєш, яка з думок слушна.

Муза чекає тебе, коли ти плануєш опинитися
                             в потрібний час у потрібному місці,
але запізнюєшся, як завжди.

Муза чекає тебе, коли ти не помічаєш
                             у книгарні знайомого,
бо тобі здалось, ніби то був хтось чужий.

Муза чекає тебе, коли ти мрієш про круїзи,
а треба винести сміттєве відро.

Муза чекає тебе, коли ти лежиш у ліжку, вовтузишся
і ніяк не можеш заснути.

Муза чекає тебе, коли ти виявляєш
                             особливості власного тіла,
наприклад, твій великий палець не такий гнучкий, як у інших.

Муза чекає тебе, коли ти застряг в заторі у Гельсінкі,
і таксі везе тебе до аеропорту по квітниках.

Муза чекає тебе, коли ти обіцяєш написати
                             до однойменного журналу
однойменний вірш, скажімо, ось цей.

Муза чекає тебе, коли ти сам у цьому не впевнений,
ба, навіть сумніваєшся в її існуванні.


ІІ

Муза може іноді спускатись на землю,
                              бо доньки людські красиві,
що робить її злою і заздрісною.

Муза може одягатися у блакитні джинси
з красивим візерунком на стегнах.

Муза може вбрати білу блузку
на короткий рукав і з комірцем-стійкою.

Муза може фарбувати волосся
почергово у білий та чорний колір.

Муза може слухати музику,
скажімо, якийсь чіл-аут.

Муза може гоцати на коні, читати книжки
чи кривлятися, залежно від настрою.

Муза може замовити в центрі Таллінна дорогий обід
і віддати його товаришеві.

Муза може фліртувати, поводитися зухвало,
провокувати почуття.

Муза може привести на світ дітей, велетнів,
цих сильних, здавна відомих людей.

Муза може втішатися земним життям,
коли відчуває, що вона фізично приваблива.

Якщо поет прихилиться надто до Музи,
з цього не вийде ні кохання, ні віршів.


Фінляндія

(легковажне), Юккі Маллінену

Фінляндія – незвичайна країна.
Спокійна, прогресивна, перенасичена.
Тут повітря не тріщить від ідей,
тут ідеї вручають у повітряних кульках.

Фінляндія – це пошук середини
між довіллям і скромністю.
Щедро викладені камінням
тротуари і вулиці
нагадують суп,
де переважає гуща.
Думаю про це щоразу,
коли опиняюся в центрі Гельсінкі.

О, милі фінські міста –
Порво, Котка, Лахті, –
вас неможливо не любити,
бо як іще ставитися до місця,
де вуличний гамір такий благословенний,
як благословенним є перший крик немовляти.

У Фінляндії людині легко.
У Фінляндії людині легко бути людиною.
Тут прибулець опиняється в «точці нуль».
Мабуть, це і є свобода.


Три вірші прекрасній дамі

І
поговори зі мною іспанською, крихітко,
полопочи естонською, пташко…
                                              (Семен Ханін)

поговори зі мною фінською      серденько
поворкуй українською              пташко
так буде цікаво            знаючи російську й естонську
я розумітиму    п’яте      через десяте
наближатимусь
послизатимусь            на краєчку                спорідненої мови
все одно              мені              треба від тебе            всього нічого
спільної таємниці            гри            інтимності поза словами


ІІ

про що думає                               молода місіс
вибираючи стрій для               виходу в місто     які
предмети гардеробу                 цього разу волітиме
якої барви панчохи                   обтягуватимуть її ноги
на якій висоті          над коліном       проходитиме           лінія спідниці
поправляє               перед дзеркалом              зачіску
пробує                      різні тіні
вагається скільки              накласти рум’ян
щоб одяг і макіяж                    були у гармонії
щоб бути задоволеною              своїм зовнішнім виглядом
гордо нести        між люди         свою красу
бути осяжною            але вислизати           в останню мить


ІІІ

мені хотілося б
щоб моя подруга                              носила червоні колготи
вузьке вовняне плаття                                 у смужку
темно-синій                        і                      густо-сірий
так пасують                        до її великих блакитних очей
я б лежав на канапі
читаючи «Римський щоденник» Рістіківі
і крадькома позирав               як вона ґраційно ходить
як крізь колготи                       прозирають коліна
а потім                  обійняв би її                        ззаду
нахилився б        до вуха
і сказав                 як ніжно люблю її                      дурненьку


З «Естонських хайку»

*
Добре бути
Рибалкою й рибкою,
Прорік хробак.

*
Доки ходжу,
Доки можу бачити,
Я – за футбол.

*
Не говори.
Не треба говорити.
Просить пам’ять.

Переклад 
Остапа Сливинського
Куратор та редактор розділу – Маріанна Кіяновська.



Остап Сливинський (нар. 1978) – поет, перекладач, критик, есеїст. Автор чотирьох поетичних збірок, понад сотні есе, колонок, рецензій, оглядів в українській та закордонній періодиці. Твори перекладені 15-ма мовами.

Перекладає художню і наукову літературу з англійської, білоруської, болгарської, македонської, польської, російської мов. Серед, авторів, яких перекладав, є Дерек Волкотт, Чеслав Мілош, Анджей Стасюк, Ольга Токарчук, Ґеорґі Ґосподинов.

Був координатором Міжнародного літературного фестивалю в рамках Форуму видавців у Львові (2006–2007), співкоординатором фестивалю «Дні перекладу» (Київ, 2015). Брав участь у багатьох літературних та перекладацьких фестивалях в Україні і за кордоном.

Член редколегії польсько-українсько-німецького літературного часопису «Радар» (Краків). Викладає історію польської літератури у Львівському національному університеті ім. Івана Франка. Ініціатор і учасник синтетичних мистецьких проектів і перформансів. 

0 коментарів

Залишити коментар

avatar